-5 Київ
Тристороння зустріч Україна – США – Росія – це ніби прорив по формі, але стояння на місці по смислах. Очікувано, ніяких надзвичайних досягнень не відбулося. Однак певні зміни в позиціях сторін все-таки можна було при бажанні почути.
Ніби вдалося досягти згоди про формат технічного розведення військ, способи контролю й моніторингу припинення режиму вогню. Але ключове питання – де ж проходитиме лінія розмежування – залишилося без відповіді.
Разом із тим, як заявляли впливові світові ЗМІ, ситуація може звестися до згоди, що на Донбасі буде формально утворена "вільна економічна зона", яка передбачає демілітаризацію регіону. Однак ця зона буде контролюватися російською поліцією. І, звісно, ні про яке юридичне визнання Україною втрачених територій не йдеться.
Думаю, до окремих окупованих територій буде застосована гібридна форма визнання – хтось визнає ці території як такі, які знаходяться під контролем Росії, хтось наполягатиме на їхньому винятково українському статусі, а хтось їх може визнати й російськими. Наприклад, як заявляли у США, "заради миру" можуть визнати Крим "російським".
Приблизно така гібридна форма визнання (хоча сама історія й обставини двох воєн є захмарно різними) існує, наприклад, щодо Палестинської держави, яку визнають одні країни й не визнають інші.
На цей гібридний варіант Україна, можливо, готова піти у випадку надання Україні залізобетонних гарантій безпеки (поки незрозуміло, яких саме) з боку США, грошей на відбудову країни й швидкого шляху вступу в ЄС.
Із боку Росії, у свою чергу, посилилася теза, що головна вимога – це виведення ЗСУ з Донбасу. Ця вимога, звісно, обурює, але вона дещо зміщує акценти в путінській маячні про "першопричини конфлікту", яка по суті унеможливлювала навіть теоретичну паузу у війні.
Контрольний акцент тут – відсутність прямих претензій Путіна на втручання у внутрішню політику післявоєнної України. Хоча тема "о притиснениях русскоязычных" ще звучить, але прямих заперечень з боку Кремля, що ця вимога зведеться до формального приведення ставлення до національних меншин в Україні до європейських норм, немає.
Сказане вище не треба сприймати ні як "оптимізм", ні як прогноз. Це просто констатація нових нюансів у риториці.
Головна перешкода миру, як і раніше, – позиція Путіна, який просто не уявляє собі, що відбуватиметься і з ним, і з Росією у повоєнний період. Найоптимістичніший для нього повоєнний сценарій – це віддати себе на милість Трампу, який качатиме російські ресурси й регулюватиме реінтеграцію Росії на світові ринки на свій розсуд… Такий собі фінал "спецоперации".
Інше складне питання, але вже для України, – формат майбутніх виборів. Точніше, скажімо так, ступінь їхньої відповідності до міжнародних стандартів. Про це зараз говорити ніби рано, але це питання постане дуже гостро, якщо станеться диво й війна стане менш інтенсивною.
Але на сьогодні задачі-мінімум від таких зустрічей інші. Для України задача-мінімум – це зберегти постачання американської зброї за європейські гроші, для Росії – уникнути подальших санкцій. Ніхто не хоче прогнівити невротичного лідера США. І тому танці з Трампом виходять на новий рівень.
Джерело: Sergiy Taran / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
