+2 Київ
На думку автора, подібно до останніх років існування Радянського Союзу, США перетворилися на геронтократію (керування країною людьми похилого віку): Байден залишив Білий дім у 81 рік, а Трамп лишиться на посаді до 82 років.
Як пише Льюїс, усі президенти роблять помилки в зовнішній політиці, але старші лідери часто ухвалюють рішення, спираючись на світогляд, сформований десятиліття тому, і намагаються застосувати його до світу, який змінився.
Автор наводить результати соціологічного дослідження, котре демонструє, що політичні погляди формуються в підлітковому й молодому віці – приблизно від 14 до 24 років – і надалі майже не змінюються.
Льюїс пише, що Байден став сенатором у 30 років 1973 року, провів 36 років у Сенаті, перш ніж стати віцепрезидентом при Обамі, і в 77 років став президентом. На думку автора, його погляди на внутрішні питання, зокрема права на аборти й масові ув'язнення, дещо змінилися з роками.
Утім, Льюїс зазначає, що зовнішня політика Байдена значною мірою відбивала світогляд холодної війни. Саме цим, за словами автора, можна пояснити пріоритет Європи й НАТО, а також швидку підтримку України після вторгнення Росії. Для Байдена точкою відліку була радянська агресія в Угорщині, Чехословаччині й Польщі.
Льюїс вважає, що антикитайська позиція Байдена базувалася не лише на історичній ворожості до комунізму, а й на економічних збитках для США через порушення Китаєм торговельних правил після вступу у Світову організацію торгівлі (СОТ). Він додає, що Байден прагнув виходу з Афганістану, бо історія продемонструвала йому, що це "кладовище імперій", хоча квапливе виведення військ мало значні людські й політичні наслідки.
За словами Льюїса, Байден зосереджувався на енергетиці, знав про важливість відносин із Саудівською Аравією й іншими нафтовидобувними країнами й розумів потребу мирного процесу, хоч історія палестинського тероризму робила палестинців сумнівними партнерами.
Водночас автор вважає, що найбільший стратегічний прорахунок Байдена стався саме на Близькому Сході. Льюїс пише, що він очікував, що майже безумовна підтримка Ізраїлю після подій 7 жовтня змусить Нетаньяху обмежити масштаби операцій у Газі, але ці очікування не справдилися.
На думку автора, Нетаньяху був "проникливим дослідником і гравцем американської політики". Льюїс зазначає, що Нетаньяху діяв з урахуванням власних внутрішніх ризиків, а Байден і його адміністрація не змогли запобігти загибелі цивільних і зазнали політичних втрат у вигляді програшу віцепрезидентки США Камали Гарріс.
Трамп, зазначає Льюїс, лише трохи молодший за Байдена, і його світогляд теж формувався у 1960–1970-х роках, але, схоже, він виніс інші уроки.
Автор називає його людиною без історичного погляду, меркантильним, ксенофобним і параноїдальним. Льюїс пише, що Трамп переконаний: Америка, з якою він ототожнює власні інтереси, має перемагати, а інші країни – програвати. Він прагне відновити американську промисловість, захоплювати ресурси й обмежувати іноземців, бо вважає, що вони "забирають робочі місця". Також автор зазначає, що Трамп націлений на низькі процентні ставки, навіть якщо це спричинить інфляцію й економічну дестабілізацію США.
Льюїс вважає, що Трамп прагне не просто впливу на Гренландію чи доступу до її корисних копалин, а повного контролю над нею. Він байдужий до повоєнного консенсусу і йому подобаються диктатори, які лестять йому й збагачують. Автор додає, що Трамп завжди віддасть перевагу Володимирові Путіну над Михайлом Горбачовим, Вікторові Орбану над Еммануелем Макроном або сальвадорському Наїбу Букеле над венесуельською Марією Коріною Мачадо.
Водночас, як пише Льюїс, Трамп має кількох здібних і досвідчених радників, а також низку телеведучих, прибічників і фанатиків, які не наважуються ставити під сумнів його рішення, розуміючи, що "якщо вони почнуть сумніватися у своєму лідері, то недовго залишаться на своїх посадах".
Як приклад Льюїс наводить Марко Рубіо, який, без сумніву, розуміє: попри стратегічне й ресурсне значення Гренландії, сама ідея вторгнення туди й фактичного знищення НАТО є божевіллям. Утім, він приєднався до "підлабузника Джей Ді Венса", щоб вирушити до Нуука (столиці Гренландії) і спробувати купити або примусити острів приєднатися до США.
На думку Льюїса, вік і стан здоров'я Байдена коштували йому шансу на другий строк. Трамп має міцніший вигляд, але йому доводиться відповідати на запитання про здоров'я – від синців до зізнання, що він вживає великі дози аспірину, не любить фізичних вправ і має сумнівну дієту.
Льюїс підсумовує, що зовнішня політика Байдена, хоча й не ідеальна, віддзеркалювала стабільний консенсус і готовність слухати радників. Трамп же прийшов до влади з небагатьма сталими ідеями, окрім концепції "Америка – фортеця", армії, яка мала захоплювати ресурси, ворожого ставлення до альянсів і міжнародних організацій і схильності до сильних лідерів.
З наближенням свого 80-річчя, вважає Льюїс, малоймовірно, що Трамп перегляне свої погляди, і немає нікого, хто міг би нав'язати йому нове мислення.
