+1 Київ
Без російських ракет їхні слова не доходили. Усе змінилося. Зараз поясню.
Чотири роки тому, у квітні 2019 року, я занотував: "Моя робота – це просвітництво. Відчуття, що не впорався із завданням. Відчуття, що нічого не навчив".
"Ти сієш-сієш, а воно – не сходить…" У 2019 році було саме таке відчуття: час проростати засіяному – а поле пам'яті буяє бур'янами.
У 2010 році ми з Вахтангом Кіпіані й Павлом Солодьком заснували проєкт "Історична правда".
І це був жест розпачу. Бо перед тим ми з Вахтангом два роки намагалися знайти гроші на популярний історичний глянець. У Польщі таких із півтора десятка. У нас не було жодного.
Марно. Не знайшли. Нікому це тоді не було потрібно. І ми започаткували замість друкованого часопису історичний інтернет-портал.
То справді був акт спротиву. Тому що це був 2010 рік: Янукович – президент, знову "Велика вітчизняна" замість Другої світової, курс на ресовєтизацію, Малоросію, "адін народ".
І ось минають роки. Квітень 2019 року. І я мав відчуття, що все марно. Уроків минулого українці не вивчили.
Бо перед загрозою повномасштабної агресії Росії більшість повірила, що "війна потрібна баригам", що "війну можна припинити", якщо "домовитися десь посередині", якщо позаглядати Путіну в очі.
Це було жахіттям. Це знесилювало. Це народжувало розпач: уроки не вивчені.
І ось – 24 лютого минулого, 2022 року. Усе змінилося.
Раніше нам усім, хто був провідниками змін у політиці пам'яті, казали: "Не чіпайте це – не розколюйте націю! Голодомор, Сталін, Бандера, ОУН та УПА, декомунізація, Велика вітчизняна / Друга світова – усі ці теми розколюють націю! Припиніть ці танці на кістках!"
Ні! Чесно говорити про складні теми минулого – це не розколювати націю! Ми формували нову національну єдність!
Коли президент Ющенко підняв тему визнання Голодомору геноцидом – на сході 44% були проти такої політики пам'яті. Підтримувало його 33%. 44% проти і 33% за – так, це розкол. Щоправда. Розкол і залишився б, якби ми нічого не робили.
Зараз 93% українців вважають Голодомор геноцидом. Національний консенсус. У всіх регіонах. У всіх вікових групах.
У 2012 році лише трохи більше ніж третина – 36% – українців не шкодувала, що СРСР перестав існувати. А 46% говорили: "Так, СРСР – шкода, дуже жаль, що він перестав існувати!"
Тепер абсолютна більшість – 87% – не шкодує, що СРСР перестав існувати. А в Росії майже дві третини – 63% – і далі шкодують, що СРСР колапсував: "Найбільша геополітична катастрофа ХХ століття".
Сталін. Для росіян він – найбільш позитивний діяч минулого, "ефективний менеджер". Для українців – найбільш негативний діяч минулого. У квітні 2022 року, згідно з дослідженнями Соціологічної групи "Рейтинг", Сталіна негативно оцінювало 84% українців, за дослідженнями Київського міжнародного інституту соціології в січні 2023-го – уже 90%. Між нами й ними – світоглядна прірва.
Ми тепер, мабуть, найбільш антирадянська нація у світі. І тому Росія програє. Бо це – війна минулого проти майбутнього. Минуле ніколи не виграє в майбутнього. Ніколи.
Бандера. 2010 року президент Ющенко нагородив Степана Бандеру званням Героя України. Ющенку кричали: "Нацист!" І через п'ять років після цього, у 2015 році, позитивно Бандеру оцінювало 12%. Брежнєва позитивно оцінювало 13% українців.
Знаєте, скільки українців зараз позитивно оцінює внесок Степана Бандери в історію України? 84%.
У 2022 році в абсолютних цифрах тих, хто позитивно оцінює Бандеру, тепер більше, ніж проголосувало за Зеленського 2019-го! Бандера тепер – популярніший, ніж Зеленський тоді!
Зрештою, ще три роки тому, у травні 2020-го, самого Ющенка більшість українців вважала найгіршим президентом України. Навіть гіршим, ніж Янукович.
Тепер він – на другому місці після Кравчука (з різницею 1%).
Дорогі українці! А що сталося?
Тобто слова Віктора Ющенка, Леся Танюка, Джеймса Мейса, Євгена Сверстюка до вас 30 років не доходили? Не доходило, що Голодомор був геноцидом? Що фіговим листочком пропагандистського конструкту "Великої вітчизняної" СРСР прикривав факт, що у Другу світову Сталін вступив як союзник Гітлера? Що ті, хто боровся за незалежність України, у незалежній Україні мають бути належно вшановані? Що диктатура – це жахливо, а свобода – це благо?
Що вас переконало? Діяльність Клубу творчої молоді, чи "Меморіалу", чи закони про увічнення пам'яті жертв Голодомору, чи про декомунізацію, чи музей у Батурині? Ні?
Дорогі українці! То виходить, що потрібні були російські ракети, щоб ви почули те, про що вам говорили Танюк, Мейс, Сверстюк, Ющенко?
Потрібні були російські ракети, щоб почало доходити те, про що десятиліттями писали "Історична правда", "День", "Дзеркало тижня", "Український тиждень", "ПіК", "Post-Поступ"?
"Ти сієш-сієш, а воно – не сходить!"
Невже зійшло?
Цей хліб буде гірким.
Наша пам'ять, як полин.
Але краще гіркий хліб.
Ніж жодного.
Добре, що сходить!
Джерело: Oleksandr Zinchenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
