+2 Київ
Він розповів, що на роботу його приймав ще легендарний хірург Микола Амосов.
"Два роки я мав щастя в одній операційній із ним працювати... На щастя, відтоді, коли ми з Амосовим починали ще – я у 80-ті, а він раніше, – багато змінилося. Тоді в нас помирала майже кожна четверта дитина. Тобто до 25% за деякими вадами доходила смертність", – сказав Тодуров.
Зараз, за його словами, завдяки розвитку технологій цей показник уже менший за 1%.
"Кілька революцій відбулося за цей час. Але [особисте] кладовище є, поза сумнівом, і з тих часів, і зараз. Навіть якщо у мене 1% чи 2% летальності, а я роблю 700 операцій на рік, то щонайменше я втрачаю 15, до 20 пацієнтів на рік", – сказав Тодуров.
Водночас, за його словами, він так і не став цинічною людиною, хоча багато лікарів знаходять у цинічному ставленні до життя "захист від цього стресу".
"Я не став товстошкірим. У мене шкіра залишилася тонкою. Я дуже переживаю кожну смерть. Я співчуваю своїм пацієнтам. Можливо, зайве десь. Іноді це грає зі мною злий жарт", – сказав кардіохірург.
Він зазначив, що у 1987 році, коли він починав працювати, у його відділенні втрачали пацієнтів щодня. Гордон запитав, як це – повідомляти родичів про смерть їхніх рідних?
"Дуже важко. Особливо про дітей. Деякі діти в мене перед очима досі. Невиправдано померлі від того, що була погана техніка, погані оксигенатори... Як Амосов описує дівчинку з бантиками у своїй першій книжці, яка їде в операційну і там помирає, – ось у мене таких є кілька дівчаток із бантиками, які досі у мене... Просто обличчя бачу", – сказав Тодуров.
"Мій карабін був у кабінеті, усі мужики принесли рушниці". Лікарі Інституту серця були готові захищати Київ разом із теробороною в разі боїв у місті – Тодуров. Читайте повну версію інтерв'ю
