+17 Київ
Спілка журналістів, як і багато представників медіаспільноти, заклик президента до уряду звільнити міністра Ткаченка сприймає радше обнадійливо, ніж тривожно. Інформаційна політика в державі має будуватися на конструктивному діалозі із журналістами й медіа. На це Олександр Ткаченко, колишній журналіст за освітою й досвідом роботи, не йшов.
Обговорення проєкту закону про медіа відбувалося в конфліктний спосіб – з ігноруванням пропозицій реальних медіа й повною байдужістю (і нерозумінням) до запитів ЗМІ з регіонів.
Для міністра не існує галузі друкованих ЗМІ в Україні. Наради за участі сотень редакторів, які проводила і проводить НСЖУ, заклики до реагування на критичну ситуацію з недоступом українців до поштової доставки газет (через масове закриття відділень "Укрпошти" і звільнень листонош), пропозиції галузі до державної інформаційної політики – усе це стає "білим шумом" для урядовця, який хоче керувати медіа, але не допомагати їм.
У час війни міністерство сконцентрувалося лише на підтримці національного телемарафону й державному мовленні, належно не лобіюючи міжнародні програми підтримки української медійної галузі. Важливо дбати про стійкість не лише національного мовлення, а й усеукраїнських онлайн-медіа, регіональних і локальних ЗМІ – але тут галузь кинута напризволяще. Ідея заснування Фонду підтримки українських медіа (за принципом Українського культурного фонду), яка була напрацьована в часи епідемії та є затребуваною в нинішній воєнний час, не втілюється.
Очевидно, що в нинішньому гігантському міністерстві – культури та інформполітики – левова увага йде галузі культури. А інформполітика розуміється лише як контроль і регулювання, а не діалог, підтримка й розвиток.
Тому я особисто не знаю тих журналістів і редакторів, які можуть сказати "дякую" колишньому журналісту, який зараз іде з міністерської посади.
Джерело: Sergiy Tomilenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
