Бєлковський: Наступниками Путіна сьогодні розглядають Медведєва, Валентину Матвієнко і Дюміна G

Саакашвілі – не просто ексцентричний джентльмен, який використовує Україну як політичний майданчик, але й політик, який усерйоз претендує на лідерство й здатний обґрунтувати це своїми успіхами у Грузії

– У студії Станіслав Бєлковський – російський письменник, телеведучий і просто людина, яка знає все, як я вже неоднораово змогла переконатися. Станіславе, доброго вечора.

– Ну, знає тільки частину, але робить вигляд, що все. Доброго вечора (усміхається).

– Я дуже рада, що ви приїхали до Києва.

– А я який радий!

– І передчуваю просто захопливу розмову, як це завжди з вами й буває. Починаймо.

– Ходімо щось захопимо...

– ...давайте...

– ...у нашу епоху це модно...

– ...за традицією. Після Майдану ви попросили про українське громадянство. В інтерв'ю Дмитру Гордону ви сказали: "Формально, за стандартною процедурою, громадянства України набути я не можу – не відповідаю параметрам, яким має відповідати претендент. Мені можна дати його тільки за особливі заслуги, але на Банковій не вважали, що вони в мене є".

– Я й сам так не вважаю, тому дещо пригальмував цей процес. Можливо, якісь і є, але не особливі, скромні такі заслуги.

– Спостерігаючи зараз історію з українським громадянством Саакашвілі, не хочеться вигукнути: "На його місці мав бути я"?

– Ну, як ішлося у фільмі "Діамантова рука": "Нажерешся – будеш" (сміється). Ні, Михайло Саакашвілі – великий політик зі своєю системою цілей і мотивацій. Він – колишній президент Грузії, і треба сказати, що протягом дев'ятьох років його перебування на цій посаді він досяг значних результатів не тільки в піарі, але й у реальних реформах. І я сам як людина, яка бувала у Грузії до Саакашвілі, під час і після нього, можу засвідчити, що це так, а я не політик узагалі, я скромний спостерігач і аналітик, і тому порівнювати наші мотивації було б безглуздо й недоречно.

– Якби ви очолювали штаб Саакашвілі, що б ви йому порадили робити?

– Практично те саме, що він і робить. Я думаю, що треба все-таки уподібнитися Наполеону Бонапарту і від міста до міста йти на Київ. Але не відразу на столицю, от він, здається, збирається до Чернівців... Треба так повільно-повільно, наближаючись-наближаючись, без єдиного пострілу й українського паспорта дійти до Києва у супроводі групи впливових депутатів, політиків, громадських діячів, беручи їх із собою, залучаючи у свій табір і доводячи, що Саакашвілі – не просто ексцентричний джентльмен, який використовує Україну як політичний майданчик, але й політик, який всерйоз претендує на лідерство і здатний обґрунтувати це своїми успіхами у Грузії.

Пам'ятаю, незадовго до Революції троянд, наприкінці ери Шеварднадзе, я приїхав до Тбілісі. Жив я тоді у найкращому готелі міста – Metechi Palace, але заздрити мені не треба, тому що готель був досить поганеньким і дешевеньким. І відчувати заздрість зараз можуть тільки ті клопи та щури, які тоді почували себе цілком привільно моїм коштом. Готель, якщо його можна так називати, було обнесено триметровим бетонним парканом, і на рецепції мені висловили два настійні побажання: перше – не покидати території готелю в темний час доби, а друге – взагалі ніколи її не покидати. І звичайно, коли я приїжджав уже за часів Саакашвілі і бачив розквітле Тбілісі, побудоване Батумі, ці прозорі відділення поліції...

Фото надано телеканалом NewsOne

– ...відчуйте різницю...

– ...коли у Тбілісі та інших великих містах можна було гуляти вдень і вночі без жодного ризику для життя й безпеки. Корупції нехай не було переможено, але рівень її різко впав, і це визнавали всі. Коли вперше за Саакашвілі я прилетів в аеропорт Тбілісі і готувався говорити по-англійськи, думаючи, що російська мова не в пошані, мене зустріла якась дама і, звертаючись по-російськи, провела окремим входом. Потім, правда, мені пояснили, що це було спеціально, щоб записати громадянина Росії на камеру як потенційного шпигуна, але мене це абсолютно не хвилювало, я почувався абсолютно комфортно. Різниця є, і зробив це Саакашвілі, тому говорити, що він уміє тільки піаритися, а керувати великими сутностями не може, – неправильно.

Як він проявить себе в українській політиці, сьогодні поки не зрозуміло, але вранці 10 вересня вже було зрозуміло, що він перейде кордон, оскільки в діях української влади явно простежувалася паніка. Було очевидно, що жодної стратегії дій немає, не існує навіть концепції, тому що, на мою думку, планів у Петра Порошенка і Банкової могло бути два: або безперешкодно пропустити Михайла Миколайовича, дозволити йому прибути до Києва потягом із Перемишля, і тут, видавши тимчасовий дозвіл – посвідку на проживання, дати можливість деякий час судитися за своє громадянство. Другий варіант жорсткий – піддати його адміністративному арешту за незаконний перетин кордону й потім видати за грузинським запитом про екстрадицію.

І те, і інше (незалежно від того, який план гарний, а який – поганий і з чийого погляду) було б логічним, послідовним і внутрішньо несуперечливим. А спроба скасування поїзда "Інтерсіті", поширення чуток про замінування КПП, що надійшли від анонімів, як тепер уже офіційно повідомляє нам СБУ, – ну все це дитячий лепет, який, природно, спочатку зробив Саакашвілі переможцем. І звичайно, кадри, де він стоїть перед львівською ратушею в супроводі Юлі Тимошенко та Андрія Садового, не випадково обійшли світ і переконали всіх у тому, що в цей день, безумовно, колишній грузинський президент домігся важливої для нього тактичної перемоги.

Українські політики, опозиційні Петру Порошенку, будуть намагатися використовувати Михайла Саакашвілі як таран, як професійного деструктора

– Добре, у що це може вилитися?

– Українські політики, опозиційні Петру Порошенку і не зацікавлені в його переобранні на другий термін, зате зацікавлені в дострокових виборах як парламенту, так і президента, будуть намагатися використовувати Михайла Саакашвілі як таран, як професійного деструктора. Він у цій ролі непоганий, зрештою, і Порошенко запрошував його саме для цього – щоб завдати кілька важких, нокаутуючих ударів по тодішньому уряду Арсенія Яценюка. Це було зроблено, Яценюк пішов із посади прем'єра, ним став Володимир Гройсман, усе стало добре...

