-2 Київ
Жахлива, кривава й варварська війна, розв'язана Росією проти України, неминуче закінчиться. Це може статися не завтра, але стратегічне планування – це завжди погляд за обрій поточних подій. І Україні вже сьогодні потрібно тверезо, зважаючи виключно на власні національні інтереси, задуматися про те, якою має бути її безпекова архітектура після завершення війни.
Останні сигнали зі США і Європи засвідчують: звичний світопорядок стрімко змінюється. І те, що вчора здавалося непорушним, зокрема роль НАТО і трансатлантичної солідарності, – сьогодні викликає серйозний сумнів.
Зокрема, стало відомо, що до Конгресу США внесено законопроєкт HR 6508, який передбачає можливість виходу країни з НАТО. Його автор, конгресмен-республіканець Томас Мессі, називає Альянс "ненадійною організацією" й "реліктом холодної війни".
Аргументація проста: США не повинні витрачати трильйони доларів на безпеку європейських держав і мають зосередитися на власних національних інтересах. Джерело тривоги для союзників очевидне: якщо така дискусія стала можливою у Вашингтоні, отже, змінився не лише настрій одного політика – змінюється сама стратегічна парадигма.
Нещодавня оновлена стратегія національної безпеки США підтверджує це. Європа більше не є центром зовнішньополітичної уваги Вашингтона. Пріоритет зміщено в Азію, а європейським країнам США фактично дають сигнал: будувати справжню оборону вам тепер доведеться самим.
У цих умовах НАТО, найімовірніше, перестане бути альянсом, який розширюється, і трансформується у структуру, основним завданням якої стане колективний самозахист уже наявних членів, а не залучення нових. Водночас The New York Times зазначає: Євросоюз не має власної стратегії завершення війни в Україні.
Європейські уряди стикаються з бюджетними обмеженнями, падінням довіри виборців і зростанням впливу крайніх правих. А саме ці фактори визначатимуть готовність держав до довгострокової підтримки України – як фінансової, так і військової.
Лідерам ЄС ще доведеться переконати власні суспільства, що зусилля на підтримку України варті вкладених ресурсів. А для цього буде потрібне і збільшення військових видатків, і суттєве розширення чисельності армій, включно з новими формами призову. Але доля цих ініціатив залежить від політичної стабільності всередині самих європейських країн.
Вступ до НАТО довгі роки розглядали як оптимальний шлях гарантованої безпеки. Проте зміни у США, послаблення європейського консенсусу й невизначеність усередині самого Альянсу змушують Київ тверезо зважити – наскільки цей шлях буде реалістичним, а головне – ефективним у довгостроковій перспективі.
Україні необхідно думати не про символи, а про реальні механізми захисту. І тут можуть виявитися продуктивнішими двосторонні військово-технічні союзи з тими країнами, які мають потужні збройні сили й доведену здатність ухвалювати самостійні рішення на світовій арені.
Насамперед ідеться про Туреччину й Ізраїль – держави з найсильнішими арміями свого регіону й розвиненою оборонною промисловістю. Обидві країни мають унікальний досвід виживання й розвитку в умовах постійних загроз, і їхній підхід до безпеки відрізняється практичністю й технологічністю.
До перспективних партнерів також можна віднести Великобританію і Францію – ядерні держави із серйозним військовим потенціалом і глобальними інтересами. Україні вже зараз варто розвивати з ними довготривалі, інституційно оформлені оборонні угоди, які не залежатимуть від стану НАТО чи політичної кон'юнктури у США.
У цьому яскрава й показова модель Азербайджану. Країна ніколи не прагнула вступати до НАТО, активно розвиваючи співпрацю з Альянсом у форматі партнерських програм і миротворчих місій. Водночас Баку вибудувало масштабні двосторонні військово-технічні відносини з Туреччиною, Ізраїлем, Великобританією, Пакистаном й іншими країнами.
Результат відомий: армія Азербайджану стала однією з найсильніших на пострадянському просторі. Це переконливо продемонстровали в 44-денній війні 2020 року, коли технологічна перевага й тісна військово-технічна співпраця з основними партнерами забезпечили Баку стратегічну перевагу. Ця модель може виявитися надзвичайно корисною для України, особливо за умов, коли архітектура європейської безпеки входить у період невизначеності.
Україні потрібно заздалегідь готуватися до миру, який настане після війни. І готуватися прагматично. Світ, до якого Україна увійде, буде іншим: США переорієнтують свою стратегію, Європа ще тільки шукає власну роль, а НАТО змінюється під тиском обставин.
Тому для Києва зараз важливо думати не про формальні структури, а про реальну безпеку. І саме двосторонні стратегічні партнерства із військовими державами можуть стати надійним фундаментом для майбутньої оборонної системи України. Це шлях, який варто розглядати серйозно – тверезо, без ілюзій і зважаючи на національні інтереси.
Джерело: "ГОРДОН"
