-1 Київ
Я зараз скажу річ, за яку на мене, можливо, образяться сотні впливових і статусних людей у нашій країні.
Але скажу. Не для того, щоб когось принизити, а щоб ми як суспільство вивчили цей страшний урок.
Знаєте, що об'єднує всіх керівників країни за всі роки незалежності?
Усіх. Без поділу на партії й погляди, статки, посади. Чесних і корупціонерів, розумних і клінічних ідіотів?
Ніхто не передбачив технологічної війни. Ніхто не вкладався в розвиток роботизованих систем і ПЗ. Ніхто не почав масштабної державної програми з виробництва дронів.
Жоден.
Міністри оборони, стратегічних галузей промисловості, економіки, їхні заступники, керівники департаментів, депутати комітетів по обороні, дирекція оборонних підприємств. Сумарно за 30 років незалежності це тисячі людей, яких ми оплачували своїми податками, щоб жити в безпеці.
Усі дружно проспали найбільшу технологічну війну в історії людства.
Росіяни почали вкладатися у дронову тему ще з початку 2000-х. Теж зі скрипом, нюансами, корупцією. Але почали.
На добрих 10–15 років раніше, ніж ми.
У нас цей рух почався лише у 2014 році. На той час буквально кілька десятків ентузіастів, на 2015-й – можливо, до сотні. Волонтери, військові, виробники. Ми всі знали одне одного в обличчя, а в державі нас майже ніхто не підтримував.
Фактично збоку це виглядало як закритий клуб футуристів і диваків.
Трохи згодом із великим скрипом і під нашим постійним тиском держава почала щось закупляти. Украй мало, довго, ненадійно.
Я пам'ятаю, як дяді в дорогих костюмах, на високих посадах дивилися на інженерів і винахідників як на міських божевільних, які ходять і набридають своїми ідеями.
Інженери й волонтери приїжджали на метро або дешевих машинах. Не могли дати відкати, не розуміли, як "дєла рєшать", одним словом, виглядали просто, не статусно й непереконливо.
Можливо, я помиляюся, і хтось із наших керманичів таки передбачив найважливіше. Можливо. Я в цій сфері вже 10 років, але все одно завжди допускаю, що можу всього не знати.
Тоді дайте хоч один лінк на інтерв'ю, статтю, рішення в нормативці, де прослідковується стратегічне бачення наших керівників – "буде інтенсивна технологічна війна, нам треба вкласти державний ресурс у системний розвиток галузі військових технологій".
Єдиного, кого мені до цього часу пригадали, – Горбуліна. Кажуть, він десь про це писав після 2014 року.
Усі інші успішно проспали. Я не хочу дорікати, минулого не виправиш. Я хочу, щоб ми разом вивчили цей урок. Можливо, іноді треба прислухатися до цих міських футуристичних божевільних.
Можливо, вони щось знають, коли роками стукають у високі кабінети й просять допомогти виробляти дрони? Можливо, вони й зараз знають, як буде розвиватися наша війна й у що варто вкладатися в горизонті кількох років?
Їх небагато в кожному суспільстві, але саме ці люди вміють подивитися за горизонт.
І, можливо, їх варто почути, поки інші сплять, не передчуваючи загрози й тенденції майбутнього.
Навіть якщо вони їздять на метро й виглядають, як фанатичні диваки.
Джерело: Берлінська / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