– ...до пори до часу...

– ...але тут знову Михайло Саакашвілі згадав, що цим його роль, у власному розумінні, не обмежиться, почав "мочити" вже Порошенка, був знятий із посади керівника (формально пішов сам, але виявився поставленим у такі умови, коли не міг не покинути посади голови Одеської державної адміністрації), і тепер усім здається, що він, так сказати, спрацює як деструкція, а потім його можна буде списати в політико-історичний утиль. Але сам Саакашвілі так не думає, він уважає, що зможе стати новим українським лідером. Тому точка біфуркації, у якій виникне конфлікт між Михайлом Миколайовичем і великими політиками, які стояли поруч із ним біля львівської ратуші, не за горами. Чим, природно, спробує скористатися й влада в особі Порошенка та його команди.

– На місці Порошенка що б ви зараз робили?

– Насолоджувався тим, який я багатий і славний, як наш Господь у Сіоні (усміхається).

– А у вільний від цієї насолоди час?

– Думаю, у мене практично не було б вільного часу...

– Усе, ви відповіли на запитання, дякую (усміхаються). Ви добре знаєте практично всіх топових українських політиків...

– ...не всіх, але більшість.

Фото надане телеканалом NewsOne

– ...з Юлією Тимошенко ви навіть працювали разом. В інтерв'ю Дмитру Гордону ви так пояснили своє розставання з нею: "Юлія Володимирівна все-таки надмірно прагматична й кон'юнктурна – зокрема, мене бентежить її тривала дружба з Путіним. Це її право, але і я маю право такому вибору не аплодувати".

– Тоді я був молодим романтиком, розумієте, і замість того щоб вписатися в корупційну команду й відгребти собі трошки якоїсь труби, топкового мазуту, ділянку кримського узбережжя (усміхається)...

– ...а що, вони не відгребли?

– Ні, вони-то так, але я був молодим романтиком і, замість того щоб змиритися, що Юлія Володимирівна Тимошенко починає дружити з Путіним, чомусь дистанціювався від усіх цих процесів. А дружба зароджувалася на початку вересня 2005 року за посередництва всемогутнього Віктора Володимировича Медведчука, кума Володимира Путіна, який пояснив президенту Росії, що саме ця людина – Юлія Володимирівна – й дасть змогу загалом повернути назад результати Помаранчевої революції і зробити так, що, незважаючи на поразку Росії на Майдані, за Російською Федерацією буде кінцева перемога в диспуті про те, у чиїй зоні впливу, у геополітичному, економічному та військовому сенсах, має бути Україна.

Тимошенко поїхала до Москви, прибула на ювілей – 60-річчя тодішнього секретаря Ради безпеки Росії, колишнього міністра закордонних справ Ігоря Сергійовича Іванова, нині професора МДІМВ, і там "зовсім випадково" зібралося велике начальство в особі Володимира Путіна, Дмитра Медведєва, у той час керівника його адміністрації, прем'єр-міністра Михайла Фрадкова на прізвисько Вінні Пух і багато кого ще, і там вони всі подружилися. І коли я, будучи молодим романтиком, про це дізнався, то наче перець розкусив. Я подумав: "За що ж ми боролися?". І, власне, від цієї команди повністю дистанціювався, за що мене мої родичі критикують, тому що в цей момент остаточно позбувся шансу що-небудь урвати, але сам я про це не шкодую.

Тимошенко і Путіну добре одне з одним, і буде так само, якщо вона стане президентом чи прем'єром України, а він до цього часу ще не помре

– Ця дружба триває досі?

– Мені про це невідомо, але здається, що Юлія Володимирівна за психотипом і системою мотивацій, як і раніше, найближча й найзрозуміліша для Володимира Путіна особа в Україні. Не випадково вони домовилися про газові контракти у 2009 році, не без причини у протистоянні Путін – Ющенко Тимошенко фактично зайняла сторону першого. Я не стверджую, що Віктор Ющенко мав у всьому рацію і був чудовим президентом, напевно, це далеко не так.

І всякі мізансцени з викраденням літака, якщо ви пам'ятаєте, коли Віктор Ющенко сів у літак, на якому мала летіти до Москви Юлія Тимошенко, і полетів кудись зовсім в інший бік. А Тимошенко вирушила в російську столицю на приватному літаку свого віце-прем'єра і за сумісництвом тодішнього олігарха Віталія Гайдука. Цей літак був словацьким чи словенським (ось це я весь час плутаю через погане знання географії), тому в тому, що я знаю не все, зараз глядач може переконатися...

– ...не може бути...

– ...і словацькі... словенські стюардеси отримали візи просто після прибуття в аеропорт Шереметьєво в Москві. Жодних проблем із цим не було – Путін розпорядився все зробити, і потім, коли була спільна прес-конференція, на якій Путін говорив, що Ющенко "мазурик" – украв літак, а Юлія Володимирівна дуже привабливо підсміюювалася. Мені здається, їм одне з одним добре, і буде так само, якщо Юлія Володимирівна стане президентом або прем'єр-міністром України, а Володимир Володимирович до цього часу ще не помре.

– Ви думаєте, для Юлії Тимошенко реально здобути президентський пост?

– Я вважаю, еліти зроблять усе можливе, щоб цього не допустити. Тому що всі пам'ятають, як Юлія Тимошенко намагалася керувати країною з грудня 2007-го до лютого 2010-го, будучи прем'єр-міністром. Тоді її управлінські гідності та інтенції проявилися повним обсягом, і її поразка на президентських виборах, яка апріорі здавалася майже неможливою, була пов'язана не тільки зі зрадою Ющенка і кампанії проти всіх, яку вело багато прихильників Майдану зразка 2004 року, але і з тим, що еліти визнали тоді Віктора Януковича меншим злом. Тому всяке буває, Юлія Тимошенко – неймовірно талановитий політик, і вона може стрибнути вище за голову, і не тільки власну.

Фото надане телеканалом NewsOne

– Зараз у ситуативному союзі Тимошенко і Саакашвілі хто кого задушить в обіймах?

– Хто кого поборе, так? Ну обійми в обох досить пристрасні, на мою думку (усміхається), хоча я більше спостерігав за ними по телевізору. Знаєте, як у старому радянському анекдоті: чи правда, що за комунізму продукти можна буде замовляти телефоном? Так, але видавати їх будуть по телевізору. Мені здається, що Михайло Миколайович не відмовиться від ідеї стати лідером України, як і Юлія Володимирівна, тому конфлікт недалекий. Питання в тому, спалахне він після того, як вони в альянсі між собою та іншими знатними фігурами типу Ігоря Валерійовича Коломойського скинуть Порошенка, чи до.

