Нас попросили допомогти хлопцю, який утратив обидві кінцівки. "Давайте анкету, поставимо на ноги". Через два дні прийшло повідомлення: "Уже не треба. Наклав на себе руки"

"Час не зцілює, – почула я вчора, – зцілює шлях, який ми обираємо". Бо лікує не час, а вибір лікуватися із часом.

Зцілюють не приклади тих, хто вижив, зцілюють приклади тих, хто став сильнішим, виживши. Бо ми ідентифікуємо себе з тим, що не просто вижило. Ми ідентифікуємо себе з тим, що прорвалося вперед.

Пару тижнів тому нас попросили за хлопця, який дивом вижив, але втратив обидві кінцівки. "Давайте анкету, поставимо на ноги". Через два дні прийшло повідомлення: "Уже не треба. Наклав на себе руки".

І в той самий день Денис зустрівся з представником найбільшого виробника протезів у світі, який рік тому сказав йому: "Ти ніколи не будеш ходити". Він підійшов до Дениса, який упевнено стояв на своїх двох і тримав сигарету штучними пальцями: "Я маю вибачитися. Я не вірив у тебе".

Денис не просто вижив. Він став сильнішим.

Мовчання не зцілює від зради, болю й ран, зцілює можливість знайти тих, із ким можна проговорити зраду, з ким можна розділити біль, хто вміє перетворювати рани на шрами.

Колись я випадково дізналася, що одна наша родичка мала двох синів. Я знала лише одного. "Той другий загинув, – пояснили мені, – але про це не можна говорити в нашій родині".

Памʼятаю день, коли я застала ту родичку в сльозах на літній кухні. Усі сиділи ніби статуї, а випадкова жінка, яка не знала про змову мовчання в родині, тримала її за руку. Це тривало кілька годин. На ранок вона дістала фотографію загиблого сина й поклала собі в гаманець. "Він був. І я хочу згадувати його щодня, бо він вартий моєї пам'яті".

То був день, коли я вперше побачила невимушену посмішку на її обличчі. То був день, коли вона вперше сподобалася мені.

Подолання симптомів болю не зцілює від ран, біль не триває вічно, а травми вміють змінювати нас без симптомів.

Ми сиділи з подругою, яка втратила чоловіка, і вона сказала, що нарешті їй не болить.

– А чи можеш дихати вільно? – запитала я її.
– Ні, Олю, не можу.
– Тоді ти тільки на початку шляху.

Ми більше не подруги, але якось вона написала: "Знаєш, я довго працювала зі своєю втратою. Біль повернувся, а пухлина, яка з'їдала мене зсередини, пішла. Я знову можу дихати".

Час не зцілює. Зцілює із часом шлях, який ми вибираємо.

Джерело: Olga Rudneva / Instagram

Опубліковано з особистого дозволу автора