-2 Київ
Ухвалений закон про реінтеграцію (або про деокупацію, так ще його називають) не вирішує основного питання – як повернути захоплені території й населення Донбасу, як досягти цілісності України і встановити мир.
Що неприйнятно в принципі з огляду на текст цього закону?
По-перше, він ще більше віддаляє людей, які опинилися в окупації, від нашої держави. Відсутні механізми виплати пенсій та іншої соціальної допомоги.
Хто залишився в ОРДЛО? Як правило, люди з дуже скромним достатком, пенсіонери, особи з інвалідністю... У них немає жодних можливостей змінити адреси проживання та виїхати із зони конфлікту. Але це громадяни України, і вони мають право на чесно зароблену пенсію, соціальні виплати.
По-друге, що стосується питань, пов'язаних із військовою агресією й оборонними заходами, то вони детально регламентовані Конституцією України, законами про оборону і про воєнний стан. Просто ці нормативні акти треба виконувати, а не вигадувати нікому не потрібні нові закони.
По-третє, ухвалений документ є неконституційним. Тому що він суперечить низці статей Основного закону. Зокрема, статті 85, в якій ідеться, що саме до повноважень Верховної Ради належить оголошення стану війни, використання Збройних сил України та інших військових формувань; затвердження протягом двох днів оголошення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності.
Президент із вищезгаданого переліку питань вносить тільки відповідні подання до Верховної Ради (стаття 106). І все! Рішення виключно за вищим представницьким і законодавчим органом країни. Цим законом про деокупацію цинічно проігноровані статті Конституції, які є нормами прямої дії.
Ухвалений закон про реінтеграцію надає антиконституційні повноваження президенту. Тепер усе залежить тільки від його особистої позиції і волі. Парламент від доленосних рішень усувається.
Якщо до ухвалення закону про деокупацію були певні сумніви щодо узурпації влади президентом, то зараз такі сумніви повністю відпали.
По-четверте, поза увагою залишилися питання, пов'язані з законом про особливий статус Донбасу, яким передбачено створення окремої міліції, прокуратури і суду всупереч українському законодавству.
По-п'яте, право керувати торгівлею з ОРДЛО під видом переміщення товарів через оперативний штаб із військових надають, по суті, одній людині – головнокомандувачу.
Основний аргумент авторів законодавчого ноу-хау полягав у тому, що нарешті Росію назвали агресором. І в такий спосіб ми нарешті розв'язуємо руки в поданні позовів проти Росії у міжнародні суди.
Це брехня. Верховна Рада України ще 27 січня 2015 року своєю постановою визнала факт військової агресії Росії проти нашої держави і назвала Російську Федерацію державою-агресором. Цю позицію поділяють США, країни Європи. Саме тому на Росію накладено жорсткі санкції.
А постанова парламенту, як відомо, має силу закону. Двері у міжнародні суди для наших юристів давно відчинені, але їм бракує, на жаль, необхідної високої кваліфікації і достатніх документальних доказів.
І наостанок, запитання до влади. Якщо Росія агресор, то чому товарообіг із нею протягом минулого року відчутно зріс, чому знову у неї купують газ, вугілля? Чому залишається чинним Договір про дружбу з Російською Федерацією навіть у сфері військового співробітництва? Чому?
Джерело: "ГОРДОН"
