Останнім часом досить енергійно стали популяризувати версію, ніби сучасна Росія в політичному плані є спадкоємицею Орди – тобто таких державних утворень, як Улус Джучі, Золота Орда, Велика Орда тощо. Нібито Росія успадкувала від монгольської держави такі політичні інститути, як жорсткий авторитаризм, насильство, безправ'я, рабство, корупцію тощо. Як тепер прийнято говорити, "ставка хана переїхала до Кремля".
Це, звичайно, не так.
Якщо, згідно з цією теорією, князівства північно-східної Русі, що були під непрямим контролем Золотої Орди протягом трохи більше як двох століть, змогли не тільки запозичити середньовічні монгольські інститути, але і зберегти їх протягом наступних п'яти з половиною століть, незважаючи на багаторазову радикальну перебудову політичних, правових, економічних, соціальних систем та державних проектів, які змінювалися один за одним у цій частині світу – Великого Московського Князівства, Московського Царства, Російської імперії, СРСР, Російської Федерації, – то, очевидно, що самим монголам такі інститути імпортувати не було жодної потреби – вони в них уже були.
Навіть більше, зберегти їх, свої рідні інститути, протягом століть монголам було незрівнянно легше, ніж росіянам, які імпортували їх. А за відсутності помітного зовнішнього тиску після монгольської антикомуністичної революції 1990 року їх можна було би легко та природно відродити/зберегти/розвинути.
Однак у монголів в останню чверть століття вийшло зовсім не те, що вийшло в Росії.
Згідно з Freedom House, Монголія стала повністю політично вільною ще в 1991 році, і відтоді залишається такою. Рівень прав і свобод у Монголії всі ці роки набагато перевищує аналогічні показники не тільки Росії, але й Білорусі, яка фактично ніколи не знала так званого ординського ярма.
У 2016 році значення індексу політичних прав і громадянських свобод Freedom House (за перерахованою шкалою, зворотною до застосовуваної в базі даних FH, відповідно: 10 – повна свобода, 0 – повна несвобода) становили 9,1 у Монголії, 1,7 у Росії й 1,7 у Білорусі.
Протягом останніх восьми років (2009–2016) у Монголії відбувається економічний бум із середньорічними темпами приросту ВВП на 7,1%, у Росії – економічна стагнація (0,2%).
Найголовніше – у Монголії утвердилася змінюваність політичного керівництва на основі загальних, прямих, чесних виборів. За останні 27 років на парламентських виборах у Монголії чотири рази перемагала та приходила до влади опозиція, на президентських виборах – тричі перемагав і ставав президентом країни кандидат від опозиції.
Карта голосування на президентських виборах 2009 року. Фото: aillarionov / LiveJournal
26 червня 2017 року в Монголії відбувся перший тур чергових президентських виборів, на яких жоден із кандидатів не одержав понад 50% голосів, а перші три кандидати одержали відповідно 38,1%, 30,3% і 30,1% голосів.
9 липня відбудеться другий тур президентських виборів у Монголії. Хто на них переможе – нікому не відомо. На відміну від так званих президентських виборів у Росії навесні 2018 року.
Нинішня Росія зовсім не схожа ні на середньовічну Орду, ні на сучасну Монголію.
Джерело: aillarionov / LiveJournal
Опубліковано з особистого дозволу автора