Єфремов – людина, винна у загибелі людини. Не знає, як йому тепер жити з тягарем провини. Це почуття провини і виявляє людську душу

А до речі, ви взагалі пам'ятаєте, щоб хтось із них попросив пробачення хоч за щось? Ось після Єльцина... Га?

Адже і не сказати, щоб було зовсім ні за що: жодного дня не жила Росія, щедра душа, без особливо тяжкого складу!

Чавили людей броньованими "мерсами" – на зустрічній і пішохідному переході, через пиятику, випадково і для забави, як син колишнього віцепрем'єра Сосковця... Та що там ДТП – ламали людям хребти на зоні, катували у в'язницях, не давали хворим дитбудинківським дітям шансу вижити, називаючи це "патріотизмом", влаштовували екологічні катастрофи, стріляли по заручниках із вогнеметів і цькували їх газом, покривали вбивць і давали їм зірки Героїв Росії, розв'язували війни, бомбили міста, стирали на порох людські долі оптом і в роздріб.

І хоч би одна тварюка сказала після всього цього: "Я не знаю, як мені жити далі". Після Самашок, "Норд-Осту", Беслана, малайзійського Boeing...

Ні-ні! Чудово вони знають, як жити після цього далі. І де жити, теж розрізняють – у Кремлі, у Барвисі, на озері Комо.

"Ліберастня", кажете, пане Соловйов?

Слухайте мене вухами.

Михайло Єфремов – людина, яка важко оступилася, не надто здорова, неймовірно талановита, дуже складно і тонко влаштована. Не та, яка вбила, ні, але – винна у загибелі людини. Готова нести відповідальність за скоєне. І не знає, як їй тепер жити з вантажем цієї провини.

Це почуття провини – саме воно – і виявляє людську душу.

Подивіться цю плівку, пане Соловйов, і гарненько запам'ятайте: такий  вигляд має людина. У дзеркалі ви цього не побачите.

Джерело: Виктор Шендерович / Facebook