Білик: Коляденко різав картини, хапав мене за волосся. Нікітін запропонував вийти заміж, подарував обручку. Коли я відмовилася – забрав її G

– Іро, привіт.

– Привіт (махає рукою).

– По-перше, хочу тебе привітати із днем народження, тому що в нас із тобою сьогодні не звичайне інтерв'ю, а святкове. Саме сьогодні твій день народження.

– Я взагалі дуже щаслива. Щиро дякую. Я готувалася до туру, до концертів, а виходить, що у свій день народження, замість того, щоб стояти на сцені Палацу "Україна" і святкувати з величезною юрбою своїх друзів, перебуваю вдома на карантині, як і всі зараз на планеті. Тому для мене ваш дзвінок і ваші привітання дуже-дуже важливі. Ви, мої друзі, – сьогодні мої гості.

– Хочу побажати, щоб твій творчий канал зв'язку з космосом ніколи не перекривався, щоб ти й надалі писала й виконувала такі самі чудові хіти.

– Дякую, щиро дякую.

– Сьогодні найактуальніше – це здоров'я, тому здоров'я тобі і твоїм близьким.

– Дякую.

– Скажи: ми можемо казати, що сьогодні ювілейна дата? Ти ж не соромишся віку?

– Коли ми робили афішу, усі запитували: "Як називається концерт?" У багатьох артистів були різні інтерпретації: "Краще", "Найкраще", "Найбільш прекрасне і королівське". Це для мене вже пройдений етап, тому я кажу: "Слухайте, напишіть просто "50". Тому що 50 – це моя гордість, мій номінальний вік. Як кажуть друзі та шанувальники, я абсолютно не маю вигляду 50-річної. І я вирішила, що можу цим хизуватися. Це прикольно – усі приходять дивитися на Білик у 50, а бачать Білик на 37, наприклад. (Сміється).

– У 35.

– Я вважаю, що це суперпривід сказати всім українкам: "Досить приховувати свій вік!" Мене тисячу разів обговорювали з моїми громадянськими чоловіками, хто з них на скільки молодший. Але можу сказати: це була завжди суперреклама. Мені здається, це взагалі не має турбувати жінку. Скільки є чоловікові, стільки і є. Хоч 70, хоч 20. Головне – щоб він був гарним і просто був.

– Головне – щоб усі були задоволені.

– Звісно! Чоловік задоволений, я задоволена. Усім іншим що до мого особистого життя? Сьогодні так, завтра може бути інакше. У житті я дотримуюся девізу: що не відбувається, усе – на краще.

– У 50 ти пишеш нові пісні?

– Я написала дуже багато пісень. Багато з них уже на поличці лежить, чекає на свій час, тому що все одразу неможливо було записати. Два роки тому у програмі "Без гриму" я виконала ті пісні, які мріяла записати протягом 15 років. А так, звісно, я в міру потреби дістаю з полички і записую нову музику.

У мене ще дуже багато пісень, яких я не записала. Можу сказати сучасною мовою, жаргонною: я не парюся. Коли мені хочеться, я пишу вірші. Зараз я більше пишу вірші, ніж вірші на музику. Я багато про це не думаю, тому що завжди роблю те, чого хочу. Сьогодні хочу писати – пишу. Хочу записати – запишу. А не хочу працювати – кажу: "Я не хочу працювати, відпустіть мене". Але не виходить, звісно, тому що чекають глядачі.

– Собі на день народження ти написала якийсь музичний або поетичний подарунок?

– Ми готуємо нову пісню. Це пісня Руслана Квінти (український продюсер, композитор, музикант. – "ГОРДОН"). Він зателефонував і сказав, що в нього є для мене "дуже гарна пісня". Я і Петро Мага (український поет, режисер, телеведучий. – "ГОРДОН") крутили, чаклували – вийшла гарна пісня, думаю, ми її до кінця карантину запишемо.

– Це буде подарунок самій собі?

– Якщо чесно, я люблю інші подарунки. Матеріальні. Вдягнув, ходиш і згадуєш того, хто тобі подарував. Учора мені шанувальниця Саша передала коробочку, у ній був перстень. Це суперподарунок. Я вважаю, що це пам'ять. А пісні? Пісні я більше роблю для глядачів, які приходять до мене на концерти. Їх я люблю тішити піснями.

– Ти планувала великий сольник у Палаці "Україна" до 50-річчя. Його повністю придумав твій чоловік Аслан Ахмадов. Концерт переносять чи ти його скасувала?

– Це дуже гарне запитання. Хочу всім сказати: концертів, запланованих на цей час, не скасовують. Їх переносять. Наприклад, київські концерти, які мали відбутися в мій день народження – 6-го і 7 квітня – перенесли на 29-те і 30 вересня. Я встигла проїхати тільки шість міст, розташованих у Східній Україні. Залишилося ще 30 концертів, але вони будуть, звісно ж, після карантину. Графік концертів буде опубліковано в мене на сайті. Упевнена, що шанувальники з розумінням сприймають те, що сталося, розуміють, як я готувалася, як музиканти репетирували, пошили нові костюми, зробили нові постановки. Я так хотіла подарувати задоволення собі та глядачам, що прошу: у жодному разі не здавайте квитків. Знайте: я приїду і зі ще більшою енергією співатиму для вас те, що ви дуже любите. Реально нереальна програма. Із того, що я бачила в залах, – наприкінці просто хотілося ридати від щастя. Дуже багато квітів, оплесків. Людям сподобалося.

