Повітряні кульки. Коли їх винайшли і як не нашкодити природі їхнім використанням 

Прототипами повітряних кульок вважають наповнені болотним газом метаном шкури биків, а також сечові міхури свиней. Їх використовували північні народи для переправлення вантажів ще у XII столітті. Але такий засіб не був надійним, оскільки швидко лопався, наткнувшись на гостре каміння, або вибухав від тиску газу.

Винахідником кульки вважають британського фізика-експериментатора Майкла Фарадея. Саме він уперше створив кулю з каучуку. Це сталося 1824 року. Учений за допомогою борошна з'єднав два тонкі пласти каучуку. Одержаний мішечок він наповнив воднем.

1825 року британський учений Томас Ганкок випустив у продаж комплекти для самостійного створення кульок. У нього входили пляшка з рідкою гумою і шприц для формування кулі. Повітряні кульки швидко стали популярними у найвищих колах суспільства, їх використовували як декор для свят.

Перші латексні повітряні кульки створив Нейл Тайлотсон 1931 року. Саме він уперше надав їм різні форми: квітів, серця, тварин. Латексні кульки вважають екологічними, оскільки їх зроблено з природного матеріалу, одержуваного з каучуку – деревного соку каучукових дерев.

У середині ХХ століття почали випускати кульки, покриті фольгою. Вони складаються з кількох шарів полімерної плівки і металевого напилення. Такі кульки міцніші, ніж латексні, але вони мають свої нюанси: є провідниками електричного струму і потенційно шкодять довкіллю. Час їхнього розпаду у природі довший, ніж у латексних, тому не варто відпускати такі кульки в повітря.

Використані кульки акуратно обрізають біля вузлика, щоб вони здулися, а не лопнули. Латексні кульки дозволено компостувати, як і натуральну нитку, якою їх перев'язують. Якщо ж використовували декоративну стрічку, її викидають до пластикового сміття. До цієї групи відходів належать і фольговані кульки.