+3 Київ
"У якийсь із днів з'явився донор, який був в інституті нейрохірургії. Це було 2 березня 2001 року, коли пішов дощ – і все замерзло такою кіркою крижаною, просто все місто вкрилося, весь транспорт зупинився – нічого не ходило. І мені телефонують і кажуть: "Є донор. Будь ласка. Є згода родичів. Уперше за багато років можна взяти серце", – сказав Тодуров.
За його словами, донору (реципієнту) на ім'я Микола було "40 з чимось років", він помер від аневризми мозку.
Лікар зазначив, що на той момент його нові колеги не погодилися відвезти його в нейрохірургію, і він приїхав в інститут на таксі.
"Дзвоню звідти: "Є донор, хороше серце. Надсилайте машину по мене". Ну, до ночі ми там організувалися, взяли серце. О першій годині ночі виходжу – машини немає. За мною зачиняють [...] залізні двері – санітарка зачинила – ліхтарик у внутрішній двір у цьому інституті горів, а машини немає. І я йду на Артема ось цією вулицею нагору, падаю, розбиваю собі коліна, у мене тут синці, в руках цей контейнер [із серцем]. А машини нема. Починаю ловити, а нічого не їздить", – описав ситуацію Тодуров.
Він наголосив, що зупинилися "Жигулі".
"Заскакую у цей "Жигуль". Сидить старий: напевно, років 70. Я кажу: "Батьку, треба терміново в інститут Шалімова. Я серце їду пересаджувати". Він дивиться на мене довго, дістає металевий стрижень із дверей такий, жигулівський, знаєте, і каже: "Виходь. Я шизофреніків ночами не вожу"... І я зрозумів, що зараз буде другий донор. І виходжу. Стою ще 10 хвилин. Їде якась машина. Я, як Віцин, знаєте, посеред дороги. Той гальмує, його несе – він б'ється колесом у брівку, його розвертає. Виходить мій однокурсник... Я стою у фарах цієї машини: вже синій, тремчу, із цим ящиком. Він каже: "Божевільний? Що ти тут робиш серед ночі в костюмчику хірургічному?" Я кажу: "Можеш мене на роботу відвезти?" Уже про серце мовчу. Він каже: "Та я зайнятий. У мене, там, справи. Я їду терміново на вокзал". Кажу: "Слухай, серце у мене в контейнері. Їду на пересадку". Він каже: "Брешеш". Ну, інакше, звичайно, сказав", – пояснив лікар.
Він зазначив, що відкрив тоді кришку контейнера і "дістав кульок із серцем, яке плавало".
"Ну, він мене довіз, звичайно, до клініки. Приїжджаю, а наші шефи великі закрили операційну, відпустили операційну сестру додому і ключ забрали від операційної. Довелося вибивати двері, завозити реципієнта. Вибив ногою двері, завіз реципієнта, зробили пересадку. Вранці він прокинувся, а потім, за два дні, на тлі повного благополуччя – виявилося, що хтось – я на дві години поїхав додому – і хтось замість 50 міліграмів препарату (імуносупресор) увів йому 250. І у нього відмовили нирки й печінка. І він за два тижні помер", – розповів Тодуров.
"Мій карабін був у кабінеті, усі мужики принесли рушниці". Лікарі Інституту серця були готові захищати Київ разом із теробороною в разі боїв у місті – Тодуров. Читайте повну версію інтерв'ю