Ось ви у мене запитували, що б я порадив і що б робив на місці Порошенка в рідкісні хвилини відволікання від насолод (усміхається) своїм статусом і багатством? Я б, напевно, подумав, що треба вбити клин між Тимошенко й Саакашвілі якомога швидше, але в цей момент думки про багатство і славу знову б мене відволікли, і я б не зміг знайти клин: я бив би себе по кишенях, шукав би десь у приліжковій шафці і боюся, що...

– ...але тут ви б зателефонували Станіславу Бєлковському і запитали в нього. І що б він вам порадив?

– Ні, я б, звичайно, у жодному разі не зателефонував би Станіславу Бєлковському, тому що міжнародні дзвінки досить дорогі, і якщо на них витрачатися, то жодного багатства не вистачить...

– логічно...

– ...навіть такого, як у Петра Порошенка.

– Хочу у вас запитати ще про одну людину, яка буквально протягом кількох років стала одним із головних фігурантів в українській політиці – це Арсен Аваков, він зараз і не перший, і не другий...

– ...пам'ятаєте анекдот: я в Одесі якщо не перша людина, то і не друга. А слово "фігурант" у нас завжди асоціюється з кримінальними справами, тож використовуймо його обережно...

– ...міністр внутрішніх справ України, звичайно ж. Пам'ятаєте, як Аваков кинув склянку у Саакашвілі?

– Так, хто ж не пам'ятає?

– В інтерв'ю інтернет-виданню "ГОРДОН" його найближчий соратник Антон Геращенко сказав: "Порошенко чудово знає: Аваков може метнути склянку й у нього, тому президент не буде доводити конфлікт до такої стадії". Які політичні перспективи ви бачите в Авакова?

– Аваков – сильний політик і сильна фігура, і не випадково він був єдиним губернатором за Віктора Ющенка, який просидів на своєму посту всі п'ять років від дзвінка до дзвінка в Харківській області. Тоді як керівники всіх інших регіонів змінилися по два, три, чотири рази. Те саме відбувається з ним і сьогодні: він останній міністр з того уряду, який було сформовано відразу після другого Майдану наприкінці лютого 2014 року. Тому це та гора Тянь-Шань, якої просто так з місця не зрушиш і, звичайно, він стане для Порошенка проблемою, особливо в разі створення спільної партії БПП і "Народного фронту", де вирішуватимуть питання, хто нею керує. І Аваков не дасть чинному президенту повністю перетягнути ковдру на себе. А що стосується склянки, то в політиці вона часто відіграє значну роль. І тут я маю на увазі не тільки колишнього президента Росії Бориса Єльцина, який зробив великий внесок у наші ліберальні реформи...

– ...загляданням у склянку...

– ...але і деяких політиків нижчого рівня, наприклад, Дмитра Анатолійовича Медведєва – нинішнього прем'єр-міністра Росії.

– Та ви що?! За ним помічено, що він любить випити?

– Ну ви пам'ятаєте, кілька місяців тому Володимир Путін прибув на засідання російського уряду і провів його сам, замість прем'єра, сказавши: "Не вберегли Дмитра Анатолійовича". За офіційною версією у Медведєва був грип. Але все-таки, згідно з напівофіційною версією, у нього був "російський грип", такий специфічний його різновид (усміхається). І коли Дмитро Анатолійович із нього вийшов, то заявив, що взагалі не хворів, тобто він погано пам'ятав, що з ним відбувалося. А ось недавно, кілька тижнів тому, Москвою поширилися чутки, що в одній зі своїх резиденцій (до речі, називається вона "Маєндорф", але цю назву вона дістала ще до Жовтневої революції) Дмитро Анатолійович, у пориві скорботи за долю російського народу, перекинув стіл карельської берези, і той було сильно пошкоджено, хоча він сам собою був пам'яткою декоративно-меблевого мистецтва.

– Тобто він був у гніві?

– Я маю на увазі, не тільки Медведєв – пам'ятка декоративно-меблевого мистецтва в системі влади, але і стіл (усміхається).

Фото надане телеканалом NewsOne

– Слухайте, а які події його можуть штовхати до такого стану?

– Швидше, повна відсутність подій, тому що від прем'єр-міністра Росії нічого не залежить. Усі основні й головні рішення як у політиці, так і в економіці ухвалює президент.

– І давно він ходить у такі запої?

– Ну слова "запої" я не говорив. Можливо, воно українське, і "російський грип" перекладається на українську мову як "запій". І, відповідаючи на запитання, – власне, з наближенням дати виборів 2018 року та наростанням сумнівів, що йому вдасться повернутися в Кремль, хоча ці сумніви вичерпано ще не повністю.

Сирійська війна і втручання в сирійські процеси багато в чому почалися через Олексія Дюміна

– Поговорімо якраз про російські вибори. В інтерв'ю Дмитру Гордону ви сказали: "Кандидатом у спадкоємці Путіна вважають не Медведєва, а Дюміна – екс-охоронця президента, який урятував його від ведмедя. Він був топ-менеджером анексії Криму". Це ви говорили кілька місяців тому, кого сьогодні ви можете назвати в лінійці наступників?

– По-перше, усе того ж Дмитра Анатолійовича Медведєва, оскільки він політичний син Путіна, якого часом хоча й треба відшмагати, але все-таки потрібно стимулювати й на позитивні звершення. Медведєв був єдиним російським політиком і державним діячем, хто добровільно пішов у відставку, передавши владу назад політичному батькові...

– ...тобто як домовилися...

– ...а це був біблійний сюжет – моління про чашу, коли син звертається до батька і каже, що нехай виповниться не моя воля, але твоя. Ось про чашу благав і Дмитро Медведєв, і отримав її в усіх сенсах, як ми вже з'ясували. Потенційний наступник – Валентина Іванівна Матвієнко – спікер Ради Федерації. Це молода, красива дама...

– ...українка, до речі...

– ...так, 68 років, уродженка Хмельницької області, але зросла в ленінградському, санкт-петербурзькому регіонах, дипломат, надзвичайний і повноважний посол, вона була віце-прем'єром уряду Росії із соціальної політики, а будь-яка людина на цій посаді набуває дуже важливої властивості – жалості до російського народу, без якої керувати ним дуже важко. Тому що інакше виникає жалість до себе і синдром "російського грипу", який охопив Дмитра Анатолійовича Медведєва.

