Незахідні країни не хочуть перемоги України – вони їдуть до Саудівської Аравії, щоб обговорити із Заходом нічию у нашій війні з Росією

Зустріч у Саудівській Аравії – це безперечний успіх. І наш, і Заходу. Зібрати за одним столом представників західного та незахідного світів – є, до речі, ляпасом ООН, яка не є і не може стати таким майданчиком. Але ООН не звикати.

Утім, успіхом є факт проведення зустрічі та старт процесу, але поки що не результат. Незахідні країни не хочуть продовження війни, вона їм заважає і відволікає від них увагу та ресурси. Але нашої перемоги вони теж не хочуть, адже це буде перемога і Заходу, до якого багато з них особливо позитивних почуттів не мають. Це стосується всіх, у тому числі Китаю та Індії. У російську перемогу вони також не вірять, а їхній приїзд у Джидду і бажання говорити із Заходом і з нами в окремому форматі – найкраще тому підтвердження. Тому їх більше ніж влаштовує нічия, і параметри цієї нічиєї вони готові та хочуть обговорювати. Звичайно, вони продовжують підтримувати активні контакти з РФ і мали консультації перед цією зустріччю. Якщо не всі, то майже всі.

Незахідні країни також бачать ознаки втоми на Заході, вони навчилися читати західні настрої. Вони розуміють, що Захід хоче стратегічної поразки РФ, але ця поразка має бути комплексною, а не перш за все мілітарною, як це бачать у нас, "контрольованою" і включатиме перезавантаження системи світової безпеки, тобто стосуватиметься як Заходу, так і не Заходу.

Тому майже всі незахідні країни приїхали до Джидди, щоб зрозуміти, які варіанти майбутнього, де їхнє місце в ньому та які межі можливого компромісу. Саме пошук компромісів є головним викликом цього процесу. Захід і не Захід впритул підійшли до моменту, коли готові про це говорити. З одного боку, можливий компроміс може стати сильним важелем впливу на РФ, адже він точно не відповідатиме баченню Путіна. Але, з іншого, він не підходитиме до нашого бачення перемоги, а протистояти спільній позиції Заходу і не Заходу буде майже неможливо. Тому ми критично потребуємо їхнього спільного бачення, що не вимагало б від нас стратегічних поступок. Тим більше, що час працює проти всіх, але у кожного свій годинник і свій темп.

Джерело: Pavlo Klimkin / Facebook