+13 Київ
Щось в останній час московити зачастили співати пісню про членство України в НАТО і червоні лінії.
Хоча більш показовим, як на мене, є не ця пісня московитів, а те, що в України немає на державному рівні чітко затвердженої офіційної позиції, яка боролася б із цим московитським міфом, що можливе розширення НАТО на схід і було причиною агресії Московії у 2014 році, а зараз є причиною розгортання відповідних угруповань військ (сил) біля України.
Багато не треба. Дві-три статті, які б чітко нагадали про політику позаблоковості, яка була спробою враховувати інтереси Московії. Про те, як ця політика з тріском провалилася. Про те, як скасували її лише у грудні 2014 року, тобто після літа боїв на Донбасі та втрат із нашого боку, які показали, що не провокувати Московію – не працює. Додати соціології, яка показувала б ставлення українців до НАТО до початку агресії Московії та після. І простий висновок – своєю агресією Московія створила гостре відчуття небезпеки і не залишила Україні іншого варіанта, як прагнути до членства в НАТО, а не те, як московити розповідають.
Це все на сайті МЗС, наших посольств і ключових державних органів поставити.
І от коли вчергове московити співатимуть пісню про членство України в НАТО і червоні лінії, то ось – посилання на відповідну позицію, яку паралельно промотувати на всіх можливих майданчиках.
Мені здається, що це точно більш потрібне, ніж глосарій термінів щодо українсько-російської війни. Бо від того, чий наратив щодо генези війни домінуватиме, не в останню чергу впливатиме на те, за якою формулою буде врегулювання конфлікту.
Джерело: Mykola Bielieskov / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