– Так кажуть, що у неї теж ніби є такий синдром, і вже давно...

– Ні-ні, "вона любить випити, цим треба скористатися", як казали в культовому радянському фільмі, але це зовсім не те, розумієте?..

– ...це грип у легкій формі...

– ...це швидше відбувається у такий веселий, конструктивний, реформаторський спосіб...

– ...зрозуміло.

– Валентина Іванівна – безумовно надійний кадр, який, з огляду на всі супутні обставини і риси натури, не зрадить боса. Ну і, нарешті, залишаються найближчі Путіну люди, які користуються його максимальною довірою – це його охоронці, кухар Євген Пригожин (його, правда, не розглядають як наступника), покоївки в його численних резиденціях від Ново-Огарьово до палацу в селі Прасковієвка під Геленджиком на Чорному морі, – люди, з якими Путін перебуває в безпосередньому, близькому контакті. З охоронців ми можемо виділити двох – це Олексій Дюмін, той самий топ-менеджер анексії Криму, який потім на два місяці став заступником міністра оборони, а зараз він губернатор Тульської області – класичного депресивного регіону Центральної Росії, де дуже зручно і приємно набиратися досвіду цивільного управління.

Такого ж досвіду набирається Дмитро Миронов – інший колишній охоронець Путіна, який після звільнення безпосередньо з особистої охорони працював на високих посадах у МВС Росії, а зараз очолює Ярославську область. Ось минулої неділі були вибори губернатора, Дмитро Миронов їх із великим успіхом виграв, але безпрецедентним чином Володимир Путін двічі їздив в Ярославську область агітувати за Миронова і навіть відродив "Ярославський форум", створений Дмитром Медведєвим, а після відставки Медведєва з президентського поста тихо похований. Але чого не зробиш заради улюбленого охоронця? До речі, сирійська війна й втручання в сирійські процеси багато в чому почалися через Олексія Дюміна...

– ...це як?

– Тому що, можливо, ви знаєте, що Башар Асад, президент Сирії, як і його дружина Асма Асад, офтальмолог, очний лікар, вони разом навчалися в Лондоні. І був прекрасний проект, який Володимир Путін пропонував Сполученим Штатам: перемістити Башара Асада в Росію, слідом за хімічною зброєю, і зробити його головним лікарем МНТК "Мікрохірургія ока" – це дуже відомий у Москві центр із лікування очних хвороб, заснований нині покійним академіком Святославом Миколайовичем Федоровим. Але Олексій Дюмін пролобіював на цю посаду іншу людину – друга свого батька. І вже нічого не залишалося робити, окрім як уводити в Сирію війська і рятувати Башара Асада як президента цієї арабської країни.

Росія потребує очищення, а хто в цьому розбирається краще за покоївок?

– Добре, а ось те, що ви сказали стосовно покоївок, ви це серйозно?

– Ну, просто вони ще не вийшли на авансцену.

– Тобто вони можуть дістати якісь політичні посади?

– А чому б і ні? Зрештою, Росія потребує очищення, а хто в цьому розбирається краще за покоївок? Хай кого ми візьмемо з часів античних тиранів і до диктаторів системи Муссоліні, Франко, Гітлера, Сталіна тощо, звичайно, за масштабом злодіянь ми жодним чином не можемо їх порівняти з Володимиром Путіним, який на їхньому фоні просто агнець лагідний, але будь-який авторитарний правитель проходить три стадії розвитку. Початкова – коли він лідер команди, перший серед рівних. Потім він різко піднімається над нею, і стає небожителем. На третій стадії він починає позбуватися старої команди, яка нагадує йому про ті часи, коли він ще не був всевладним правителем...

– ...звичайно...

– ...і висуває, з одного боку, охоронців, покоївок та наближених до них осіб, а з іншого – збирає молодь, яка дійсно не пам'ятає, що було до Путіна, і вважає, що до Володимира Володимировича в Росії не було нічого і тільки "Дух Божий носився над водою".

Фото надане телеканалом NewsOne

– То час найближчому колу хвилюватися? Тим, хто вже старший.

– Так, власне, він проводить омолодження. Наприклад, замість літнього Сергія Борисовича Іванова, керівника адміністрації президента, цей важливий орган влади очолив молодий Антон Вайно, якому Путін повністю довіряє. Міністром економіки, замість 60-річного ліричного поета Олексія Улюкаєва, який набрав, так би мовити, не грибочків, а... ковбасок у Ігоря Сєчіна, прийшов на той час 34-річний Максим Орєшкін, якого західні ЗМІ вже називають фаворитом Володимира Путіна. Ну так, омолодження активно триває, як і висунення кремлівських постільничих, і наростає вплив таких людей, як прес-секретар президента Дмитро Пєсков, просто тому, що він багато часу проводить у товаристві Путіна і може йому щось розповісти.

– Тобто куховарки нарешті зможуть керувати Росією?

– Тут ми не можемо інтерпретувати цього вислову в ленінському розумінні, тому що він мав на увазі, що в соціалістичному суспільстві доступність освіти і демократичність освітніх систем будуть такими, що кухарка набуде необхідних знань та навичок для управління державою. Щодо сучасної Росії про це не йдеться – знання та навички не потрібні, потрібен сакральний дух, що сходить безпосередньо через Володимира Володимировича Путіна. Крім того, Путін, у міру впізнавання людей і їхніх принципових якостей, усе більше тяжіє до тварин. Два роки тому, правда, сталася велика драма – померла Конні Полгрейв – придворний лабрадор Володимира Володимировича.

– Це та, яка лякала Меркель?

– Ну вона зокрема лякала Меркель, була присутньою на багатьох міжнародних зустрічах і більшості аудієнцій, які Путін улаштовував своїм підлеглим. І просто чи то Путіна не попередили, що Ангела Меркель боїться собак...

– ...чи то, навпаки, попередили...

– ...чи він просто вирішив так брутально пожартувати у притаманній йому манері. Ну так, Конні Полгрейв поспілкувалася і з Ангелою Меркель, після чого померла. Щоправда, її замістили інші тварини, зокрема, японський собака, подарований високими посадовими особами цієї країни, але зараз настає епоха мавп.

Росія уклала великий контракт на імпорт мавп із В'єтнаму. Мабуть, із метою підвищення інтелектуального рівня оточення Путіна

– Тобто?

– Росія уклала великий контракт на імпорт мавп із В'єтнаму.