– Під час карантину втрачають абсолютно всі, багато хто розоряється. І ми не розуміємо, як довго це триватиме. Як сильно вдарив карантин по шоу-бізнесу? Особисто ти на чому заощаджуєш і наскільки у фінансовому плані тебе це зачепило?

– На відміну від інших, я реалістка. Якщо в інших істерика і страх, то в мене нічого цього немає. Я знаю, що я – Ірина Білик. Я сповнена гарної енергії і завдяки таким людям, як ми: тим, хто вірить у краще, – ця ситуація має закінчитися швидше.

Я трохи закупила продуктів. У мене маленька дитина – вона любить локшину, кашки. Звісно, це все ми купили. Водичку мені підвозять, овочі. Але хвилюватися про те, що це може тривати дуже довго, не хочу. Я хочу, щоб це швидше закінчилося.

Скріншот: Алеся Бацман / YouTube

– Зараз ти сидиш на карантині. Із ким ти перебуваєш удома?

– Я сиджу з мамою, зі своїм маленьким сином. Іноді заходять сусіди.

– Твоєму молодшому синові п'ять років.

– Чотири.

– Чотири, маленький хлопчик, дуже гарний, схожий, до речі, на тата. Як карантин позначився на ваших стосунках із сином, тому що, я так розумію, няню ти теж відпустила?

– Я відпустила і її, і другу няню. І жінку, яка допомагала мені готувати, – Іринку. Тепер я готую собі й малюку сама. Мама взагалі у нас тут, як на курорті. Я сказала: "Мамо, у вас тут "все включено", отже, сидіть і нікуди не рипайтеся". Я вирішила, що їй тут навіть краще, ніж у Туреччині.

Я навчилася сама робити манікюр – не робила цього дуже багато років. У мене вийшло зняти лак, тепер я у природних тонах.

Єдине – я сказала своєму директорові: "Знаєш, який найкращий подарунок мені на день народження? Я хочу пофарбувати корені волосся". Це для кожної жінки, особливо для публічної людини, звісно, жах, тому що моя перукарка не може до мене заїхати, а я не виїжджаю. Я от думаю: а якщо мені доведеться сидіти пів року, які в мене будуть корені? Тоді я придумала, що зроблю мелірування. Загалом, у всіх складних життєвих ситуаціях я шукаю щось гарне.

– Які у тебе стосунки із сином?

– З маленьким і великим у мене все дуже добре. Сьогодні в нас був інцидент. Ми не встигаємо зрозуміти, як у нього все так швидко виходить. Напевно, Табриз – представник нового покоління, яке керуватиме світом. Він сьогодні взяв викрутку. І щоб усім було зрозуміло, він любить розкручувати машинки, різні прилади. Ми навіть дозволили розкрутити ліжко. Усе, що можна було розкрутити, він розкрутив. Але сьогодні Табріз прибіг і з жахом каже: "Мамо, дивися, я відкрутив батарею!" Я кажу: "Що-що-що?!" Підбігаю і бачу, що з батареї ллється на підлогу вода. Ми з мамою рушниками це прибирали.

Якби, наприклад, мене не було вдома, мама десь вийшла, а в цей час малюк щось розкрутив, думаю, був би потоп, і мені довелося б згадувати цей карантин ще дуже-дуже довго або взагалі перебудовувати свій дім. Звісно, він дуже спритний. Але мені подобається, що він такий класний чувак.

Молодший син Ірини Білик Табриз народився 9 грудня 2015 року. Фото: Ірина Білик / Facebook

– Він у садочок ходить?

– Так, він ходить у садочок. Зараз усе зупинилося. Ти запитала, чи я заощаджую. Я навіть пропоную допомогу своїм шанувальницям. Зараз у моєї шанувальниці померла подруга, вона засмучена. Я їй пишу: "Що ти їси? Може, тобі надіслати гроші на картку?" Загалом, дбаю про оточення. Питаю, як у кого справи.

– Ми з тобою говорили про твого молодшого сина Табриза. Він з'явився з допомогою сурогатної мами.

– Так.

– Я знаю кілька пар, у яких є проблеми зі здоров'ям – вони самі не можуть народити дітей, і лікарі радять їм звернутися по допомогу до сурогатної матері, але вони дуже бояться. Ви з Асланом не побоялися. А наскільки це складно: коли дитина з'являється з допомогою сурогатної матері?

– У мене теж були труднощі. Через операцію мені заборонили народжувати самостійно. Я спочатку відмовилася від сурогатного материнства, але так сильно хотіла дитину, що потім погодилася. Нічого такого в цьому немає. У багатьох моїх друзів так з'явилися дітки. І я навіть раджу тим, хто мріє про дітей, звертатися у клініки, щоб їм допомогли. У кожного свої нюанси й питання, але професіонали можуть допомогти людям.

Зовсім нещодавно на концерті під час ювілейного туру до мене підбігла молода жінка. Вона простягла мені квіти і щось почала кричати. Я знімаю навушники і чую: "Іринко, щиро дякую вам. Ви з чоловіком – приклад для мене, завдяки вам у мене з'явилася двійня".

