Експерти ООН підтвердили, що із 35 військовослужбовців Збройних сил України, які спілкувалися з ними, 27 зазнали тортур із боку збройних сил Російської Федерації та представників бойовиків.
Жертви розповідали, що їх били кулаками, ногами, поліцейськими киями та дерев'яними молотками, катували струмом, погрожували стратою або сексуальним насильством, стріляли в ноги. Порушники катували жертв, щоб змусити надати військову інформацію, зізнатися у воєнних злочинах, свідчити проти інших військовополонених або покарати за участь у бойових діях.
Особливе занепокоєння ООН викликала достовірна інформація про загибель двох українських військовослужбовців унаслідок тортур. Перша жертва померла після того, як військовослужбовці РФ побили її руками й електричним струмом 9 травня на аеродромі в Мелітополі. Двоє свідків повідомили, що жертву привезли до класної кімнати школи пілотів зі слідами тортур і невдовзі вона померла.
Друга жертва загинула, коли охоронці били військовополонених після прибуття у Волноваську виправну колонію під Оленівкою Донецької області.
Також в ООН стурбовані так званими процедурами приймання у Волноваській виправній колонії під Оленівкою і у слідчих ізоляторах Брянська, Курська, Старого Оскола, Ростова-на-Дону й Таганрога. Під час цих "процедур приймання" військовополонених били, катували, змушуючи довго перебувати в одному положенні, завдаючи ударів струмом, поміщали в "піч" (це метод катування, коли затриманих ізолюють у контейнерах у посушливих районах, де вони зазнають сильної спеки, зневоднення або вмирають. – "ГОРДОН"), виставляли на холод, погрожували фізичним і сексуальним насильством, погрожували спустити на них собак і принизливо поводилися.
Більшість військовополонених повідомила, що їх змушували щодня вивчати й декламувати гімн Російської Федерації або інші російські патріотичні пісні під погрозами фізичного насильства. Восьмеро українських військових скаржилися на відсутність медичної допомоги. Водночас 10 військовослужбовців зазначили, що отримали необхідну медичну допомогу після переведення їх до лікарні.
Дев'ятеро людей, із якими спілкувалися експерти, повідомили, що їхні поранені товариші по службі померли протягом кількох днів після потрапляння в полон через брак медичної допомоги в імпровізованих місцях утримання. Усі респонденти також скаржилися на недостатню кількість і якість їжі та води.
Також більшість українських військовополонених не могли зв'язатися із родичами. Лише у двох із 35 випадків військовополонені змогли це зробити, але ненадовго, телефоном і без надання інформації про місце їхнього перебування.