– Навіщо?

– Мабуть, із метою підвищення загального інтелектуального рівня оточення президента Російської Федерації, що безпосередньо перебуває в резиденції в Ново-Огарьово і Прасковієвці під Геленджиком. Не всі знають, але попереднього, 2016 року, окружний суд Нью-Йорка виступив на захист шимпанзе. Там захищали права цілком конкретної мавпи, а не загалом біологічного підвиду приматів, і суддя визнав, що за інтелектом шимпанзе приблизно відповідає людині, і тому на них мають поширюватися такі самі права, і все законодавство про захист прав людини зобов'язане стояти на сторожі шимпанзе.

– Так, це ви зараз до чого хилите, розповідаючи про Кремль і в'єтнамських мавп?

– В'єтнамські мавпи, які прибудуть у резиденцію Ново-Огарьово, можуть істотно підвищити якість внутрішньої і зовнішньої політики Російської Федерації і навіть узяти участь, наприклад, у контактній групі щодо Мінських угод. Я впевнений, що вони будуть не менш корисними, ніж пани Захарченко і Плотницький, яких окружний суд Нью-Йорка ніким не визнав (усміхається).

– Або, наприклад, узяти участь у виборах як кандидати від демократичної опозиції...

– Так, до речі, російське федеральне законодавство не забороняє тваринам брати участі у виборах. Якщо зараз хтось із видатних юристів може мене спростувати, я раджу зателефонувати в студію каналу NewsOne і надати свої аргументи. Але я вважаю, що цих аргументів немає. І ось подивімося, якщо до кінця ефіру ніхто не зателефонує і переконливо не скаже, що мавпи не можуть балотуватися в Російській Федерації, – я визнаю свою помилку...

– ...чудово...

– ...а якщо ні – ми вважатимемо цю тезу постулатом, тобто аксіомою.

Фото надане телеканалом NewsOne

Багато питань Собчак може вирішувати, оминаючи кремлівську адміністрацію, безпосередньо з Путіним

– Пролийте світло на участь Ксенії Собчак у президентських виборах: уже і Путін це коментує, і вона сама про це каже, ніби й не відмовляючись. Вона дійсно піде на вибори?

– Це ще невідомо. Як я розумію, Ксенія Анатоліївна Собчак ще не вирішила, але багато людей у Росії, зокрема дуже впливових, ставляться до цього прихильно і бачать у Ксенії Собчак кандидата, який за відсутності реєстрації найвиднішого опозиціонера Олексія Навального – міг би бути представником інтересів молоді, креативного класу й жінок, оскільки вона – жінка.

– А як щодо чуток, що її виставляє Кремль? Це правда?

– Без підтримки Кремля жодного кандидата в Росії зареєстровано бути не може, тому що система збору та реєстрації підписів (згідно із законом "Про вибори президента РФ", самовисуванці мають зібрати на свою підтримку не менше ніж 300 тисяч підписів; на один суб'єкт федерації має припадати не більше ніж 7500 підписів. – "ГОРДОН") так улаштована, що ти повинен під час мертвого сезону новорічних канікул зібрати величезну кількість підписів. Це фізично неможливо без того, щоб якийсь адміністративний ресурс не дихав тобі у спину й потилицю. Але, загалом, Ксенія Анатоліївна – людина досить незалежна на рівні мислення (я хоч і не близько, але все-таки давно з нею знайомий) і, можливо, це і стримує когось, хто не хотів би її участі в президентських виборах, тому що багато питань вона може вирішувати, оминаючи кремлівську адміністрацію, безпосередньо з Володимиром Путіним. Так склалося її приватне життя, оскільки батько її – Анатолій Собчак – був начальником і якоюсь мірою учителем Володимира Путіна. І до Собчак чинний російський президент зберігає незмінний і непозбутній пієтет. Тому участь Собчак у виборах украй невигідна Олексію Навальному. І я думаю, що до витоків у несприятливому значенні про перспективи її участі в президентських виборах міг мати стосунок або він, або наближений до нього функціонер.

– Чим саме Кремль може стимулювати Собчак до участі у виборах?

– Потужним поплескуванням по плечу... по тендітному... Я, до речі, думаю, що гроші на компанію Собчак може зібрати і без Кремля, тому що вона знайома з багатьма олігархами, наскільки мені відомо (зокрема з особистого спілкування з ними), які оцінюють її таланти, і політичний потенціал зокрема, вельми високо.

– Є ще одна чутка: кандидатом у президенти може стати Рамзан Кадиров. Кажуть, що чутку запустив сам Путін.

– Я думаю, що цієї чутки не реалізують. У Рамзана Ахматовича Кадирова немає бажання стати президентом Російської Федерації, у нього є бажання використовувати Росію як дійну корову, як джерело грошей. Ми пам'ятаємо, що гроші Рамзану Ахматовичу, як він сам сказав, дає Аллах, а посередником між ним і Аллахом донедавна були федеральний бюджет Російської Федерації і мінфін...

– Може, він просто Путіна Аллахом називає? (Усміхається).

– Ні... і будучи людиною недурною і дотепною, Рамзан Ахматович прекрасно розуміє, що, хоч скільки грошей вклади і хоч скільки чеченців постав під рушницю, російський народ людини чеченського походження президентом не обере. Хоч як стій на голові. І в Рамзана Ахматовича зовсім інші завдання: відокремитися від Москви де-факто, повністю, бути самому собі господарем коштом Москви. Але нещодавно Рамзан Ахматович остаточно знайшов другого альтернативного спонсора. Це Саудівська Аравія. Спонсор багатший, ніж Російська Федерація, а головне – менш схильний до всіляких турбулентностей, який не підпадає під санкції Заходу.

Можливо, уже недалекий той час, коли Кадиров говоритиме не від імені Чечні і не від імені чеченського народу, і навіть не від імені всього Північного Кавказу, який він підім'яв під себе, а від імені кількох десятків мільйонів російських мусульман

Кадиров подружився із саудівською династією, і не випадково незадовго до того, як Рамзан Ахматович несподівано виявив трохи навіть хворобливий інтерес до долі мусульманського народу рохінджа, гнаного і гнобленого в далекій азіатській країні М'янмі, Грозний відвідав саудівський принц, племінник короля Саудівської Аравії Салман аль-Валід бін Талал – одна з найбагатших людей світу з офіційним статком у розмірі $21 млрд і західною освітою. Це великий інвестор, який вкладає не тільки в якусь жалюгідну нафту, що належить нашому технологічному минулому, але в акції Google і Apple, тобто це людина, яка побічно причетна до створення презентованого сьогодні восьмого iPhone. І за збігом – абсолютно випадковим – через кілька днів розпочалася кампанія Кадирова на захист народу рохінджа.

