+3 Київ
10 березня 2022 року, четвер
Біля мого будинку у сквері пам'ятник Тарасові Шевченку. Біля нього завжди свіжі квіти. На проспекті Текстильників бачимо пов'язані синьо-жовті стрічки. Вони скрізь – на деревах, лавочках, ліхтарях. Це вселяє надію, спротив окупації є, він зростає.
Навмисно не пишу про акції протесту, є багато відео, не хочу повторюватися. Але один приклад наведу. Коли стали жорстоко розганяти мітинги на площі Свободи, організатори через соціальні мережі запросили містян прийти до пам'ятника Шевченку о 12.00. Ми із сусідом десь за 15 хвилин до 12.00, проходячи повз пам'ятник, не побачили людей. Я засмутився і пішов додому, а сусід, Володимир, пішов до магазину, що поруч.
З мого вікна добре видно проспект і пам'ятник. О 12.00 я підійшов до вікна і побачив таку картину. З підворіть, із кафе, магазинів, із сусідніх дворів потекла людська ріка. За 10 хвилин уся площа біля пам'ятника була вщент заповнена людьми. Почався мітинг, співали патріотичні пісні, вигукували образливі гасла в бік окупантів. Але… Організатори виставили спостерігачів по периметру проспекту і через хвилин 10, коли дійство було в розпалі, надійшов сигнал: їдуть орки, розходимося. Люди поспіхом залишали мітинг і, розтікшись по підворіттях, щезли.
За три хвилини з двох боків проспекту з'явилася бронетехніка, з неї вийшли озброєні рашисти та стали прочісувати території навкруги. Пізніше стало відомо, що якась сволота подзвонила в комендатуру і здала дислокацію мітингу.
Попередній запис у щоденнику – 9 березня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожний будинок
