0 Київ
Ми з росіянами зовсім не брати.
Виступила на Форумі вільної Росії у Вільнюсі. Тема була про деколонізацію. Я ж говорила про деокупацію нашої країни. Як виявилося, історії Білорусі багато хто просто не знає.
Я б говорила не про деколонізацію, а про деокупацію. Адже понад 200 років Білорусь – під окупацією Російської імперії.
Російська офіційна історіографія нахабно і безсовісно бреше. Тому більшість росіян вважає, що білоруси із часів закінчення льодовикового періоду тільки й робили, що мріяли про возз'єднання з "матінкою Росією". Із цієї причини коротко нагадаю історичні факти.
Білорусь – історично європейська країна. Історія білоруської державності починається з Полоцького князівства – держави кривичів на "Шляху з варягів у греки", яким у Х ст. правив перший відомий князь Рогволод. А ще Полоцьк V ст. згадано у варязьких хроніках – знаменитих "Діяннях данів".
Із ХІІІ ст. територія Білорусі стає частиною Великого князівства Литовського – одного з найбільших державних об'єднань тих часів. Білоруська нація формувалася у межах ВКЛ на основі змішування слов'янських та балтських племен.
Ми зовсім не брати. За 300 років, із середини XIV ст. до другої половини XVII ст. між Московським князівством та Великим князівством Литовським відбулося 12 повномасштабних воєн. Якщо не брати до уваги постійних міжусобиць і прикордонних конфліктів.
За радянських часів стверджували, що під час Другої світової війни Білорусь втратила кожного четвертого жителя, але мало хто знає, що під час війни Великого князівства Литовського з Московією у 1654–1668 роках на території нашої країни загинув кожен другий житель, а у східній її частині були вбиті, померли від хвороб або були викрадені в рабство на схід понад 80% населення.
У XVI ст. з метою захисту східних земель князівства від Московської держави ВКЛ і Королівство Польське об'єдналися у Річ Посполиту – Республіку Обох Народів. Це було конфедеративне утворення, де Велике князівство Литовське зберегло всі інституції державності, включно з військом, законодавством, органами самоврядування, судом, грошовою системою тощо.
Наприкінці XVIII ст. Росія силою зброї та грошей захопила Велике князівство Литовське (ідеться про сумнозвісні "три розділи Речі Посполитої" наприкінці XVIII ст.). За наказом російських царів нас, литвинів, перейменували на білорусів і перетворили з уніатів на православних.
І далі – понад 200 років – спочатку в Російській імперії, потім у СРСР, а потім упродовж 30 років проросійської диктатури Лукашенка – білорусів намагалися знищити як націю.
Придушували численні повстання, які проводили білоруси разом із поляками й литовцями на захоплених територіях. 1918 року більшовики придушили спробу білорусів створити незалежну державу – Білоруську Народну Республіку.
Знищували нашу культуру й мову, було вбито найкращих представників національної інтелігенції, письменників, поетів, художників, музикантів. Знищували національну еліту, включно з найкращими управлінцями, економістами й політиками. Сотні тисяч селян вислали до Сибіру, де вони загинули. Серед них були й мої предки, яких "розкуркулили", тобто пограбували, а потім відправили помирати в Росію.
Так, 1991 року Білорусь здобула незалежність. Однак прихід до влади 1994 року диктатора Лукашенка практично зупинив процес побудови справді незалежної національної держави.
За дешеві нафту й газ Лукашенко розплачувався незалежністю та русифікацією. У країні немає жодного білоруськомовного університету, практично не залишилося білоруськомовних шкіл, кількість годин викладання у школах предметів рідною мовою – мізерна. Усі державні медіа, включно з телеканалами – російськомовні. Історія, яку викладають у школах та університетах, – фальсифікована на догоду Росії. Багато істориків та літераторів оголошено екстремістами, вони опинилися у в'язницях або у вигнанні.
У політичному, військовому, економічному сенсі Білорусь залежна від Росії, але масові протести 2020 року продемонстрували, що нація жива. Люди вийшли на вулиці (приблизно 1 млн людей по всій країні) з історичними національними символами – біло-червоно-білим прапором та гербом "Погоня". Білоруси заявили про прагнення свободи й незалежності.
Так, за підтримки Кремля, Лукашенку вдалося придушити національне повстання. Але головне відбулося – увесь світ побачив, що білоруси – європейська нація, Білорусь – не частина Росії.
А тепер розповім про те, як я бачу визволення Білорусі. Упевнена, що нинішня відстала Росія неминуче програє війну, яку вона веде проти України. Можливо, це її останній кидок на захід. Надалі на Росію чекає неминуча поразка й, імовірно, розпад.
І для нас, білорусів, це буде історичний шанс.
Згадаймо, що відбувалося напередодні 1991 року. Паралельно з розпадом СРСР відбувся розвал соціалістичного блоку. Із 1989 року у Східній Європі відбувається масове падіння комуністичних режимів: круглий стіл і вільні вибори в Польщі, падіння Берлінської стіни, оксамитова революція у Чехословаччині, звільнення Угорщини й Болгарії, страта диктатора Чаушеску в Румунії.
Те саме відбуватиметься й у нас. Упевнена: щойно активізуються руйнівні процеси в Росії, неминуче розпочнуться зміни в Білорусі.
Думаю, це відбуватиметься за кількома сценаріями:
– через масовий народний протест;
– через номенклатурний переворот (можливо, разом із масовим протестом).
Ми пам'ятаємо, як швидко "перевзулася" радянська номенклатура в 1990–1991 роках і перефарбувалася на демократів. Те саме відбуватиметься і цього разу. Для них це питання виживання, сьогоднішні білоруські чиновники не хочуть у склад Росії. А завтра вони дуже швидко стануть під біло-червоно-білі прапори.
Проблема, із якою може зіткнутися новий білоруський уряд, куди мають увійти політв'язні, котрі вийдуть із в'язниць, і представники еміграції та частина номенклатури, – це опір із боку частини силових структур, які перетворилися за Лукашенка на бандформування. Саме вони останніми роками вчиняють злочини проти людяності, у яких звинувачують режим.
У цьому разі новий коаліційний уряд Білорусі може запросити у країну міжнародні миротворчі сили під егідою НАТО й ООН – для забезпечення правопорядку і стабільності. Це можуть бути сили під умовною назвою BYFOR, за прикладом KFOR – міжнародних сил під керівництвом НАТО, які відповідають за забезпечення стабільності в Косові. Сили KFOR створили згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН.
Такі самі миротворчі сили під назвою BYFOR можна буде запросити в Білорусь.
Далі наш шлях зрозумілий. Ми маємо негайно виходити із Союзної держави, ОДКБ, ЄАЕС, СНД і заявити про прагнення вступити в Євросоюз і НАТО. Навіть нейтральний статус у нашому випадку неможливий і неминуче призведе до продовження російського впливу й окупації. Цього допустити в жодному разі не можна. Тому майбутнє Білорусі – тільки в ЄС і НАТО.
Джерело: Наталья Радина / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