– Зовсім випадково.

– Зовсім. Це, з одного боку, може бути продиктовано інтересом Саудівської Аравії до нафтових родовищ у штаті Ракхайн країни М'янма, де проживає народ рохінджа (самі рохінджа – це вихідці з Бангладеш, етнічно вони бенгальці). З другого боку, це може бути продиктовано бажанням Рамзана Ахматовича не тільки підсісти на саудівське фінансування і в такий спосіб диверсифікувати джерела свого підживлення й стати незалежним від Кремля та величезної крижаної Росії (яка, як я вже сказав, потрібна йому як джерело всіляких благ, але аж ніяк не як предмет відповідальності, не дай боже, ще й тому він ніколи не піде в президенти, на мою думку), але й спробою прорватися до статусу неформального лідера ісламської умми, спільноти мусульман Росії. І, можливо, уже недалекий той час, коли Кадиров говоритиме не від імені Чечні і не від імені чеченського народу, і навіть не від імені всього Північного Кавказу, який він значною мірою підім'яв під себе, а від імені кількох десятків мільйонів російських мусульман. І тоді Кадиров стане практично невразливим. Це – політична перспектива, яка має хвилювати Кремль, але, мабуть, вона хвилює його не настільки гостро.

– Ви зараз вимовляєте назви міст, незвичайних для слов'янського вуха...

– Ну в мене теж слов'янське вухо, як і у вас...

– Звичайно...

– Тільки не таке гарне.

Фото надане телеканалом NewsOne

– Спасибі (усміхається). Як завжди, вишукані компліменти. Недалекий той час, коли кожному росіянину доведеться вивчити і знати ці мусульманські назви?

– Кожному – ні, але у багатьох регіонах – так. Розумієте, у Рамзана Ахматовича Кадирова є об'єктивна проблема: уявімо собі на хвилинку, що Володимир Володимирович Путін колись піде (звичайно, ми повинні сильно заплющити очі, щоб це уявити, і взагалі, не використавши дипломатії склянки, як Дмитро Анатолійович Медведєв, уявити собі це досить складно). Але, припустімо, він іде. І тоді Рамзан Ахматович позбавляється ярлика на правління в Чечні і на Північному Кавказі, який він отримав безпосередньо з рук Володимира Путіна. У Чечні, і взагалі в чеченському світі за межами Росії, багато його недоброзичливців, яких він так чи інакше образив словом чи дією, а звичаю кровної помсти ніхто не відміняв. Хоча Кадиров протягом останніх десятиліть активно впроваджував шаріат як ісламське право (ісламізував Чечню), та все одно залишилося традиційне право – адат, яке передбачає кровну помсту. І тут Кадиров Рамзан Ахматович може серйозно постраждати, і щоб він не постраждав, йому важливо знайти альтернативну нішу – і ніша лідера ісламської умми Росії такою і є, до того ж на ґрунті шаленого захисту народу рохінджа (цієї назви, дійсно, ще тиждень тому не було відомо нікому з росіян, навіть, можливо, самому Рамзану Ахматовичу) він здобув авторитет серед тих складових частин ісламської умми, які ще недавно були налаштовані щодо до цієї людини досить скептично. Те, що він наростає в цій якості, – велика небезпека для російської державної системи міжетнічних відносин. Але, боюся, поки в'єтнамські мавпи не доїдуть до резиденції Володимира Путіна, порадити президентові звернути на це підвищену увагу нікому.

Ролдугін розповідав, що коли Путін заходить у приміщення, президент Франції Олланд втискається в крісло

– Михайло Саакашвілі в інтерв'ю Дмитру Гордону розповідав: "У Путіна особистий підхід – до різних людей різний. Він якось на Саркозі накричав просто жахливо, матюки використовуючи, причому перекладач гарний був і Саркозі дуже чудово все переклав, і той вийшов абсолютно шокований. Меркель Володимир Володимирович кілька разів намагався залякати". Власне кажучи, ми вже згадували один із таких випадків. Чи дійсно Путін грубіянить і лякає інших президентів?

– Якщо вірити йому самому, то так. Це, мені здається, пов'язано з комплексом пацана з пітерської околиці, тому що деякі поінформовані люди, до яких я взагалі-то не належу, але з якими вмію дружити, говорили мені, що Путін у дитинстві не бився, уникаючи такого типу зіткнень...

– Чому?

– Напевно, це сформувало в ньому якийсь комплекс, тому він пішов займатися дзюдо і для нього дуже важливо бути крутим пацаном. Ось самоусвідомлення і самовідчуття крутого пацана – це найважливіший елемент психологічного комфорту Володимира Путіна. Тому всякі дивні люди поширювали легенди, що, коли Барак Обама зустрічався з Путіним, він не відпускав охорони. Мабуть, припускають, що Володимир Володимирович може просто заїхати Обамі по обличчю. Відомий віолончеліст Сергій Ролдугін, який зберіг для людства $2 млрд у панамських офшорах, а також безсмертні твори композиторів на руїнах Пальміри, незабаром після цього знову відвойованої [бойовиками "Ісламської держави"]...

– І, головне, футляр від віолончелі...

– Футляр від віолончелі ще добрий для перевезення грошей, як ми знаємо з культового радянського мультфільму "Пригоди капітана Врунгеля", у якому дуже багато алюзій і асоціацій із сучасною Росією, починаючи з яхти, яка в момент закладення називається "Победой", а в момент відправлення з порту стає "Бедой", тому що перші дві букви відпали...

Ролдугін розповідав, що президент Франції [Франсуа] Олланд, коли Путін заходить у приміщення, утискається в крісло. Оскільки Сергій Ролдугін, попри всі свої таланти віолончеліста і можливості перевозити у віолончельному футлярі непідйомні в прямому і переносному сенсі суми, явно не бував на цих зустрічах, то, значить, він від когось це дізнався. І, найімовірніше, дізнався про це від самого Путіна. Отже, створення і поширення репутації крутого пацана для Путіна дуже важливе.

– Ви найзахопливіше з усіх, кого я знаю, розповідаєте про двійників Путіна. Реально у нього є двійники?

– Ну просто інші про це не розповідають. Але вираз обличчя у багатьох захопливіший, ніж у мене в цей момент... Напевно, є, так. Кілька десятків має бути.

– Та ви що?!