Вона розплакалася й утекла, концерт тривав, але я була трохи приголомшена. Мені кілька разів говорили, що я рятувала життя, що моя музика не давала багатьом людям впасти в депресію, але раптом виявилося, що завдяки нашому з Асланом прикладу в людей з'явилася – уявляєте? – двійня. Тобто дівчина побачила, що це все можливо. Єдине – гроші. Треба багато від чого відмовитися. Ті гроші, які зібрала, я витратила на те, щоб виконати всі процедури, купити ліки, робити уколи, які мені казали. І ось у мене з'явився син. Це просто нереальний космос. Раджу одиноким людям: шукайте одне одного, єднайтеся і будьте щасливими.

– За вартістю приблизно $20–30 тис. в Україні?

– Ні! Спроби різні бувають. Я знаю людей, у яких є по 11–15 спроб – це кому гаманець дозволяє. Якщо вдасться з першої спроби – напевно, так, тисяч 30. А якщо їх кілька, як було в мене, то це набагато більше. Набагато більше! Скажу відверто: мені так хотілося мати дитину, що я навіть готова була продати квартиру.

– Ти маєш на увазі, що в сурогатної матері не виходило завагітніти? Про які спроби йдеться?

– Були різні моменти. Так виходить, що клітинка, яку підсаджують, є, рухається, але потім чомусь гине, і ніхто не знає причини. Я думаю, що це космос, який не приймає цієї клітинки, і потрібно ще кілька разів повторити цю процедуру, щоб народилася саме та людина, на яку чекають космос і Бог.

– Як ти вибирала сурогатну матір?

– Мені не дуже хотілося б продовжувати цю розмову. Я розповіла те, що може стати в нагоді людям. Просто звертайтеся до професіоналів. Є багато клінік, у яких працюють юристи. Вони пропонують послуги жінок, які добровільно і свідомо хочуть допомагати людям. І не завжди для них головне – гроші. Із ними працюють психологи, юристи. Жінки налаштовані дуже добре. Вони усвідомлюють, що надають велику допомогу тим, хто хоче мати дітей.

– У фільмах часто показують, що сурогатна мати прив'язується до дитини, яку виношує, і потім не хоче її віддавати. Як у тебе все відбулося?

– Мені здається, навпаки, жінки хочуть якомога швидше забути про цю ситуацію, зануритися у своє реальне життя і займатися своїми справами. Я ніколи не чула історій, що хтось хоче залишити дітей собі. Одразу підписують документ, що ці люди відмовляються від цих діток. Це ж не їхні діти. І клітини, і кров узагалі інших людей, тому з юридичного боку все законно і безпечно для батьків, які чекають на дитину.

– Але ця жінка в тебе не жила, коли була вагітною?

– Ні-ні. Ні.

– Зрозуміла. Як ви познайомилися з твоїм чоловіком Асланом Ахмадовим?

– Я багато разів розповідала про це й мені приємно згадувати ще і ще. Можу повторити свою розповідь. Познайомила нас Людмила Марківна Гурченко після своєї смерті. Багато хто може сказати, що це містика, фантазія. Я скажу, що це дійсно містика, але не фантастика.

Я дивилася передачу на каналі СТБ "Моя правда" – це було на 40-й день після її смерті. Я була тоді у стані "розпачу", як кажуть українською, – не знала, куди мені далі йти, який образ мені ближчий, і хотіла, щоб якийсь стиліст узявся за мій образ.

І я дивлюся, у програмі показують, що біля Людмили Марківни був якийсь Аслан Ахмадов, який зробив їй дуже багато гарних фотографій. Я дивлюся – реально: жінці 75 років, а вона має вигляд 30-річної. Це був настільки професійний підхід до її іміджу, її внутрішнього світу, що я подумала: "Аслан Ахмадов? Я його не знаю, але, можливо, я зможу йому зателефонувати? Можливо, він зараз нічим не зайнятий і йому вдасться мені хоч якось допомогти?"

Я одразу телефоную своїй подружці Лєроньці Тувіній (гендиректорка концертно-продюсерського центру LeraStarPRO. – "ГОРДОН") до Москви – це була 11-та година вечора. Зателефонувала і кажу: "Ти не знаєш телефону Аслана Ахмадова?" Вона каже: "Ой, а я тільки вчора познайомилася з ним на вечірці, у мене є номер його телефону".

Того ж вечора я йому зателефонувала, хоча було вже дуже пізно: о пів на 12 ночі. Не знаю, що мене надихнуло так пізно зателефонувати людині, але я зрозуміла, що саме зараз він мені дуже потрібен. Я зателефонувала й кажу: "Здрастуйте, це співачка Ірина Білик із Києва". Він відповідає: "Так, я знаю ваші пісні. А що ви хотіли?"

Я сказала, що хотіла б зустрітися і щось зробити. Він здивувався й уточнив, що саме. Я сказала, що це могла б бути фотосесія або кліп. Аслан попросив приїхати, щоб він міг зі мною поспілкуватися і зрозуміти, що можна для мене зробити.

Уже під час особистої зустрічі ми домовилися про зйомки кліпу "Девочка". Мені тоді здавалося дуже дивним, що Аслан дуже сильно качався, набував якоїсь суперформи, на його думку. Він мені сказав, що хоче знятися в моєму кліпі в головній ролі, а я подумала: "Боже, скільки ж мені доведеться грошей заплатити такому епохальному режисеру, який знімає та ще й сам знімається?"

Загалом, дійсно, це був найдорожчий кліп у моєму житті. Я не оголошуватиму цих цифр. Мені навіть друзі казали: "Що ти робиш? Ти можеш на ці гроші три кліпи зняти! Але мене знімав дуже іменитий оператор [Максим] Осадчий, тому що я не могла собі дозволити зняти з Асланом інакше.

