0 Київ
Мені цікаві не аналізи.
І я не хочу, щоб мені було соромно за вибір моєї країни. Мені було соромно. Двічі, коли обирали Черновецького мером Києва. Ще один раз – коли країна обрала Януковича. Я не хочу повторювати.
У мене немає сил знову терпіти приниження. Я не хочу нового Майдану, тому що біль від минулого ще живий. Мені потрібне зростання економіки і не потрібна криза. Тому що мені ніколи чекати. Я не можу втратити ще 10 років. Або ще 20 років. Тому що мені вже 37 років. І ще років 20 я зможу працювати так, щоб заробляти гроші. Щоб забезпечувати своє майбутнє на пенсії, майбутнє своєї сім'ї, підтримувати мою маму, якій бездарна економічна політика не залишила шансів отримувати високу пенсію.
Я народився у СРСР, коли економіка летіла в прірву, а я сам у шість років копав кляту картоплю, збирав колорадських жуків і топив їх у річці. Я ходив у школу в Україні, коли гіперінфляція знищувала все, зокрема доходи, за які мене годували й одягали. Я пішов в університет відразу після дефолту, і моя перша стипендія була 10 грн, на які я міг купити один тортик або три пляшки пива. Я закінчував університет разом із першим Майданом, діставши надію, що все буде по-іншому, і повіривши в месію. Більше в месію я не повірю ніколи.
Я втратив роботу у 2008 році на тлі кризи. Я знову виходив на Майдан, коли здавалося, ми мали просто працювати, заробляти і жити. Я більше не хочу. Мені набридло. Мені потрібен розвиток моєї країни. І я не хочу кризи, стресу, дефолту. Мені набридло. І я не прошу стабільності болота. Я хочу дізнатися, як майбутній президент зробить економіку моєї країни сильнішою. Щоб завтра інвестицій було більше, ніж учора. Я не вірю в чудо, але я вірю в те, що головне – не те, де ми перебуваємо, а куди ми рухаємося. І я хочу рухатися вперед. Тому що часу падати і знову вставати в мене вже немає. Я не хочу жити, думаючи лише про те, що моїм дітям років за 30 буде добре. Мені має бути добре. Мені має ставати краще і краще. І я хочу бути в цьому впевненим, коли буду кидати бюлетень в урну. І те, куди буде рухатися українська економіка, безпосередньо впливає на те, як я почуватимуся за рік, за три роки і за 10 років.
Я розумію, що дива не буває. І я не хочу, щоб мені його пообіцяли. Але я хочу побачити план, а не міраж. І я хочу почути про цей план від самого кандидата. Від обох кандидатів. Великих хлопчиків, які можуть бути чоловіками й ухвалювати відповідальні рішення. І говорити правду. Я хочу її почути. І не хочу говорити про аналізи, навіть коли це дуже весело. Але ми вибираємо не тамаду на весілля, а менеджера, який буде ухвалювати рішення. І я хочу почути від нього безпосередньо, які рішення буде ухвалено. І чому.
Мені цікаво:
- чи збережеться співпраця з МВФ;
- чи буде продовжено інтеграцію в ЄС та НАТО;
- чи збережеться незалежність Національного банку;
- чи буде ринок землі з 2020 року, і якщо так, то яким він буде;
- чи переслідуватимуть Коломойського і чи отримає держава компенсацію за порятунок "ПриватБанку" завдяки її активам;
- чи підтримує кандидат Уляну Супрун;
- чи буде ліквідовано економічний підрозділ СБУ, податкову поліцію та інших поборників економічних злочинів разом зі створенням Служби фінансових розслідувань;
- чи буде проведено цінову лібералізацію ринку газу;
- що кандидат планує робити в межах судової реформи;
- що кандидат думає щодо високих зарплат менеджерів державних компаній;
- кого кандидат звільнить із силових структур (сподіваюся, звільнить), а кого призначить;
- чому у нас досі повно регіональних кримінальних царків і що з ними будуть робити.
Мені потрібно, щоб на ці запитання відповів кандидат. Це ж простіше, ніж здати аналізи. І швидше.
І так, сам кандидат. А не його радник, бабуся чи дружина. Я хочу знати. І мені треба це знати, щоб зробити вибір. Адже вибір має бути відповідальним. І я впевнений, що я такий не один, кому цікаво майбутнє, а не минуле. Майбутнє моєї країни. Яка може розвиватися. А може полетіти у прірву. Я не хочу в прірву.
Ми можемо зробити це разом? Просто вийти і в прямому ефірі відповісти на ці прості запитання? Це важливо. Для країни. Для розвитку. Для мене. Найбільше для мене. Адже це важливіше для кожного з нас.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