– Розумієте, Путін же не двожильний, не семижильний. Як можна об'їхати всі ці Усть-Урюпинськи, у яких, за версією федеральних телеканалів, він щодня буває...

– Ну він – президент, він може (усміхається).

– І до того ж, крім двійників, є система "консервів". Вам, як телевізійному працівникові, цей термін має бути зрозумілим.

– Консерви – це така справа. Двійники мене більше цікавлять.

– ...коли Путін, умовно кажучи, побував в Усть-Урюпинську три роки тому, а по "Первому каналу" показують, наче він там був учора чи сьогодні... Двійники – це офіцери, схожі на Володимира Путіна. Причому, якщо ти схожий на Володимира Путіна, це є твоїм професійним достоїнством...

– Добре, а як це відбувається на практиці? Знаходять схожу на Путіна людину, її позбавляють сім'ї та біографії...

– Чому? Позбавляють сім'ї та біографії взагалі-то самого Володимира Володимировича, двійникам у цьому сенсі легше.

Фото надане телеканалом NewsOne

– Заради чого вони це роблять? Це просто великі гроші?

– Розумієте, якщо твоє головне достоїнство – те, що ти схожий на Путіна, то потрібно продавати своє головне достоїнство. От ви сказали, що моє головне достоїнство – мовляв, я найцікавіше серед усіх розповідаю про двійників Путіна. Ось я і розповідаю (сміється).

Коли Кім Ір Сену, який помер через любов до батьківщини, подобалася якась голлівудська актриса, то загін північнокорейських спецслужб вирушав у Лос-Анджелес, викрадав цю актрису і привозив у його приморську резиденцію

– Це не головне! У вас багато інших переваг (усміхається).

– А хтось може просто бути двійником Путіна і не розповідати ні про що, а можна виступати в програмі Comedy Club: коли з'являються люди, схожі на Путіна, відразу стає смішно. Хоча, коли виступає справжній Путін, теж нерідко стає смішно.

– Але у нього почуття гумору досить специфічне.

– Так, пацанський гумор... на межі.

– Ви мені говорили, що у Кім Чен Ина теж є двійники...

– Пояснімо про Кім Чен Ина, тому що це не така відома в Україні людина, як Михайло Саакашвілі. Кім Чен Ин – голова Корейської Народно-Демократичної Республіки і головне джерело ядерної загрози для всього людства. Кім Чен Ин був худеньким хлопчиком, він навчався у Швейцарії, у міжнародній школі в Берні. І коли у 28 років він посів місце свого батька, улюбленого керівника [КНДР] Кім Чен Іра... а я пам'ятаю, що Кім Чен Ір, за офіційною версією, помер від "смертельної втоми через любов до батьківщини" (згідно з повідомленням офіційного північнокорейського агентства ЦТАК, Кім Чен Ір помер "від надмірної розумової та фізичної перевтоми, спричиненої безперервними інспекційними поїздками країною в інтересах будівництва успішної держави"; офіційною причиною смерті назвали серцевий напад. – "ГОРДОН"), і тоді я дуже позаздрив товаришеві Кім Чен Іру, тому що у мене теж "смертельна втома через любов до батьківщини", але любов нерозділена, на відміну від улюбленого керівника.

– Живіть довго!

– Ну коли любов буде розділена, відразу помру (усміхається)... І як наступник 28-річний Кім Чен Ин виглядав несолідно. Потрібно було його відгодувати, зробити його огрядним (корпулентним, як кажуть у нас у політології). Але не просто корпулентним, а так, щоб цей юнак був схожим на свого діда Кім Ір Сена, засновника КНДР, чиїми портретами вся ця КНДР і обвішана. Тому його відгодовували на спеціальній дієті, як, власне, визначених птахів на забій.

– А народ худий, голодує в цей час...

– Ми говорили про двійників, і та частина народу, яка є двійниками Кім Чен Ина, вгодована. Підготовка цих двійників проходить у межах спецпрограми, яку здійснюють 30 співробітників ФСБ РФ, спеціально делегованих у Північну Корею (про це нещодавно писали). І треба зауважити, що спецслужби КНДР дуже сильні: коли улюбленому керівникові Кім Ір Сену, який помер через любов до батьківщини, подобалася якась голлівудська актриса, загін північнокорейських спецслужб за милу душу вирушав у Лос-Анджелес, викрадав цю актрису і привозив у приморську резиденцію Кім Чен Іра.

– Актриса залишалася задоволеною?

– Про це історія мовчить. Щойно вийдуть мемуари першої актриси, яка вирвалася з лап улюбленого керівника, ми відразу про це дізнаємося. Я вже розіслав листи групі актрис, які, на мою думку, пройшли через це, із пропозицією стати райтером, тобто письменником цієї книги, щоб про все дізнатися першим. І коли я дізнаюся про це першим, ще до релізу книги, я обіцяю, що прийду в програму "Бацман LIVE"...

– Ну, звичайно (усміхається).

– ...оскільки із сьогоднішньої програми я дізнався таке: гарний тон для політиків, політик це російський, чи український, чи грузинський, чи американський, – це давати інтерв'ю винятково Дмитру Гордону, а мені вдалося неможливе, удалося дати інтерв'ю не Дмитру Гордону, а Олесі Бацман, але це, мабуть, пов'язано з тим, що я не політик (сміються).

Людмила Путіна – у шоколаді. Вона вийшла заміж за бізнесмена Артура Очеретного, він на 10 років молодший за неї, у них спільний бізнес, вони процвітають. Ще й Володимир Володимирович "відвантажив" Калінінградську область

– Коли я запитала вас, хто найхитріший олігарх, ви не роздумуючи назвали Романа Абрамовича.

– Ну це найхитріший російський олігарх. Тому що, з одного боку, він дуже наближений до Путіна, а з іншого боку, це не накликало на нього жодних неприємностей на Заході. Він, наприклад, спонсор низки альтернативних культурних проектів, які суперечать "духовним скріпам" сучасної Росії (і з ним чере це нічого не сталося), він був готовим викупити спектакль Большого театру "Нурєєв", який завернули міністерство культури і наближений до Путіна єпископ Єгор'євський Тихон [Шептунов] через його відверто гомосексуальну естетику і відповідний меседж. А Абрамовичу – хоч би що, готовий його придбати. Тому, звичайно, він найхитріший.

– В інтерв'ю Дмитру Гордону ви сказали...

– ...і Олесі Бацман, ага...