Після зйомок ми з ним потоваришували. Я почала приїжджати до Аслана в гості. Потім познайомилася з татом на день народження. Тато сказав Аслану, що я дуже гарна дівчинка і йому варто звернути на мене увагу. Коли Аслан мені це все розповідав, ми посміювалися. У підсумку почали зустрічатися частіше-частіше-частіше, одружилися й вирішили, що в нас має бути дитина.

– Іро, у підсумку це був шлюб із розрахунку: щоб не розраховуватися за кліп, довелося вийти за Аслана заміж.

– До речі, він на мене ображається. Каже: "Чому, коли ми щойно познайомилися, я тебе дуже багато знімав, а коли стали чоловіком і дружиною, ти навіть не просиш зробити фотосесію?"

І тільки зараз під час підготовки до ювілейного концерту ми вирішили, що нам треба знову з'єднатися в роботі, він усе знімав для мене сам, придумував, бігав із камерою. Ми навіть розбили хлопцям один об'єктив – довелося купувати новий.

– На щастя.

– На щастя, так. Отже, зараз я до нього більше ставлюся як до коханої людини, а не як до режисера. Я не хочу його штурхати своїми турботами, роботою. Бережу його, а він працює з іншими артистами, знімає їм класні фотосесії.

Я просто знаю, що він завжди зі мною, і не думаю, що він відмовить, якщо я захочу щось зняти. Він мене вже знімав у еротичній фотосесії. Але я хочу ще еротичнішу. Він знімав мене просто в панчохах, а я все-таки мрію, щоб Аслан зняв мене зовсім голою десь у гарному місці.

– Іро, зараз карантин – більше, ніж по двоє, збиратися не можна. Якраз слушний час?

– Але ми ж у різних країнах живемо. Він залишився за кордоном, а я – в Україні. І ось ми тепер чекаємо, коли "полетят самолеты и поедут поезда", як у пісні.

– І фотосесія в самих черевиках.

– Я не знаю. Я нічого не планую у своєму житті, щоб сказати, що це буде. Я все вирішую в один день – сьогодні хочу, а завтра буде. Під час карантину я відпочиваю, зараз я взагалі вдома, кайфую.

Аслан Ахмадов – перший офіційний чоловік співачки. Фото: Ірина Білик / Facebook

– У вас так званий гостьовий шлюб: ти в Києві, а він у Москві. Скажи: гостьовий шлюб міцний чи, навпаки, крихкий?

– Це найміцніший шлюб. По-моєму, просто неможливо посваритися. Ми щоразу настільки раді бачити одне одного, завжди усміхаємося. Раніше подарунків було більше, зараз просто всі дуже зайняті. А раніше він мені привозив прикраси, я йому щось купувала.

Востаннє я подарувала йому кросівки. Дивлюся: він постійно в одних і тих самих до мене приїжджає. Кажу: "Так, треба нові кросівки купити".

Це суперстосунки, тому що сумуєш, коли він приїжджає – ти його кохаєш, потім ви знову розлучаєтеся. Думаю, усі мої шанувальники звикли, що в мене не так, як у інших людей. Я не хочу жити, як усі люди, я хочу жити так, як я хочу.

– Скажи: він тебе не ревнує до твоїх колишніх чоловіків? Тим паче, він далеко, а ти тут і вони всі поруч?

– Так, звісно! Я он із [Дімою] Коляденком і до Єгипту з'їздила, і в передачах знімалася. Але ми із Дмитриком дуже товаришуємо, він дуже гарна людина. Мені з ним затишно і весело. Але Аслан каже: "Щось ти часто з ним з'являєшся. Що це таке?"

Звісно, коли шанувальники фотографуються й обіймають, я кажу: "Ой, ні, у мене дуже ревнивий чоловік – азербайджанець". Це так і є.

– Ти заговорила про Коляденка, а він же в будь-якому інтерв'ю підкреслює, що досі тебе кохає.

– Але це не реклама. Я сама вже трішки хвилююся, тому що Дмитро дуже давно живе сам. Після мене в нього ні з ким не було серйозних стосунків. Знаю, що до нього в гості заходили жінки, вони розпивали шампанське, їм було весело. Але так, щоб хтось затримався біля нього надовго, – я такого не знаю, він би давно вже зі мною поділився. І я хвилююся, тому що хочу, щоб він був щасливим.

– То, може, його треба познайомити з якоюсь гарною дівчиною?

– Йому подобаюся я! Іншої ж такої немає на землі? Тому я йому єдиному у світі дозволила говорити мені на концертах "Біличка" – він промовляє це 10 разів за концерт. Усі люди дуже щасливі, аплодують.

Зовсім нещодавно під час корпоративу я кажу: "Ви не хвилюйтеся, що він мене так називає. Він мені за кожну "Біличку" віддає 10 відсотків". І всі – га-га-га. Ми з ним круто працюємо в парі. Це могло бути щось схоже на Сашу Цекала і Лоліту Мілявську замолоду. Нас іноді запрошують ведучими концертів, є сценарій. Ми спочатку – ля-ля-ля, а потім починаємо мочити просто від себе такі жарти, що весь зал стоїть на вухах. Він ще любить мене тискати на сцені. Загалом, мені перепадало і не раз через нього.

