Трипільська культура належить до енеоліту і раннього бронзового віку (V–III тис. до н. е.). Вона була поширена на територіях сучасної України від долини Дніпра і західніше, а також у Молдові та Румунії.
Трипільськими "мадоннами" називають численні невеликі жіночі керамічні фігурки з об'ємними животами, стегнами і невеликими грудьми. У більшості знайдених скульптур виявляють отвори на кінцях рук. Це вказує на те, що їх використовували як предмети культу. Очевидно, підвішували на дерева, а ритуали проводили на вулиці.
Фото: vseslova.com.ua
У трипільській культурі розрізняють безліч фігурок жінок: вони зображені стоячи, сидячи, вагітними, іноді це богині, які були ідолами певних культів: жінки з головами сов, корів, із двома головами.
Фігурки найчастіше прикрашали символом спіралі та серпа. Вони уособлювали циклічність змін у природі і місяць – жіноче начало. Спіраль зображували і на грудях богинь. Це вказувало на годування як таїнство наділення життєвою силою, що виходить від жінки. Жінку, яка народила дітей, імовірно, уже зараховували до сонму богинь. А молоко вважали напоєм сили, життя, зміцнення. Також символіка спіралі уособлювала дощі, після яких земля давала плоди.
Трипільські богині були ідолами зародження нового життя, родючості.
На животі "мадонн" трипільці креслили ромб. На його сторонах прикріплювали зерна – можливо, це мало значення ритуалу притягування врожаю. Загалом зображення можна читати як засіяне поле, над яким іде дощ, унаслідок чого в майбутньому неодмінно буде багатий урожай.
На стегнах фігурок богинь трипільці зображали також косі лінії, які уособлюють проливні дощі – отримання з небес цілющої вологи. За деякими версіями, такі візерунки трипільські жінки наносили на свої тіла – робили татуювання, щоб здобути прихильність небес для свого роду.