$41.33 €44.99
menu closed
menu open
weather +20 Київ
languages
Олег Сенцов
ОЛЕГ СЕНЦОВ

Український режисер, військовослужбовець, колишній бранець Кремля

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Сьогодні багато радощів, що ми наваляли супостатам. Але якими це дається жертвами – одна з наших груп майже повністю загинула ще на початку операції

Важко про все це було писати вчора після гарячки бою. Важко писати сьогодні, уже знаходячись у безпеці. Важко буде писати завтра, коли вже все це перетвориться на спогади й нічні кошмари.

Вчора ми відбивали важливу посадку на найгарячішому зараз напрямку. Перша група, де був я, змогла зачепитися за траншею противника й одразу вступила в бій на двох напрямках. Друга теж зайшла в іншу траншею, знищила ворога, але її вибили звідти підтягнуті резерви противника. Третя група прийняла важкий бій і майже повністю загинула ще на початку операції.

Орки висували нескінченну кількість піхоти й бронегруп, які переважно знищувалися нашою артою, FPV-дронами й танком. Звісно, загальна картина на цьому напрямку була набагато ширшою, особливо, коли ти спостерігаєш її на стримах, – кажуть, що наступ росіян був учора масштабним. Але я бачив все це з розбитої траншеї, а там огляд не дуже, зате є багато інших відчуттів.

Ворожа піхота не змогла нас вибити, хоч і зажала на клаптику в 50 метрів. Конкурс "у кого більше гранат" продовжувався. Гул броні надавав ворогу впевненості, тому крики "Здавайтеся!" лунали з обох флангів постійно. Із 13 бійців у нас був один важкопоранений і кілька легких. Тоді ж уламок від підствольного ВОГ заліз мені під ребра. Стало зрозуміло, що ми не тільки не в змозі виконати задачу, а й не протримаємося до вечора.

А потім ми побачили ворожу колону танків, яка їхала прямо на нас уздовж посадки. Їх було шість, обвішаних зверху піхотою, як мавпами на деревах. Сказати, що мені стало страшно? Не зовсім так. Я просто чітко усвідомив, що це іде смерть. Єдине, що зміг скомандувати, – це усім заховатися, сподіваючись, що нас не помітять, хоча я був упевнений, що вони їдуть саме по нас. Головний танк вів хаотичну стрільбу по посадці, інші рухалися за ним услід. Колона їхала повз нашу траншею, і ми почали стріляти по десанту останніх машин, бо труб уже не було. Екіпажі танків нас не помітили, а орки, які сиділи зверху, не мали змоги їм повідомити про контакт. На краю посадки колона розвернулася й поїхала назад. Ми знов пострілялися з її десантом (з прикрим для деяких із них результатом), зрозумів, що, можливо, у цього противника інша задача, ніж пошук нашої групи. Потім був наказ про відхід.

Нам пощастило. Нам багато разів пощастило в цей день. У тому числі коли ми евакуювалися із цього оточення під прикриттям двох "бредляків", які приїхали за нами. Але пощастило не усім, хто брав участь у цій операції. Ще не втрачається надія, що хтось з інших груп потрапив у полон або блукає посадками, – пошуки тривають.

Сьогодні багато відео та статистики втрат ворога. Багато радощів, що ми знов наваляли супостатам. Але немає статистики, якими нам це дається жертвами. За кожною цифрою чиєсь життя і зруйнований всесвіт рідних. Цей сум залишається переважно в сім'ях загиблих та їхніх побратимів. Вічна пам'ять загиблим героям...

Джерело: Oleh Sentsov / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.