Білик: Я трішки хвилююся, тому що Дмитро дуже давно живе сам. Після мене в нього ні з ким не було серйозних стосунків. Фото: Ірина Білик / Facebook

– Твоїм продюсером і за сумісництвом чоловіком був Юрій Нікітін. Але ти з ним розійшлася. Чому?

– Я звикла йти. Є фільм "Наречена-втікачка". Я йду завжди першою, терплю дуже довго – це знають усі. Просто в Юрка тоді з'явилося дуже багато гуртів – Aviator, "НеАнгели", "А.Р.М.І.Я.", Вєрка Сердючка, Даша Астаф'єва й "Арктика".

Вийшло, що він приділяв увагу гуртам, які щойно з'явилися, а ми з Андрієм Данилком були вже усталеними, іменитими зірками, і нас не треба було просувати, піклуватися щодо promo. Ми були, є і будемо, скажімо відверто. Мене спочатку дивував брак уваги, потім ображав – немає фотосесій, не готуємо цікавих перформансів. Я ж пам'ятаю, як ми раніше це робили: мені приділяли увагу.

Я походила, подивилася і вирішила, що, напевно, і сама впораюся. І я просто пішла, знайшла однодумців у різних напрямах. Аранжувальники мене поважають і люблять, усі із задоволенням завжди робили для мене пісні. А пісень у мене багато, тому я абсолютно безбоязно йшла, знаючи, що рано чи пізно знайду свого продюсера, піар-менеджерів, директорів. Я і в роботі, і в житті не боюся йти. Це мій великий плюс. Боюся залишатися, але не боюся йти.

– А як ви права на пісню поділили з Нікітіним?

– У нас права 30% на 70%.

– 70% – у тебе?

– У мене. Але я не хочу порушувати цієї теми, тому що ми так працювали від першого дня нашої співпраці. Я вважаю, це справедливо: ми разом вкладали, заробляли, витрачали. Юрко – дуже розумна людина, я довіряла і довіряю йому зараз у багатьох питаннях. Нехай хтось теж заробляє, нехай мої пісні приносять доходи різним людям. Я не рахую копійок, тому що мені для життя потрібно дуже небагато. Головне – кохання. Гречку я ще люблю. Зараз харчуюся: гречка, помідори-огірки, цибуля-часник. Рибу купую рідко, бо не люблю.

– Ти знайшла собі продюсера?

– Зараз мій продюсер – Орхан Аргабейлі. Це мій колишній музикант, дуже відомий не тільки в Україні перкусіоніст. Його і зараз запрошує на концерти багато зірок. Востаннє він працював на перкусії з Гаріком Кричевським – це дуже складно, дуже гарно. Він зараз робить усе, що я роблю. Орхан – теж азербайджанець. До речі, і Діма Коляденко має азербайджанське коріння. Навколо мене стільки азербайджанців – я настільки щаслива жінка, та із задоволенням сама граю в азербайджанську дружину.

– А пісень ще не співаєш?

– Я дуже багато слухаю східної музики – турецької, азербайджанської. Я навіть знаю, як буде турецькою "Як твої справи?" – nasılsın. Тобто я дещо можу сказати і дещо розумію.

– Іро, хто головний чоловік у твоєму житті?

– Той, хто мене кохає.

– Класно відповіла. У тебе було багато чоловіків, але офіційний шлюб чомусь ти оформила тільки з Асланом. Чому тільки з ним?

– Напевно, я втомилася грати в ці ігри, коли живемо разом, купуємо щось, а коли він іде, то це забирає із собою. І я подумала: "Щось мені це не подобається, нехай уже буде офіційний чоловік". Хочу, щоб усе було зрозуміло: ми разом раз і назавжди, у нас усе спільне. Мені здається, що захожі чоловіки можуть легше тебе образити, а я не хочу, щоб мене ображали.

– В інтерв'ю Дмитрові Гордону ти казала, що кожному своєму чоловікові подарувала по машині.

– Це було наче в минулому житті. Насправді так, з'являвся прекрасний юнак (таких серйозних захоплень у моєму житті було кілька) – і я думала: "Ось я їду на гастролі машиною, а він залишається в Києві. Як же він їздитиме на метро?" І тоді я пропонувала: "Купімо тобі недорогу машину?"

Ну, звісно, "купімо" – це моїм коштом. Щойно купили машину – за місяць посварилися, машина залишається йому, тому що я собі ніколи не переписувала цих машин. Я не вмію водити машину. Я просто її дарувала. Нехай на пам'ять залишається хоча б щось, що дає можливість людині згадувати, як круто вона жила.

– Розкішна жінка в усіх сенсах. А квартир ти не дарувала?

– Ні, це вже дуже великі гроші. У мене завжди була своя квартира. Завжди чоловіки приходили до мене, жили в мене. Зараз я вже про це не думаю. Якщо чесно, я багато чого забула з минулого життя. Пам'ятаю, що всі чоловіки були гарними. Так, були якісь скандали. Із Дмитром Коляденком – навіть бійки.

– А хто кого бив?

– Переважно він – мене.

– Ти серйозно?

– Але це все було через велике кохання. 6 квітня виходить документальна драма "Ірина Білик. Без гриму", яку зняли мої друзі – чудовий канал М1. У цьому фільмі актори грають мене, Юрія Нікітіна, Дмитра Коляденка, багатьох інших людей із мого життя. Подивившись цей фільм, ви дізнаєтеся про те, чого ніколи про мене не знали. Це все знято з моїх слів.

