+17 Київ
"Захисники Миколаєва – це звичайні люди, звичайні солдати, їхні командири. Моя функція була – це зібрати всіх докупи, поставити пріоритетні задачі, ну, і просто прибити ці панічні настрої, що мені, у принципі, і добре вдалося. І я працював тут хорошим менеджером. Але всю важку роботу, всю... Усі ось найгарячіші моменти, які відіграли ключову роль у захисті Миколаєва, – це робота звичайних солдатів, звичайних волонтерів, звичайних людей, лікарів", – переконаний Марченко.
Він додав, що пояснював захисникам Миколаєва необхідність спротиву.
"Тут настільки об'єдналися люди... Ось я зараз кажу – і в мене мурашки по тілу. Я просто ніколи не думав, що таке можливо. Усі стали в один стрій, усі сказали самі собі, що ми не хочемо тут ніякого "русского мира", ми будемо чинити спротив. І моє було завдання – просто пояснити людям, що якщо боятися й тікати, то нас точно завоюють. Якщо чинити спротив і стріляти, і бити їх, то в нас є дуже багато шансів. І, у принципі, це і спрацювало", – зазначив генерал.
За його словами, росіяни йшли великими колонами, по 80, 90, по 120 машин, і розраховували, що українці, побачивши цю кількість, "яка на нас пре", злякаються.
Співвідношення сил, за оцінкою генерала, становило 1:12 на користь загарбників. Він зазначає, що оборона Миколаєва вистояла й за такого співвідношення, що рідко трапляється в історії воєн.
"Там [наша] артилерія працювала і вдень, і вночі. Ми застосовували примітивні, але нестандартні речі, які, у принципі, і вплинули на те, що воно спрацювало. У зв'язку з обмеженою кількістю боєприпасів я артилеристам ставив завдання, кажу: "Ми стріляємо по паливозаправниках і по вантажівках, що везуть провізію", – зазначає він.
Марченко згадує, що на колони окупантів сили оборони України полювали цілодобово.
"У нас [голова Миколаївської ОВА Віталій] Кім... дуже добре створив тут систему оповіщення. У нього в кожній громаді, у кожному селі були люди – чи колишні атовці, чи мисливці, які знали місцевість і трохи розуміли у військовій справі. Вони дивилися, куди заходять колони... Вони підійшли до села, у село не зайшли – стали в посадці. Вони порахували, скільки техніки, скільки особового складу, дали нам точні координати. Ми навели артилерію, вдарили – усе. Уразили", – пояснює генерал.
Унаслідок вогневого впливу, каже він, окупанти були змушені повертатися до пунктів дислокації, змінювати бойові порядки. А коли Україна почала бити по паливозаправниках, це дало потрібний ефект. На думку генерала, це було зроблено дуже вчасно.
"Ось їхали [російські] танки, вони тупо зупинялися в полі [без пального] або на трасі, вилазили ці солдати і, голодні й холодні, йшли до села, щоб попросити поїсти, бо провізію їм теж не довозили... І губилися там десь. І потім, наскільки мені відомо, вони [окупанти] мало не генерала послали, щоб він збирав ці втрачені танки. Ми таким чином забирали ці танки, до себе перетягували. І ставили їх у стрій. І цими ж танками відбивали їхні атаки", – сказав Марченко.
