$40.64 €43.47
menu closed
menu open
weather +18 Київ
Сергій Фурса
СЕРГІЙ ФУРСА

Український інвестиційний банкір. Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Держава не обліковує купу сірих бізнесів. Тому ТЦК приходить до тих, хто працює в білу, тому людей затримують на вулиці, застосовуючи методи "бусіка" і поліцейських рейдів

У мережі з’явилися дописи від представників українського бізнесу про те, як погано на діяльність цього бізнесу впливає мобілізація. Причому мова йде навіть не про великі заводи, а про файні ресторани, якість сервісу в яких може впасти.

Хм. Чи є мобілізація проблемою для бізнесу? Та звісно. Для бізнесу брак робочої сили є ключовою проблемою, поряд із безпекою. Значно випереджаючи наше улюблене верховенство права, а точніше його відсутність, і корупцію. Це проблема була актуальна навіть до повномасштабного вторгнення. Депопуляція і брак робочої сили значно посилилася під час війни. І, звісно, буде проблемою після. Тому вже зараз варто розробляти стратегію по залученню мігрантів.

Але ключове питання – і що? Який варіант може запропонувати бізнес? Причому той бізнес, який не може претендувати на економічне бронювання і навряд чи як представник сфери послуг платить багато податків. Отже, яка альтернатива мобілізації? Капітуляція?

Що можна зробити, щоб вирішити ключову проблему браку робочої сили – брак людей в армії? Якщо хтось знає альтернативні методи вирішення, то нехай скаже. Бо досі в історії людства ніхто не вигадав нічого кращого за мобілізацію. Причому мобілізацію примусову, бо добровольці закінчилися. Вони завжди закінчуються раніше, ніж війна.

І навіть якщо ви думаєте, що українській владі давно час піти на перемовини, це не відміняє мобілізації. Бо за стіл перемовин можна сідати тільки із сильною позицією. І Путін, якщо буде бачити, що в українській армії нікого немає, навряд чи навіть подумає домовлятися. Тому перемовини не відміняють мобілізацію.

Чи є мобілізація справді проблемою для бізнесу? Звісно, є. Але. Є одне але. Зараз в Україні на ринку праці, за оцінками, залучені приблизно 13–14 млн людей. А держава має мобілізувати цього року від сили 300 тис. людей. Якщо ми візьмемо в руки калькулятор, то побачимо, що це складає 2–3% від наявної робочої сили. Так, це при наявності на ринку браку робочої сили вже сьогодні. Але чи можна драматично заламувати руки й казати, що точно не буде кому працювати в економіці при випаданні 2–3% робочої сили? Навряд чи.

За нашими оцінками, мобілізація вдарить по економіці. І призведе до зменшення приросту ВВП цього року. Замість зростання, наприклад у 4,5% ми отримаємо зростання у 4%. Зростання економіки під час війни. Не варто, напевно, згадувати, що буде з економікою без армії? Не варто нагадувати, що сталося з ВВП Маріуполя? І не варто згадувати, що поточна ситуація є просто економічним дивом, коли під час війни найбільша загроза для деяких видів бізнесу – погіршення якості послуг, коли доведеться опуститися до середньоєвропейського рівня. Не до продуктових карток. Не до інфляції в 1000%. А до більш довгого очікування кави лате на кокосовому молоці.

Проблемою є не так мобілізація, як жахлива комунікація мобілізації. Що почалося ще з грудня минулого року. І залишиться на совісті політиків. Дійсно, щоб мобілізувати 300 тис., налякали кілька мільйонів. Що уникають виходити з дому і не хочуть офіційно влаштовуватися на роботу.

Тобто піар-ефект від мобілізації для бізнесу набагато страшніший за реальний ефект. І це треба розуміти.

Чи можна було робити інакше? Комунікацію – так. Саму мобілізацію – навряд чи. Адже всі ці історії з бусами, з тим, що людей затримують на вулиці – це відповідь на слабку інституційну спроможність держави. Держави, яка не знає, скільки громадян і де вона може їх знайти. Держави, що не обліковує купу бізнесів, де люди працюють у сіру. І цього не змінити прямо зараз, під час війни. А приходити тільки до білого бізнесу було б якраз несправедливо. Хоч і найпростіше. Та й білий бізнес страждає найбільше, бо йому треба наймати людей офіційно, відразу "засвічуючи" їх у відповідних органах. І також зрозуміло, коли той самий ТЦК намагається йти по шляху найменшого спротиву і йде до того самого білого бізнесу частіше, ніж шукає людей, що ніде не світяться. Тим більше, що суспільство якраз більш болюче реагує на те, коли ТЦК працює з людьми із сірої зони, застосовуючи методи "бусіка" і поліцейських рейдів.

Але держава є такою, якою є. З усіма вадами. Це наша держава. Її слабкості – це наші слабкості. І альтернативою є тільки путінська окупація, що буде для бізнесу набагато шкідливішим явищем, ніж мобілізація.

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.