– Яку найяскравішу історію описано в цьому фільмі?

– Я просила, щоб зняли все, як було: Дмитро різав картини, хапав мене за волосся. Юрко Нікітін запропонував вийти заміж, подарував обручку. Коли я відмовилася, він забрав цей перстень. Трейлер так змонтовано, що в мене самої сльози наверталися на очі. Якби в моєму житті не трапилися ці драми, мені б ніколи не вдалося написати стільки пісень.

– Ти зачепила тему домашнього насильства. Скажи: а ти викликала поліцію, коли Дмитро тебе бив?

– Звісно, поліція приїздила дуже часто. Усі вже знали, що за цією адресою Ірина Білик живе із Дмитром Коляденком, який дебоширить, хуліганить, але який її дуже кохає. І навіть поліція не могла його втихомирити. Я зараз йому кажу: "Дмитре, чого ти бився? Навіщо ти ревнував? Навіщо ти зробив так, що ми зараз не разом?" Він каже: "Ось, Біличко, не знаю. Так я тебе кохаю, що ревную". Усе, це одна відповідь, і нічого іншого він сказати не може.

– А серйозні травми в тебе були?

– Я знімала побої на голові. І ці жінки з міліції хотіли Дмитра вбити, коли побачили мої синці, садна. Але я йому все пробачила, ми й далі спілкуємося, тому що він дуже талановита людина, дуже душевна. Напевно, ці дивні речі з людиною робило велике кохання. Він і справді дуже ревнивий.

– Нещодавно в усьому світу відбувся флешмоб #янебоюсясказати, під час якого жінки масово зізнавалися, що є жертвами домашнього насильства. У цей час багато хто із зірок закликав не терпіти цього, не мовчати. Ти в цьому брала участь?

– Напевно, я була на концертах, тому що майже нічого про це не чула. Бачила тільки рекламні афіші, на яких співачки рекламували цю течію. Але я була настільки в роботі, що не мала часу зайти в інтернет. Я телевізор узагалі дивлюся тільки зараз на карантині.

– Усі, хто тебе знає, чули про твою щедрість. А які найдорожчі презенти дарували тобі?

– Мій друг Валеронька Родін (топменеджер компаній енергетичного комплексу Росії. – "ГОРДОН") нещодавно подарував мені машину. Знаючи, що я всім дарую, він сказав: "Іро, мені все це набридло слухати, у тебе скоро ювілей – 50 років, я подарую тобі Tesla. Це машина, яка гідна дівчини. Вона заощаджує гроші, не потрібно стояти на заправках, де все навколо смердить бензином".

Це не найдорожча Tesla, але мені цього вистачає, я йому дуже вдячна. Мені багато гарного і приємного дарували. Але мене більше цікавить: що ще подарують? Для мене подарунок існує протягом першої години. Я навколо нього ходжу, обнюхую, коробочку перекладаю, можу протягом трьох днів її не відкривати. Потім, коли відкрила і вже знаю, що там, – усе, мені вже потрібен інший подарунок. Ось така я жінка.

Tesla – подарунок співачці на ювілей. Фото: Ірина Білик / Facebook

– А що тобі подарував Аслан на день народження?

– Ми не бачилися, тому подарунки будуть, коли зустрінемося. Увечері ми з ним поспілкуємося телефоном – у мене буде трансляція для родини, для друзів, для спілкування. Думаю, там буде сюрприз. Я ніколи не замовляю жодних подарунків. Я казала, що хочу ляльку. Не знаю, чи подарує він мені ляльку? Казала, що хочу перстень. І теж не знаю, чи подарує він мені його? У принципі, межа моїх мрій закінчується на гарному персні. (Сміється).

– А лялька – це яка? Барбі?

– Ні. Є такі ляльки з великими очима. Їх продають у звичайних магазинах, але це вже копії. Оригінали коштують дуже дорого. Є ляльки вартістю до $10 тис.

– Ого-го! Як називаються?

– А я забула. Дуже складна назва.

Фото: Особистий архів Ірини Білик

– Добре. Твоєму старшому синові Глібу 21 рік. Дорослий хлопець. Як ти з ним вибудувала стосунки? Ви друзі чи все складно?

– У мене зі старшим сином дружні взаємини. Ми ніколи не сварилися. Тільки коли він зробив собі татуювання, посварилися. Але потім я зрозуміла, що в його дівчини дуже багато тату, тому він зробив і собі. Тепер вони удвох із татуюваннями. Я не гніваюся, вважаю, що це його тіло. Він навчається в університеті, уже дорослий, нехай робить усе, що йому цікаво. Думаю, що татуювання він робив на честь своєї дівчини.

– Він не мажор?

– Ні, він узагалі не просить у мене грошей. Коли я сказала, що в нього розбитий телефон, син відповів, що новий йому не потрібен, тому так і ходить зі стареньким. Гліб одягається не в магазинах. Вони з Алісонькою замовляють одяг через інтернет. Як же це називається? Там продають старі футболки.

– Вінтажне все?

– Так, вінтажне. У нього є навіть одна футболка, яку надіслали з Америки, – на ній фото та автограф зірки Playboy. Їй, напевно, зараз уже 80 або 70 років. Я навіть хочу собі забрати цю футболку.

Білик: Коли сказала, що в нього розбитий телефон, син відповів, що новий йому не потрібен. Так і ходить зі стареньким. Фото: Ирина Билик / Facebook

– Переважно ти пишеш свої пісні сама?

