+17 Київ
Спершу Жур'ян разом з рештою захисників Зміїного опинився у Севастополі, де два тижні пробув у казармі військової комендатури. Потім місяць вони провели в СІЗО міста Старий Оскол Бєлгородської області. Наступні чотири місяці – у виправній колонії у Валуйках. А вже звідти їх переправили до виправної колонії, яка розташована в Алексєєвці.
Усіх захисників з острова Зміїний утримували разом, але за якийсь час розділили. Де перебуває 10 прикордонників, наразі невідомо.
За словами Жур'яна, у Криму українських захисників годували нормально. А вже в колоніях якість їжі була суто тюремною – картопля, макарони, щі. Порції давали малі. Маючи вагу 85 кг, прикордонник втратив 20 кг. Свої умови він називає стерпними: у кожного було своє ліжко.
На четвертому місяці утримання за ґратами захисників острова Зміїний почали водити на роботи у швейні цехи. Там полонені виготовляли роби для будівельників, одноразові медичні халати тощо.
Жур'ян каже, що в полоні він перебував в інформаційному вакуумі. Мінімальна інформація надходила з радіо, подібного до пропагандистського каналу "Россия 24". Там розповідали про захоплені українські міста, області тощо. Українські захисники не могли уявити масштабу захоплених територій. Тільки коли переїхали до колонії, де був телевізор, українці побачили на карті, що Україна тримається і дає відсіч.
"Особливо це явним стало, коли відбили Харківську область за три дні. По телевізору на всіх каналах сказали, що це стратегічний відступ і що їм Харків не потрібний. Але хлопці все прекрасно зрозуміли", – зазначає він.
За словами прикордонника, ставлення до полонених дуже залежало від людей, які заступали на зміни. Як згадує захисник, були як адекватні, так і ті, хто знущався з українських захисників. Перед обміном Жур'ян мав можливість поговорити з іншими українськими полоненими. Він зрозумів, що в нього не все було так погано порівняно з іншими. Йому хоча б дозволяли сидіти на стільці, інколи – на ліжку. Іншим доводилося весь день стояти. Якщо присів, окупанти проводили "виховний процес".
Також прикордонник згадує, що росіяни шукали, хто сказав фразу "Російський військовий корабель іди на…" Деякі працівники колоній проводили так звані допити військовополонених з острова Зміїний. Коли дізнавалися, що з острова, то питали: "Це ти послав, це ти послав? А хто послав, якщо не ти?"
За словами Жур'яна, ніхто не знав, хто сказав цю фразу, адже її сказали в ефірі на 16-му міжнародному морському каналі судноплавства, а вони були на позиціях і не чули цього. І лише з приміщення чергового прикордонної застави це можна було зробити. Про те, як сказана фраза вплинула на бойовий дух українців і автора, вони вже довідалися після приїзду додому.
Також тюремники промацували, що кожен з полонених українців думає про президента України Володимира Зеленського, про владу, про ситуацію на Донбасі. Звичайно, всі намагалися викрутитися із цієї розмови і змінити тему. За те, що скажеш, "Крим – це Україна, а президент легітимний", могли сильно постраждати.
Довгий час українські захисники не мали змоги зв'язатися з рідними. У СІЗО у Старому Осколі їм дозволили написати листи додому. Це було у березні, а в Україну листи надійшли лише за пів року.
До останнього моменту Жур'ян не знав, що його з побратимами обмінюватимуть. Того дня його забрали з робіт зі швейного цеху, переодягли й відвезли до іншого СІЗО, де були інші українські полонені. Потім посадили в літак, а потім – в автобус, але до останнього не було точної інформації, куди їх везуть.
У Запоріжжі українців зустріли представники координаційного штабу і прикордонники. Потім він зустрівся у Києві з батьками, після чого вирушив на реабілітацію. За місяць він повернувся додому в Одеську область.
"Зараз у Микити є дві мрії – це повернення всіх прикордонників та морпіхів, яких було взято в полон на острові Зміїний, додому, а також перемога – та, що одна на всіх, на всю Україну, на весь український народ", – зазначили у ДПСУ.
