+13 Київ
Батько Зигаря, як він згадав в інтерв'ю, був радянським військовослужбовцям, і його скерували в Анголу.
"Він там був, напевно, мені здається, років чотири. Я там провів сильно менше, поки не пішов у перший клас... І мама, і моя старша сестра – усі ми жили в закритому радянському будинку в центрі Луанди. Не можна було звідти виходити, тому що тривала громадянська війна. Дитячий майданчик, обгороджений колючим дротом на рівні другого поверху житлового будинку. Було досить суворо", – розповів Зигарь.
За його словами, із балкона будинку відкривався "чудовий краєвид на мавзолей Агоштінью Нетуо" – першого прорадянського лідера Анголи.
Журналіст зазначив, що його дитячий досвід здавався йому "досить веселим і кумедним" – спеки він не пам'ятає і неможливість ходити вулицями його не хвилювала, зате була можливість їздити на океан раз на тиждень.
"Окрім тих моментів, коли там з'являлися акули. Але окремі охочі наплювати на все і скупатися, незважаючи на акул, однаково могли купатися. Одним із таких людей був мій батько. Він займався підводним полюванням і заходив туди на очах у здивованої публіки, незважаючи на жодних акул. Я не знаю, чи заслужив він повагу місцевого населення, але якесь здивування – точно", – розповів Зигарь.
Зигарь: Страх перед поліцією і силовиками – найсильніше почуття, яке відчувають люди в Росії. Повний текст інтерв'ю