– Нас будемо цитувати в нашому наступному інтерв'ю (усміхається). "За моїми даними, Людмила Путіна має в Калінінградській області значний уплив, і відставка Євгена Зінічева, колишнього охоронця Путіна, після кількох місяців перебування на посаді в.о. губернатора цього регіону багато в чому пов'язана з тим, що він не знайшов із нею спільної мови". Як зараз живе і що робить колишня перша леді Росії?

– По-перше, я підтверджую версію, яка щойно прозвучала. Мені вона здається переконливою. Євген Зінічев повернувся до Москви і став заступником директора ФСБ, а Людмила Олександрівна Путіна – у шоколаді. Вона вийшла заміж за бізнесмена на ім'я Артур Очеретний, він на 10 років молодший за неї, у них спільний бізнес, вони процвітають. Ще й Володимир Володимирович "відвантажив" Калінінградську область, у якій багато непоганих можливостей. Узяти хоча б курортну інфраструктуру з Куршською косою – абсолютно унікальною пам'яткою російсько-литовсько-польської природи. Там усе чудово, і тепер ми можемо переконатися в тому, що ініціатором того самого розлучення була Людмила Олександрівна, просто тому, що вона хотіла поєднатися з іншою людиною, а Володимир Володимирович міг цей фіктивний шлюб продовжувати до безкінечності, в іміджевому плані це його цілком улаштовувало.

Фото надане телеканалом NewsOne

– Чому президент величезної країни досі публічно залишається самотнім, чому не одружується? І, до речі, чому не виходить заміж Аліна Кабаєва?

– Він самотній і не публічно з моменту смерті Конні Полгрейв, його найближчої подруги (Конні Полгрейв – кличка лабрадора Володимира Путіна, яка померла у 2014 році. – "ГОРДОН")... тому що він одружений із Росією. Усе-таки російський правитель має бути досить загадковим для російського народу і перебувати за межами традиційних і типових уявлень про людське щастя. У російського монарха щастя може бути тільки нелюдським. Недарма, коли почали публікувати бюлетені про стан здоров'я товариша Сталіна наприкінці лютого 1953 року, дуже багато радянських людей пережило шок, тому що там ішлося, наприклад, що у товариша Сталіна – білок у сечі. А, з погляду уявлення про вождя, у Сталіна взагалі не може бути сечі.

– І білка.

– Білок – може, але не сеча (сміються). Тому Путін одружений із Росією, це його офіційна доктрина, запозичена ним у Єлизавети I й імплементована колишнім кремлівським куратором внутрішньої політики, а нині спікером Державної думи В'ячеславом Володіним, і ця версія його влаштовує. А діти Аліни Кабаєвої, як відомо, народжені її сестрою.

– А насправді?

– А насправді "мы рождены, чтоб сказку сделать былью"... Не провокуймо нового походу танків на Маріуполь...

– Діти Обами завжди були перед очима, діти Трампа не просто перед очима, – вони беруть активну участь у житті Америки...

– Так, Іванка Трамп уже сидить на президентському місці і керує країною... там абсолютно всі родичі, включно з дружиною Дональда-молодшого Ларою, яка народила дев'ятого онука Трампу, є старшими радниками в Білому домі.

– Чому Путін так старанно ховає своїх дітей?

– За версією, яку він озвучує практично публічно: тому що він побоюється за їхню безпеку, тому що хтось може зробити їх заручниками і в такий спосіб зробити його заручником...

– Трамп же не боїться, наприклад...

Президент Сполучених Штатів Америки виявився зовсім не тим всемогутнім сатаною, як звикла думати про це звичайна російська політична свідомість

– Це абсолютно різні політичні культури, розумієте. Путін прирівнюється до Росії, і в Росії від нього залежить усе. А Трамп – це всього лише гвинтик у величезній американській політичній машині, і, як американські політичні інститути його обмежують і не дають розвернутися, ми бачимо. Президент Сполучених Штатів Америки виявився зовсім не тим всемогутнім сатаною, як звикла думати про це звичайна російська політична свідомість. Але насправді тут ще є фактор того, що президент Росії зобов'язаний бути неземним правителем, і тому в нього не повинно бути простого людського щастя. Воно послабить його позиції і підірве авторитет серед певної частини російського народу.

– Я вам поставлю останнє запитання, яке я зазвичай ставлю у фіналі...

– ...яке зазвичай ставить Дмитро Гордон, але у нас незвичайний ефір, тому все незвично.

– Зараз мало запитань, які не викликають дискусій в українському суспільстві, але всі єдині в бажанні, щоб війна закінчилася якомога швидше. Коли вона може закінчитися?

– Не раніше, ніж Володимир Путін у тій чи іншій формі піде від влади. Це, мабуть, найточніша відповідь, яку я можу сьогодні дати. Точніших термінів немає, тому що це заморожений конфлікт, схожий до придністровського. Але в Придністров'ї конфлікт закінчився в 1992 році і два покоління вже змінилося, а тут – гострий конфлікт, понад 10 тисяч трупів з обох боків, просто так його не можна буде розв'язати. Для цього потрібні дуже чіткі, послідовні і жорсткі зусилля тих людей, які прийдуть до влади в Росії після Володимира Путіна, але це буде складно і для них, навіть якщо вони аж ніяк не будуть однодумцями свого попередника.

– Посилаючись на інтерв'ю Дмитру Гордону, про якого ви щойно говорили, нагадаю, що ви півроку тому давали термін п'ять років на закінчення війни. Зараз як ви думаєте?

– Ні-ні. Думаю, п'ять років – це не зовсім точно. Я сказав: для того щоб війна закінчилася повним обсягом, маючи на увазі, що сучасна війна – це гібридна війна (і вона не обов'язково передбачає перехід через кордон регулярних частин і їхнє зіткнення), це теракти, диверсії, інформаційні війни тощо, хоча б одне покоління має повністю змінитися. Знову ж таки, уся надія на в'єтнамських мавп, які можуть бути донорами сперми.

– Боже... для кого?

– Для наступного покоління російської політичної еліти.

– "О, сколько нам открытий чудных...".

– ...уже підготував просвіти дух (сміється).

– Мені дуже не хочеться закінчувати, але ефір добігає кінця. Дякую вам і до зустрічі в наступному ефірі. Тому що, як ви бачите, у нас залишається багато тем, які потрібно обговорити.

– "Концерт давно окончен, но песня бесконечна". Нескінченний і ефір. Дякую вам і всім глядачам заодно.

Записали Вікторія ДОБРОВОЛЬСЬКА і Дмитро НЕЙМИРОК