+5 Київ
Гідний старт.
Стартовий матч національної збірної України з чинними чемпіонами світу та віцечемпіонами Європи французами, та ще й на їхньому полі, мало кому із шанувальників жовто-синіх надавав оптимізму. Свідчення цього – суцільне "вивішування білих прапорів" із боку тих, хто з колишніх і нинішніх знакових людей футболу заодно претендує на давно принижений статус експертів.
Однак буду об'єктивним – тому сприяли мінімум три обставини. Серйозний удар під дих нашим від "синіх" у жовтні минулого року – 1:7, а від такого відходити нелегко. Далі, безсумнівно, вищий клас індивідуальної гри господарів, там незоряних футболістів практично нині й немає, не буду перераховувати їхніх прізвищ. Нагадаю лише клуби "першого міжнародного ряду", яких вчора презентували господарі з урахуванням трьох, які вийшли на заміну: "Баварія" – три гравці, ПСЖ, "Барселона", МЮ і "Челсі" – по два, "Ювентус", "Реал" і "Тоттенхем", який "примкнув до еліти", – по одному. У нас же топклуби планети – "МанСіті" – презентував лише дебютант у ролі капітана команди Олександр Зінченко.
Третій об'єктивний фактор – лазарет. У французів усі зірки здорові, хіба що Дешам був обережним, випустивши на заміну, а не в стартовому складі Поля Погба, який щойно вилікувався після травми. В українській дружині через це були відсутні мінімум два головні футболісти: лідер опорної зони Тарас Степаненко та Віктор Циганков, який завоював собі міцне місце в основі збірної. Нагадаю, що саме Вітя і забив єдиний гол у ворота французів у тій жахливій зустрічі восени минулого року.
Знову ж таки не забудемо фактора свого поля, хоча за відсутності глядача на трибунах він усе-таки не настільки переконливий.
Яких заходів міг вжити тренерський штаб Андрія Шевченка? Мабуть, лише двох: серйозно підготувати команду психологічно і... здивувати якоюсь тактичною новацією. Вважаю, що з обома завданнями наші коучі впоралися.
Гра наших хлопців продемонструвала, що жодної закомплексованості перед чемпіонами світу не було, як і не було жодного "автобуса", хоч одноповерхового, хоч двоповерхового. А була щільна, компактна гра в усіх зонах поля, найвища концентрація кожного футболіста в жовтій футболці. І це за негативних показників статистики: нуль кутових біля воріт Уго Льоріса за 12-ти біля воріт Георгія Бущана, сума ударів у ворітницю і в сторону воріт також не на нашу користь: три проти 13. Але це той самий випадок, коли кількість зовсім не перейшла в якість.
Тактичний сюрприз від наших тренерів був, навіть два: гра у три центральні захисники – Забарний – Кривцов – Матвієнко – позитивно позначилася на впевненості та ефективності оборони збірної України. І це з урахуванням, що ні "Динамо", ні "Шахтар", чиї гравці і склали цю зв'язку, не грають із трьома центрбеками. Далі: можливо, продумано заздалегідь, а можливо, через відсутність Циганкова жовто-сині грали без номінальних вінгерів. І тут уся відповідальність за гру "від прапорця до прапорця" лягла на крайніх захисників: Миколенка і Караваєва. Віталія особливо відрекомендовувати в цьому плані немає потреби, хоча зовсім нещодавно до нього були претензії. Але цей матч довів, якщо спад гри й був, то він минає. Олександр же, сміливо прасуючи праву бровку, довів, що за всієї непорівнянності рівня гри суперників в останніх матчах – "Руху" і збірної Франції – його вдала гра проти них зовсім не випадкова. На стадіоні в "Сен-Дені" саме він організував результативну атаку.
Гра нинішніх лідерів нашої дружини – Малиновського і Зінченка – була на їхньому рівні й нікого не здивувала. Хоча Зіна і програв єдиноборство із Грізманном на своїй рідній у "МанСіті" позиції лівого оборонця, після чого Антуан розпечатав наші ворота, але згадаємо – найперший небезпечний удар для Льоріса вже на третій хвилині завдав саме Сашко.
Хто ще у нас зіграв вище від очікуваного рівня? Зізнаюся, чесно хвилювався за Георгія Бущана з урахуванням минулорічного 1:7 на цьому самому стадіоні. Ні, Жора сам грав упевнено, передавав упевненість партнерам, і, що було приємно дивитися, наш кіпер дуже акуратно й адресно видавав перші паси своїм польовим гравцям.
Упорався із суперниками в опорній зоні під час відсутності Степаненка Сергій Сидорчук. Звичайно, Сергію і пощастило, що після його удару гол господарям забили рикошетом від ноги захисника Преснеля Кімбембе.
Найефективнішим футболістом у нашій команді особисто я вважаю Миколу Шапаренка. Того, у кому серйозного творця і конструктора не бачили попередники Луческу в "Динамо", але потенціал якого чітко побачив Мірча. А головне, що Коля зараз грає не просто винахідливіше, ніж раніше, але насамперед упевненіше бере на себе лідерські обов'язки та відповідальність. Так тримати!
Головні висновки: потрібний результат здобула вся команда, а не окремі футболісти, і, звичайно, її тренерський штаб.
Начебто усього лише нічия. До того ж на самому старті відбірного циклу до чемпіонату світу. Але і в турнірному плані, і в психологічному її без перебільшення можна прирівняти до перемоги. Зараз у домашніх матчах із Фінляндією і Казахстаном потрібен максимум здобутих очок. Утім, хлопці це розуміють краще за нас.
Джерело: "ГОРДОН"
