Блогер Золкін розповів, як до нього прийшла ідея записувати інтерв'ю з полоненими російськими військовими 

"Коли почалася війна, ніхто не знав, куди бігти, що робити, за що братися. Я використав усі свої ресурси – записувався в територіальну оборону й одночасно публікував [у соцмережах] усе, що міг публікувати", – розповів Золкін.

Блогер і до війни вів свій YouTube-канал, де викладав ролики на актуальні теми й коментував те, що відбувається. Після початку повномасштабного вторгнення він почав публікувати відео про знищення російської техніки, втрати окупантів, відео допитів полонених, зняті українськими військовими та правоохоронцями.

"Росіяни, які мене читали до цього, яких я вважав, між іншим, адекватними людьми, почали приходити й коментувати, мовляв, це неправда, усе це фейки, трупів у нас немає, втрат немає. Вони мене навіть роздратували, можна сказати, цим. І я почав звертатися до всіх людей, яких знаю, просити: "Дайте мені можливість знімати трупи цих росіян, показати їх з усіма ідентифікувальними ознаками, що це по-справжньому все відбувається". Тому що до них не доходило", – розповів Золкін.

У цей самий час друг Золкіна Дмитро розпочав співпрацю з радником міністра внутрішніх справ Віктором Андрусівим – вони розробляли сайт і чат-бот з інформацією про загиблих та полонених російських військових.

"Мій друг Дмитро, з яким я відео знімаю, він системний адміністратор, [разом з Андрусівим] розробили сайт "Ищи своих", розробили відповідний Telegram-канал і чат-бот. Туди росіяни почали насипати запити на своїх близьких, які вирушили в Україну, залишали свої номери телефонів. Я, недовго думаючи, почав запускати прямий ефір у YouTube, телефонувати їм, спілкуватися з ними. Показав: "Дивіться, це працює, до них щось доходить. Туго, звісно, просто туго, але доходить". Дайте можливість поспілкуватися з полоненими!" – згадав блогер.

Він розповів, що спілкування з родичами полонених йому здалося не дуже цікавим, оскільки всі вони одноманітно коментували те, що відбувається між Росією та Україною.

"Я почав чути від них одноманітні відповіді й після третього-четвертого ефіру зрозумів, що вони ніби за однією методичкою мені відповідають. І я кажу: "А що буде, якщо вони говоритимуть зі своїми родичами? Цікаво, так само їм відповідатимуть?" – розповів Золкін.

Після цього блогер зустрівся з якимсь чиновником (його імені та посади він не назвав), який посприяв тому, щоб Золкіна та оператора допустили до полонених.

"Я потрапив у потрібне місце у потрібний час до потрібної людини, яка не побоялася взяти на себе відповідальність зробити потрібний дзвінок. І так воно пішло... Так я потрапив до полонених і почав записувати ці інтерв'ю. І роблю це до сьогоднішнього моменту. Хоча це, чесно кажучи, стає важкувато, але я збираюся це робити стільки, скільки зможу", – сказавЗолкін.