-1 Київ
Вибір Джея Венса як віцепрезидента Трампа свідчить про кілька речей.
1. Це потенційний політико-ідеологічний спадкоємець. Йому 39. Дуже молодий за мірками американської політики. Він лояльний, увірував в ідеї MAGA й добре підходить під наступне покоління трампівського руху "нових правих", якому можна буде передати смолоскип. Якщо він добре виявить себе на другорядній ролі, то до 2028 року з нього можна буде зробити "Трампа 2.0" і змагатися з молодим поколінням демократів. Не здивуюся, якщо виявиться, що Трамп вирішив узяти Венса лише після замаху на своє життя протягом останніх двох днів.
2. Трамп вирішив не ризикувати вибором не 100-відсотково лояльного віце для розширення електоральної бази й залучення інших соціальних груп і пішов перевіреною надійною доріжкою, обравши, по суті, дуже схожого на нього правого консерватора, який лише зацементує ядерний електорат Трампа й посилить його меседжі, пов'язані з антиелітним бунтом і хрестовим походом проти істеблішменту. Можливо, Венс залучить частину молоді й голоси "іржавого пояса".
3. Вибір Венса засвідчує, що Трамп зацікавлений перехопити контроль над партійним мейнстримом, зміщуючи його в бік джексонівської демократії з наголосом на внутрішні питання, антиелітаризм, реструктуризацію державних структур тощо. Вони намагатимуться підім'яти партійний порядок денний під себе, щоб застовпити умовний "трампізм" на роки вперед і здолати традиційних республіканців, якраз коли в партії починається боротьба за нових лідерів.
4. Для зовнішньої політики вибір Венса означає прихильність Трампа до політики обережного залучення до міжнародних справ з пріоритизацією Китаю, вузьким розумінням національних інтересів, перекладанням відповідальності на союзників і скороченням зовнішньої допомоги. Для нас це не найкращий сигнал, оскільки Венс відомий своїми скептичними висловлюваннями щодо подальшої допомоги Україні, критикою президента Зеленського й прихильністю до ідей Трампа швидко закінчити війну переговорами.
5. У середньо- й довгостроковій перспективі, на мій погляд, усе це означає, що нам у нашій зовнішній політиці треба буде зміщуватися в бік європоцентричного західного вектора, а не ставити США у пріоритет №1.
Вибір Венса свідчить, що Трамп не має наміру шукати широкого компромісу щодо подальшого розвитку національного проєкту у Штатах, а навпаки, пробиватиме свій порядок денний і намагатиметься нав'язати його через політичну перебудову, навіть якщо це означатиме ескалацію боротьби з опонентами.
Це означає, що США не вийдуть із внутрішньої кризи найближчими роками і їхня залученість до наших справ буде такою ж обмеженою й умовною, а залежність від електоральних циклів та ідеологічних гойдалок залишиться високою.
Тому нам варто орієнтуватися на пріоритетність Європи над США на західному напрямку. Зрозуміло, це не означає відмови від партнерства з Вашингтоном, але Європа для нас – ближчий, природніший і зрозуміліший союзник, із яким можна розвивати дуже різні формати взаємин, а не бути весь час у моделі обмеженого асиметричного партнерства без чітких гарантій вирішення наших стратегічних завдань.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
