+22 Київ
Другий тур виборів у Туреччині є дуже і дуже символічним. Є дві Туреччини – "ісламська" й "кемалістська", чинний президент напередодні виборів молився в мечеті Айя-Софія, а лідер опозиції завітав на могилу Ататюрка. Одна не змогла виграти в іншої під час першого туру, а значить, незалежно від результатів другого, вони й далі зважатимуть одна на одну.
Для Путіна Ердоган, звісно, комфортніший, із ним простіше домовлятися і в нього є недовіра до Заходу. Не така, як у Путіна, але є.
Туреччина 16 разів воювала з Росією, але вигравала тільки двічі: у Кримській війні й у холодній війні. Обидва рази вона воювала разом із Заходом і виграла. Історичні паралелі невдячні, але щось у них є.
Нам потрібна Туреччина як партнер і союзник. Це може бути, коли Туреччина належить до Заходу з усією своєю ідентичністю й самобутністю: ісламською і тюркською.
Туреччина, яка зневажає Захід і з підозрою до нього ставиться, буде завжди дивитися на Путіна як на партнера. Якщо покласти на шальки терезів Bayraktar і шалене збільшення торгівлі Туреччини й Росії, то перше завдало російському режиму шкоди, а друге його врятувало від ізоляції і частково санкцій. Баланс очевидний.
Я не знаю, кого вибере Туреччина у другому турі, але головне, щоб вона вибрала менше Росії. Для нас це головна ставка цих виборів.
Джерело: Pavlo Klimkin / Facebook
