Харків, 23.00, тихий центр. Російська ракета.
Чотириповерховий будинок за пів секунди стає триповерховим.
На даху палає пожежа, із під'їздів вибігають люди в піжамах, містом мчать "швидкі" із сиренами. Їх чути навіть тут, у спальному районі, за кілька кілометрів від місця.
Telegram-канали вибухають від коментарів, месенджери – від запитань.
– Як ви?
– Це далеко від тебе?
– Чи є жертви?
Є. Троє поранених, одна жінка загинула.
На місце вибуху з'їжджаються влада й журналісти.
– Мене так підкинуло, – каже бабуся в камеру, – що я вилетіла зі спальні аж на кухню.
Цей район завжди так і називали в місті – "тихий центр". Там спокійно.
Наразі в новинах показали сюжет, де Синєгубов каже: "За 20 секунд після початку тривоги пролунав вибух, пряме влучання в житловий будинок".
Ведучий його вислуховує й після сюжету тривожним голосом нагадує глядачам: "Не ігноруйте сигналів повітряної тривоги, ідіть в укриття".
Мені звучить як: "Не повторюйте помилок цих людей". Гніваюся. Це Харків, пане ведучий. Ви, мабуть, не почули – 20 секунд. Немає таких укриттів.
Повернулося липке відчуття фатальності – це міг бути твій дім, твій поверх. І ще може бути. Будь-якої миті.
На особисті повідомлення я відповідаю коротко: "Сьогодні оминуло".
Донька зателефонувала щойно: "Мамо, це будинок моєї подруги Поліни!" Поліна в безпеці, у Європі.
Увечері дівчинка була "біженкою", уночі стала "безхатьком". Ну, що сказати, дякую, що не "сиротою".
Моторошний тег: #звичайний_харківський_ранок.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора