-1 Київ
Заштормило.
Публікація двох західних доповідей, у яких Росію згадано невтішно (британська доповідь "Глобальна Британія у століття конкуренції" та доповідь американської національної ради з розвідки "Іноземні загрози для американських виборів 2020 року"), інтерв'ю Байдена ABC із несподіваним "Ви думаєте, що він убивця? – Гм-м-м. Так" і нові американські санкції – усе це має вигляд атаки проти Росії. Але в цьому разі Росія – не самоціль. Росія – засіб. Провідні західні держави почали шукати шляхи відродження, у якому Росії відведено інструментальну роль. Коротко кажучи, роль адреналіну!
Утім, Росія давно грає свою роль в еволюції Заходу. І пора про це сказати.
Ми сприймаємо як аксіому, що 1991 рік і розвал СРСР були перемогою Заходу. Правильно лише частково. 1991 рік породив процеси, які призвели до кризи ліберальної демократії. Річ у тім, що СРСР як альтернатива змушував Захід зміцнювати не тільки свій військовий потенціал, а й свої принципи і свою єдність.
Для Радянського Союзу Захід став викликом, який його надломив. Для Заходу СРСР був викликом, який зміцнював його життєздатність. Із розпадом СРСР у ліберальної спільноти зникла потреба в конкуренції. Пропала потреба в удосконаленні принципів. Те, що ворог пішов, призвело до того, що зміцнення трансатлантичної єдності та гегемонії США припинили бути життєвою необхідністю.
Цінності відійшли на другий план, а на перший – вийшов інтерес! Захід відкрив свої кордони для чужих еліт, які принесли гниль. Отже, радянська імперія своїм відходом завдала Заходу удару у відповідь!
Сьогодні перед ліберальною спільнотою виникає розвилка – куди йти. Ставити на перше місце геополітичний і економічний інтерес або принципи – права людини, свободи і верховенство закону?
Стара Європа віддає перевагу інтересу. Про це свідчить інвестиційна угода ЄС із Китаєм і підтримка Німеччиною газопроводу Nord Stream 2.
Америка в часи Байдена починає думати про повернення до лідерства через звернення до ідеології. Байден бачить світ як поле зіткнення демократії та авторитаризму. Створення Байденом The Quad – союзу Австралії, Індії, Японії та США на основі загальних принципів – це відображення нових настроїв.
Дійсно: шлях до відродження ліберальних демократій лежить через їх повернення до призабутих стандартів. Найшвидший спосіб повернутися до цінностей – через відштовхування від свого опонента. Кандидати на роль антагоністів зрозумілі: Китай і Росія.
Але виявляється, що ставлення Заходу до своїх антагоністів різне. Так, Лондон говорить про Китай як "економічного конкурента" і "системний виклик". А Росія для Британії – "основна загроза її національній безпеці". Доповідь американської національної розвідки звинувачує Росію в тому, що вона займалася "підривом довіри суспільства до виборів і загострювала соціально-політичний розкол у США". Китай дістав іншу характеристику: Китай "шукає стабільності у відносинах зі США".
Відчуваєте різницю? Росію розглядають як ворога, а Китай – як відповідального опонента.
У США 45% американців вважають Китай основним ворогом, і тільки 26% вважає, що основний ворог – Росія. Але важливіше те, що 50% американців вважають Китай найбільшою економічною державою і тільки 37% вважають, що такою є США.
Віра в могутність Китаю (за нелюбові до нього) змушує Захід шукати гнучкі форми реагування на підйом Піднебесної. Пекін і Вашингтон разом намагаються знайти правила гри, які б запобігли їхньому зіткненню. Сам Китай не дражнить Захід – а тим паче Америку – без потреби. Не тягає Америку за бороду, не підставляється під відплати безглуздими авантюрами. Китайці зробили свої висновки, проаналізувавши російське втручання в наші вибори, і не готові ризикувати, свідчить доповідь американської національної розвідки.
Росію ж розглядають як ворога, який вимагає відповіді за гру з вогнем. Західним прагматикам дедалі складніше шукати у своїх відносинах із Москвою баланс між стримуванням і співпрацею.
Повернення Америки до ідеології та моралі в політиці має підтримати її претензії на лідерство. Неминучий результат – підвищення конфронтаційності у відносинах Росії та США. Платити за конфронтацію буде російське громадянське суспільство й опозиція.
Тим часом той факт, що Росія опиняється "хлопчиком для биття", дає Китаю змогу уникнути ролі основного противника Заходу. Росія в ролі охоронного "жилета" Китаю зручна і для Заходу, який одержує привід для регенерації і збереже бізнес – відносини з Пекіном.
Іронія в тому, що ранній Путін і Медведєв, співпрацюючи із Заходом, послаблювали його готовність до самозахисту. Пізній Путін із його антизахідною стратегією змушує Захід здригнутися і почати відновлювати атрофовану мускулатуру.
Конфронтація із Заходом у короткій перспективі здатна зміцнити самодержавство. Ми вже бачимо заклики до об'єднання навколо Путіна: не зафіксуєш позицію, опинишся серед зрадників. А зовні надійним захисним засобом для Кремля залишається ядерна зброя.
Чим усе це закінчиться для Росії у віддаленій перспективі? Відповідь варто шукати 1991 року.
З огляду на західний істеблішмент (передусім у континентальній Європі), є сумнів, що він зважиться вийти зі зручних відносин з опорою на інтерес. У такому разі будемо гнити й розкладатися разом.
Але якщо радник Байден дійсно хоче консолідувати Захід на "основі боротьби з корупцією і клептократією", російській еліті є про що турбуватися.
P.S. Росія в ролі адреналіну – дотепно! І ризиковано теж.
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
