-2 Київ
Кілька слів про сміття.
Сміттєва справа – це крок уперед в українській політиці. Спочатку неугодних кандидатів убивали, потім вивалювали брудний компромат, а тепер по-єзуїтськи жорстоко позбавляють їх рейтингу. І це не добре і не погано. Це політика. Така, як вона є. Інша справа, що багато хто хоче, щоб люди на вищих постах були не тільки політиками, але й державними діячами. Але "маємо те, що маємо".
З огляду на політику умовна партія "центральної влади" зробила все ідеально красиво. Знайшла у свого основного конкурента (а на момент початку сміттєвої справи саме Садовий був основним конкурентом) слабке місце. Одне велике звалище сміття у Львові. І невиконані обіцянки мера щось зробити із цим добром.
Обіцянка була, це й робило мера вразливим. Таке можна знайти, насправді, у будь-якому місті України. Так само як і корупцію на звалищах. Та всі, хто контролює звалища, на "Бентлі" їздять. Але всі мало кого цікавили. Вони не конкуренти. А Садовий був конкурентом.
Й ось "партія влади", дочекавшись пожежі (навряд чи варто приписувати їм додаткову підступність і вважати, що вони самі здогадалися ще й підпалити смітник, тим паче, що це спричинило загибель людей), стала атакувати свого конкурента. Ситуація ідеальна. Сміття треба кудись дівати. Єдине звалище закрите. В інші місця сміття не беруть. Можна скільки завгодно вимагати від Садового розібратися, водночас суворо-пресуворо забороняючи йому допомагати. Непублічно, звичайно. А публічно обіцяти підтримку.
Це політика. Так роблять не тільки в "картковій хатці". І все красиво. Центральна влада сварить недбайливого мера, вимагаючи від нього рішення. Але рішення він не може дати, тому що сміття ніхто не бере стараннями тієї самої центральної влади. А заводів ніхто за два дні не побудує. З максимальною публічністю всього заходу. Ну красиво ж. З погляду політики і гри. А от з погляду моралі або зобов'язань перед громадянами... Але ми ж про політику, тут мораль недоречна.
На думку державного діяча, в ідеальному світі така позиція, звичайно, неприпустима. Оскільки вона бере в заручники населення цілого міста, змушуючи багато кварталів якого жити як на звалищі. І мають рацію ті, хто скаже, що справжній державний діяч ніколи б на таке не пішов. Але де його взяти, цього справжнього? І коли і де вони були? І чи були взагалі? Невідомо ж.
А державні діячі, якби вони опинились на місці центральної влади і якби не переживали про рейтинг конкурента, повинні були не тільки допомогти вирішити проблеми (просто зняти негласну заборону на вивезення сміття зі Львова і розподілити його по Україні), але і нарешті вирішити питання в корені. Ситуація зі смітниками неприпустима. Але заводів із перероблення сміття не будують не через недбайливих мерів. А через низькі тарифи. Це страшне слово – тарифи! Тарифи на вивезення сміття треба збільшити. Разів у 10. І тоді одразу знайдуться інвестори. І не будуть рости звалища. Правда, товариші на "Бентлі" будуть засмучені...
А поки депутати "Самопомочі" змушені голодувати. Насправді їм доводиться шукати креативні рішення. Бо інакше опиратися вони не можуть. Мер міста сам просто фізично не може вирішити цю проблему. І єдиний спосіб для них – це змусити центральну владу зняти непублічну блокаду. Або вблагати, наприклад, проголосувавши за щось дуже потрібне. Але, видно, цей варіант не спрацював. Чи не проголосували або не запропонували проголосувати. І залишається йти в гібридну контратаку, сподіваючись переламати ситуацію.
А для цього "партія влади" повинна побачити, що їхні дії шкодять уже не тільки мешканцям міста Львова (що мало кого хвилює), але і рейтингам самої "партії влади". І тоді вони можуть вирішити, що справу зроблено, вирішальної шкоди противнику завдано і дешевше просто дати вивезти сміття з міста. Допоможе чи ні – питання відкрите. Так само як і невідомо, скільки просидить на порозі депутат, що голодує й очікує.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