– Половину. Ось я можу показати новий альбом (показує). Він поїде зі мною на гастролі. Його ще ніхто не бачив, він тільки вчора вийшов. Альбом називається "50". Усередині три диски, на яких 50 моїх пісень, хітів. І половину з цього списку написала я, слова і музику: "Нова", "Франсуа", "Мне не жаль", "Помнить", "Счастье", "Наркотики", "Так просто", "Леня-Леонид", "Ти мій", "А я пливу у човні". Звісно, є нові пісні, які записала, – "Красная помада", "Для меня".

– Золота колекція.

– Так. Для мене пишуть гарні автори – Руслан Квінта, Олена Мельник, Віталій Волкомор, Лариса Архипенко, Віталій Куровський.

– Хто з артистів, які виконують твої пісні, заспівав найкраще, найкрутіше? Коли ти почула і сказала: "Блін, ну чому мені так не вдалося?"

– Можу сказати, хто не сподобалося, як заспівав. Коли загинув Кузьма, наступного дня вийшла пісня у виконанні Славка Вакарчука "Мовчати" – це наша з Кузьмою пісня. Я була шокована тим від того, наскільки нечисто, абсолютно похапцем він її заспівав. Адже, якщо ти робиш такі глобальні речі, потрібно зробити це серйозно й гарно.

Мені подобається, як співає ту саму "Мовчати" гурт Kazka. Гарно співає "Країну" гурт "НеАнгели". Зараз Віталік Козловський записав (наспівує): "Мне бы только знать, что с тобой и где сейчас ты". Дуже подобається, як він співає мої пісні. І, до речі, він не прикидається. Коли він приходить в караоке, то вмикає мої пісні.

Чудово записав на мій сьогоднішній ювілей Дмитро Коляденко пісню "Фарби", якщо пам'ятаєте (наспівує): "Ла-ла-лай, ла-ла-ла-ла-лай-лай". Звісно, "А я пливу" у виконанні Alekseev. Він навіть заспівав ще (наспівує): "Доторкнись, пригорни, в тім немає вини" – це пісня "ОМА".

Звісно, Філіп [Кіркоров] співає чудово "Снег". Багато хто сперечається, але я гадаю, що він співає по-чоловічому, а я по-жіночому. Дякувати богу, що мої пісні подобаються і дарують у всьому світі радість.

– Як глядачка, ти на чиї концерти любиш ходити? Коли ти приходиш, навчаєшся і насолоджуєшся?

– Мені сподобався концерт Сашка Пономарьова. Хоча я не часто ходжу. Мені подобається, коли немає жодних вибухів, польотів і особливих декорацій. Мені важливо, щоб була особистість артиста, якого хочеться слухати. Сашко стояв на сцені, був оркестр, позаду був хор. Усе! Він просто стояв. Але настільки це було від душі!

Я була на концерті Влада Дарвіна, це дуже гарна музика. Мені подобається, як співає Aloysha. Вона брала участь у цьому концерті. Ось в Aloysha можна повчитися абсолютно солов'їному співу, а в Дарвіна – бути доброю, гарною і талановитою людиною.

– Перед інтерв'ю я в тебе запитала, як тебе привітати і що тобі подарувати, а ти мені відповіла: "Нумо ти не ставитимеш мені жодних запитань про політику". У мене про політику говорять абсолютно всі – не тільки політики, але й ті, хто не має до неї жодного стосунку. У мене для тебе (показує на камеру список) підготовлено цілий блок запитань про політику. Але, враховуючи, що сьогодні твій ювілей, ми сьогодні не говоримо про політику – ми це пропускаємо.

– Зроби, будь ласка, такий виняток для мене. Я можу багато говорити про політику і про політиків, багато чого можу розповісти, але я хочу жити спокійно. Я хочу взагалі цю тему оминути. Мені сподобалася розмова про кохання, про мою родину, про життя. Мені здається, що в цьому я справжня. У мене немає бажання переходити до тем, на яких я не знаюся, і мати вигляд людини, яка не знається. Краще говорити просто про мене.

– Ми сьогодні так і робимо. Тим паче, ти цього гідна. Єдине, що хочу запитати: ти знала Володимира Зеленського задовго до того, як він пішов у політику і став президентом. Ти знаєш його як людину, як артиста. Минув рік від того моменту, як його обрали президентом України. Що ти скажеш йому, коли зустрінеш?

– Так швидко минув цей рік? Я навіть не помітила, що минув рік. Можу сказати те, що говорила сьогодні зранку моя мама. А мама в мене рупор правди – така українська жіночка, яка що думає, те й каже.

Вона сказала: "Ось, Іринко, я коли бачу Володю, мені постійно його шкода. Ну чого це він пішов? Це ж так складно – бути президентом!"

Я скажу, що в мене приблизно такі самі думки. Чому? Тому що Володя дуже добра людина. Дуже душевна. Те, що талановита – це взагалі не обговорюється. У нього є родина, діти, і виходить, що для них дуже мало залишається часу. Я впевнена, всі в його сім'ї працюють на цей імідж – дружина президента, діти президента.

А тримати якийсь імідж – це дуже-дуже складно, знаю із власного досвіду. Моєму старшому сину складно бути сином Ірини Білик. Малий іще не розуміє, що від нього хочуть. Але за кілька років теж захочуть інтерв'ю, уже хочуть обкладинки. Ми його цукерками так підманювали для зйомок останньої обкладинки Viva!. І він знімався тільки тому, що ми йому обіцяли цукерки.

