+1 Київ
Усі люди, які приходять у владу, намагаються контролювати інформацію з однієї простої причини – на злодієві шапка горить
Про законопроєкт Ткаченка [№2693] я говорити не буду, але аж ніяк не тому, що мене все в ньому влаштовує. Просто все, хай що б я сказав, можуть сприйняти як зведення рахунків. Як мою особисту неприхильність до Сашка Ткаченка. А з Володимиром Бородянським у мене жодних таких історій не було, тому законопроєкт про дезінформацію, запропонований ним, я можу прокоментувати.
В усіх європейських країнах – Німеччині, Франції, Італії тощо – ішли від державного мовлення до незалежної журналістики. Тобто спочатку ЗМІ були державними, потім з'являлися суспільні, а за ними вже приватні. В Україні все по-іншому: передусім з'явилися приватні. Багаті люди вирішили, що вони можуть володіти ЗМІ, тому що їм треба захищати себе. В інших країнах є журналістика, яка захищає суспільство.
Володимир Бородянський, який стільки років пропрацював у приватному медіахолдингу, був частиною цієї системи, чудово це знає. У нас немає таких генералів інформаційних військ, як Соловйов у Росії, який виконує накази керівництва країни. Але у нас є інформаційні війська окремо взятої людини – тієї, яка володіє ЗМІ. І ця система, саме її існування, чомусь не бентежить наших законодавців, а, схоже, якраз цілком і повністю влаштовує. Ось це міняти, отже, не треба – треба звести до якогось спільного знаменника діяльність журналістів, яких каратимуть за неправду.
А хто визначатиме, де неправда і хто заслуговує на покарання? Припустимо, Америка ввела війська в Ірак. Хто має нести відповідальність – президент Буш і віцепрезидент Чейні чи журналісти, які це висвітлювали?
Я ніяк не второпаю, чому людина, яка пропрацювала багато років керівником холдингу, що належить олігарху, опинившись на позиції чиновника, раптом починає вважати, що вона може регламентувати діяльність таких людей, як ми? Чому це здається йому пріоритетом, чимось важливим, вирішенням якоїсь проблеми, якої ми не розуміємо? Адже ми ж не бачимо його мети. Якби вона була зрозумілою, ми б якось дискутували. Але раз ми не бачимо, не розуміємо – отже, ми її уявляємо. І уявляємо в найекстремальнішому вигляді – говоримо, що це контроль. Ну, якщо так, то це взагалі не нове покоління політиків, а ще одна форма КПРС.
Усі люди, які приходять у владу, намагаються контролювати інформацію з однієї простої причини – тому що на злодієві шапка горить. Якщо на Бородянському шапка горить, у що я не вірю, то... Напевно, усі ці законодавчі ініціативи не віщують нічого доброго.
Ми можемо жити за Орвеллом. Але це приведе нас на "Скотохутір". Якщо Бородянський хоче, щоб я рохкав, то він має нявкати
Це ж усе за Орвеллом: міністерство правди, міністерство любові... Подобається вам це? Добре, ми можемо жити за Орвеллом. Але приведе нас це на "Скотохутір". Animal house. А якщо Animal house і є наша кінцева мета, то мені тут нема чого обговорювати, тому що рохкати я не вмію. А якщо Бородянський хоче, щоб я рохкав, то він має нявкати – це вже інша історія.
До професії журналіста Бородянський – ні до чого. Навіщо він це затіяв? Чому він хоче увійти в історію саме так? Був успішним менеджером, холдинг Пінчука звів на якісь фінансові вершини, із СТБ зробив канал – чому б із цим в історію не піти? Навіщо копати собі могилу, навіщо робити із себе виродка?
Ось він із себе свідомо робить потвору. Він цього не розуміє? Він занадто розумний, щоб цього не розуміти. Він вислужується? Я в це не вірю. Він у це вірить? Це гірше.
Ви просите мене прокоментувати такі закони, а як, по-вашому, я маю їх коментувати? Це все одно, що голова моя лежить на ешафоті, сокиру вже занесено, а я оцінюю дії ката. Я просто вважаю, що нинішній міністр культури пішов хибним шляхом. Це шлях у нікуди, особливо в Україні сьогодні. Дуже шкода, що така розумна, здібна людина, яка жодного стосунку до журналістики не має, вирішила... Ну Хрущов теж хотів повернути ріки назад. І вирощувати кукурудзу. Ось що це таке в нинішніх чиновників – радянські гени чи що? "Я можу те, що неприродно!" Ну, раз уже вирішив – отже, вирішив...
Єдиний плюс від усієї цієї законодавчої метушні знаєте в чому? Журналістської спільноти як такої, згуртованої, вагомої, здатної захистити себе, в Україні немає. Але Бородянському вдалося об'єднати людей, які ніколи в житті б не об'єдналися.
Простий приклад. Діма Гордон і Олеся Бацман пішли з каналу "112 Україна", тому що туди прийшов Медведчук. Це вчинок? Вчинок. Який згадуватимуть окремим рядком у працях з історії журналістики. А чи була реакція журналістської спільноти на це? Чи на те, що з іншого каналу, який купила та сама людина, пішли журналісти? Ну і що, одні пішли, інші прийшли – для них усе нормально, робоча ситуація...
Джерело: "ГОРДОН"
