-1 Київ
Чи існує нова "вісь зла"?
Одне з українських видань попросило прокоментувати інформацію про те, що Китай, незважаючи на нейтралітет, який декларує, надає Росії військові технології та технології подвійного призначення для використання у війні проти України. Також було згадано, що в пошуках озброєнь і боєприпасів РФ активно обробляє Північну Корею (КНДР); звісно, не забули про іранські безпілотники і про те, що Кремль намагається втягнути в нову "вісь зла" країни Африки й Латинської Америки. У зв'язку із цим було поставлено запитання: "Що демократичний світ може протиставити цьому союзу авторитарних режимів, який міцнішає?"
Про нову "вісь зла" я чую не вперше. Це твердження вже на рівні політичних стереотипів. Тому вирішив висловитися на цю тему в ширшому форматі, ніж короткий коментар.
Насамперед хочу застерегти від публіцистичних перебільшень і неадекватних оцінок взаємодії Росії з іншими державами. Не треба себе лякати вигаданими й перебільшеними страшилками.
Наразі немає глобального і системного протистояння між демократичним світом і якоюсь коаліцією авторитарних режимів, чогось на кшталт "холодної війни", яка була у 1950–1980-ті роки між західним світом і радянським блоком.
Теоретично щось схоже можливе в перспективі за умови певного розвитку подій. Але зараз такої ситуації немає. Наприклад, із Росією взаємодіють Туреччина й Індія, країни з формально демократичними політичними системами й тісно пов'язані із глобальним Заходом. У цих країнах домінують егоїстичні економічні інтереси, частково і геополітичні настанови у відносинах із Росією. Дуже багато країн одночасно взаємодіють і з Росією, і з нами, а тим паче із Заходом. Найяскравіший приклад – Туреччина, але помірковано нейтральної позиції у відносинах із Росією та Україною дотримується абсолютна більшість країн Азії, Африки й Латинської Америки.
Принципово важливий момент – економічна і навіть політична взаємодія окремих країн із Росією не означає, що вони підтримують війну Росії проти України і є частиною "осі зла". Абсолютна більшість країн Азії, Африки та Латинської Америки не підтримують війну Росії проти України, але водночас і не засуджують дій Росії, дотримуючись умовно нейтральної позиції й обмежуючись закликами до миру. Навіть Китай та Іран, яких деякі коментатори записують у нову "вісь зла", офіційно не підтримують війни Росії проти України, не визнають анексії Криму й інших окупованих українських територій. Їхня підтримка Росії обумовлена як економічними інтересами, так і тим, що вони сприймають цю війну як протистояння Росії зі США й НАТО. Їхній інтерес у тому, щоб Росія не програла цієї війни, що означало б посилення США та Заходу. Але вплутуватися в цю війну на боці Росії вони не будуть.
Напряму підтримує агресивні дії Росії проти України всього лише кілька країн – Білорусь, Північна Корея, Сирія, Нікарагуа, Еритрея. Ситуативно до цього списку можна додати ще кілька країн, але загалом їх буде не більше ніж десяток. Це легко перевірити за голосуванням на Генеральній Асамблеї ООН.
Не треба вигадувати страшилки про "міцний союз авторитарних режимів". Немає такого союзу. Є тактична й ситуативна взаємодія таких режимів, водночас у низці випадків між ними можуть виявлятися й суперечності, як, наприклад, між Іраном та Росією щодо територіальної належності низки островів у Перській затоці. Є очевидне посилення міжнародного впливу Китаю. І є сплески зовнішньополітичної активності Росії. Але навіть саміт РФ – Африка продемонстрував зниження рівня представництва африканських держав у взаємодії з Росією.
Щодо постачань зброї і продукції подвійного призначення. Так, це відбувається. Частіше неофіційно, щодо продукції подвійного призначення – іноді навіть із західних країн, в обхід санкцій. Деякі країни можуть це робити і стосовно Росії, й України. Напряму продає Росії зброю, а точніше – боєприпаси і ресурси подвійного призначення, дуже невелика кількість країн. Той самий Китай офіційно цього не робить. Із Китаю йдуть ресурси подвійного призначення, а також каски, бронежилети тощо. Щодо небойових дронів, то ми їх також закуповуємо в Китаю.
Протидіяти постачанням зброї і товарів подвійного призначення для Росії можна лише в один спосіб – посиленням санкцій, особливо вторинних санкцій, проти компаній, які допомагають оминати наявний санкційний режим.
Ще одне актуальне запитання від журналістів: чому Захід не дає Україні всього необхідного, щоб розтрощити Росію на полі бою, адже це прискорило б крах путінського режиму і значно послабило "вісь зла"?
Захід, а точніше, і насамперед США, не дають нам усього необхідного з однієї простої причини – вони побоюються надмірної ескалації війни між Росією та Україною і втягування НАТО у цю війну, а також ризиків використання Росією ядерної зброї. Їхня умовна стратегія полягає в тому, щоб, для початку, не допустити поразки України у війні проти Росії, а потім, через обмежену підтримку України, примусити Росію до припинення цієї війни і звільнення більшої частини окупованих територій.
Оскільки ймовірність затягування війни між Росією та Україною зростає, на Заході знову загострюється дискусія стосовно подальшої стратегії щодо війни Росії проти України. Дві конкурентні позиції:
1) треба посилити постачання зброї і боєприпасів Україні, щоб змінити баланс сил на користь України та примусити Росію до завершення війни;
2) треба розпочинати переговори про припинення воєнних дій, щоб не допустити надмірного затягування цієї війни на невизначений строк.
Реальна політика США й Заходу загалом щодо війни між Росією та Україною коливатиметься між двома цими позиціями. Але що ближче до початку кампанії із президентських виборів у США, то наполегливіше звучатиме тема мирних переговорів. За чотири-п'ять місяців, щонайбільше за пів року наші партнери почнуть нас предметно переконувати у необхідності мирних переговорів. Це не означає переговорів про мир на умовах Росії. Переговори будуть лише про припинення воєнних дій, зокрема взаємних обстрілів території Росії й України, і про відновлення судноплавства у Чорному морі. Але навіть сам факт початку таких переговорів не означатиме швидкого досягнення домовленостей. І нам, і нашим партнерам треба готуватися до того, що Путін може спробувати затягнути війну (у режимі обмеженої інтенсивності) на період щонайменше до президентських виборів у США.
Що стосується краху путінського режиму, то на Заході у це або не вірять, або, навпаки, побоюються, що неконтрольований крах путінського режиму призведе до хаосу в РФ і ризику втрати контролю над ядерною зброєю. Це також пояснює обережні дії Білого дому. Однак не на користь США і ЄС завершувати нинішню війну на російських умовах. І точно це не в наших інтересах.
Джерело: Владимир Фесенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
