+1 Київ
Усе частіше ловиш себе на думці, що немає про що писати.
Не тому, що нічого не відбувається – із цим якраз все гаразд. "Зрада" і "перемога" крокують рука об руку країною. Можна без зайвих проблем торгувати емоціями, складаючи гирки на ту чашу вагів, яка ближча. Але водночас усі магістральні тренди вже розкладено по поличках.
Віктор Медведчук викупив телеканал? Нічого нового. Порядок реваншу обробляють щільно і наполегливо – капіталізуючи втому та розчарування. Ті, хто працює на проросійські медіа, оголосять себе опозицією та далі називатимуться журналістикою. Не замислюючись про те, із якої кишені їм платять за контент.
Україна вийшла із СНД і розриває "великий договір" про дружбу із РФ? Було б несподіванкою 2013-го. Сьогодні – закономірний підсумок вторгнення, який хіба що запізнився на три роки. У цю саму скарбничку – нова символіка армії, естетична деколонізація, взаємні санкції й обрубування ниточок.
Корупційні скандали? Було б дивно, якби їх не було. Країна з народження живе в ситуації, коли корупція – основа соціального договору. "Колективне благо належить тому, хто його віджав". Хтось віджав завод. Хтось – місце у дворі під гараж. Ми чуємо про неї частіше лише тому, що замкова медіа-щілина перетворилася на розчинені навстіж медіа-двері.
Захід замикається на своїх проблемах? Теж не новина. Утома від змін в усьому світі приводить до влади тих, хто торгує вчорашнім порядком денним. У якому рука об руку йдуть ізоляціонізм, націоналізм і миттєва меркантильність. Обличчя американських республіканців уже не Маккейн, а Трамп. Обличчя Польщі – не Туск, а Качинський. Наші виклики лише збіглися з добою викликів на колективному Заході. І нам час навчатися в Європи не тільки того, "як треба", але і того, як "не варто".
Реформи тривають зі змінним успіхом і регулярними відкатами? А хто обіцяв, що буде інакше? Державу приватизували не ми. Люди, які віджали собі сфери й галузі, доклали чимало сил для встановлення цього статус-кво. Чому вони раптом повинні добровільно капітулювати перед спільним інтересом ціною свого персонального?
Реванш популістів? Закономірна історія для бідної країни, що скучила за стабільністю. Попит на гомеопатію однаковий – що в політиці, що в медицині. Кров, піт і сльози сьогодні не цінують. Усі хочуть швидко, безболісно та недорого. Наслідки попиту давно описано – але кого це турбує?
У нашій реальності майже не залишилося несподіваного. Ми чотири роки наново формулювали себе та країну. Назагал цей процес завершено. Рецепти перемоги та поразки, виклики та ризики – якщо 2015-го описати Україну було явно непростим завданням, то 2018-го із цим більш-менш усе зрозуміло. У нас є тисячі способів програти. І зовсім небагато способів досягти успіху. Наша нова стабільність – це нестабільність.
Так завжди буває, коли танцюєш танго на мінному полі.
Джерело: "Крим.Реалії"
Опубліковано з особистого дозволу автора