А коли людина доросла, потрібно все контролювати – кожне слово, у що ти вдягнений, із ким спілкувався. Контролювати, що говориш телефоном, пишеш у смс. Усе це контролює ще хтось іззовні. Тому навіть президентам хотілося б побажати приємного людського життя. І Володимирові Олександровичу бажаю того ж, особливо у свій день народження. До речі, концерт сьогодні не відбувся, його перенесли через карантин, але за місяць до виступу мені зателефонували від президента і сказали, що Володимир Олександрович Зеленський планує прийти зі своєю родиною на мій концерт. От наскільки душевний президент – можете уявити?

– Ну прийде, але після карантину.

– Думаю, що у вересні, коли треба буде набратися гарної енергетики та гарних думок, я з радістю чекатиму на президента на своєму концерті. Тим паче, що він обіцяв.

– Ти дивилася останнє резонансне інтерв'ю Олексія Паніна, яке він дав Дмитрові Гордону?

– Я не дивилася Паніна. Я взагалі боюся дивитися Паніна після всіх відео, які були в цьому світі про Олексія. Я чула, що він переказував мені вітання в інтерв'ю. Але я розумію, тому що ми раніше спілкувалися, товаришували, коли тут в Україні знімали передачі. А інтерв'ю навіть не бачила.

– Ну я хочу сказати, що даремно. Обов'язково подивися, коли матимеш час, бо він там не просто тебе згадував, а навіть розплакався, коли говорив про тебе. Він розповів, що любить та сумує за тобою. Я так розумію, що вас пов'язували дуже теплі стосунки. У вас були романтичні стосунки чи тільки дружні?

– Та ні. Він дуже часто просив мене примирити його зі своєю дівчиною, він був настільки в неї закоханий, але вони постійно сварилися. Я ж намагалася помирити їх. Я стільки для нього зробила, коли він хотів піти з життя. Він постійно мені дзвонив і казав, що зараз щось із собою зробить. А я завжди переконувала, що він не може цього зробити, тому що його життя в руках Бога. Я розумію, чому він плакав – напевно тому, що я багато разів його рятувала.

– Він у цьому інтерв'ю-сповіді зізнавався у багатьох речах. І так безхитрісно зізнався в тому, що полюбляє свінгерські вечірки, що вони збираються по 130 осіб. Панін сказав, що він збоченець, але зробив це так щиро, що неможливо не усміхнутися йому у відповідь. Наскільки я розумію, у вас із Дмитром Коляденком теж були дуже яскраві стосунки. Напевно, в еротичному та сексуальному плані ви були готові до різних сексуальних експериментів. Що ці експерименти передбачали?

– Я, відверто кажучи, уже не пам'ятаю, як це все було. Намагаюся взагалі не говорити про своїх колишніх, тому що в них зараз інше життя. У кожного є, можливо, кохана дівчина, дружина. Щось згадувати і розповідати? Ми просто були малими, дурними. Веселі експерименти проводили радше над собою. Що це було, я не пам'ятаю. Просто любили відпочивати і працювати. Працювали дуже багато. У кожної людини, коли їй за 20, є свої захоплення. Вона хоче щось спробувати. Думаю, людині треба дати те, що вона хоче. Спробуй і вирішуй, потрібно це тобі чи ні. Але згадувати конкретно? Я пам'ятаю тільки про кохання, яке було в нас. Пам'ятаю, він дарував мені багато гарних суконь, черевичків і каблучок. У цьому був весь Дмитро. Велике кохання і великі подарунки.

– Я дуже люблю твої пісні. Пам'ятаю, як ти "увійшла" в мій дім – це було спочатку на касетах, потім з'явилися диски, зараз в інтернеті слухаю. Коли готувалася до інтерв'ю, переслухала багато пісень – "Снег", "Одинокая", "Ти мій". Стільки пісень! Стільки хітів! І під кожну пісню щось згадуєш. У фіналі інтерв'ю заспівай те, що пасує до твого настрою?

– Я люблю українські народні пісні. Мою маму звати Галею. Мій тато, який нещодавно пішов із життя, завжди казав: "Галю, кицю". Моя мама – це така господиня, справжня, гарна україночка. Коли ми збираємося родиною, співаємо різні пісні. Але цю я люблю найбільше. У мій день народження всі, хто мене бачить на екрані, теж підспівуйте:

(Співає). "Несе Галя воду,

Коромисло гнеться,

За нею Іванко,

Як барвінок, в'ється.

– Галю, ж моя Галю,

Дай води напиться,

Ти така хороша –

Дай хоч подивиться".

– Клас! Іро, із днем народження!

– Дякую, сонечко. Я навіть встану трохи. Як добре! День народження щойно починаємо святкувати. Зараз телефонуватимуть мені всі друзі на Skype.

Дякую тобі, Олесенько. Я вважаю тебе нереальною, усе-таки політичною, дуже професійною журналісткою. Обіцяю, що дам тобі найгарніше політичне інтерв'ю, коли настане світлий час для всіх людей – можливо, після карантину багато хто схаменеться та стане життя кращим і країни житимуть краще?

– Іринко, із днем народження. Будь такою самою яскравою і такою самою талановитою. Бувай.

Записала Галина ГРИШИНА