Екс-начальник Лук'янівського СІЗО Бунак: Зеки знаєте, що собі в дупу засовують? Мобільні по п'ять штук і так проносять у СІЗО G

– Чому всіх вісьмох екс-бійців спецроти "Торнадо" тримали в одній камері?

– Вони ніколи не були в одній камері, але опинилися там саме 9 серпня, тому що один із моїх офіцерів їх туди завів.

– Навіщо?

– Ось це, звісно, питання. Я питав цього офіцера, навіщо він це зробив, він відповів: "Злякався, торнадівці обіцяли морду набити". Там кволий лейтенант проти здорових кремезних товаришів. Звісно, керівник має за все відповідати в СІЗО, навіть якщо ні про що не підозрював. Ну, зняли мене з посади, стяли голову, а далі що? Нижча ланка все одно залишилася.

– У вашому СІЗО ув'язнені ведуть пряму Facebook-трансляцію з камери під час штурму, це в прямому ефірі показують усі українські новинні канали. І після цього вважаєте несправедливим своє звільнення?

– Наталіє, не робіть здивованих очей. Як і будь-хто, хто цікавиться темою зеків, ви прекрасно знаєте, що коїться в усіх пенітенціарних установах України. Ну в якій колонії або СІЗО в ув'язнених немає мобільних?

– Але ж ніхто з ваших колег серед керівництва СІЗО і колоній не вклепався в таку історію.

– (Усміхається) Не я вклепався, а на мене все повісили. Як інформацію доповідаю: тільки минулого року ми вилучили в зеків понад тисячу мобільних телефонів. Тисячу! І таке нині по всіх СІЗО й колоніях. Я особисто звільнив приблизно 150 співробітників СІЗО за те, що проносили ув'язненим заборонені предмети і порушували дисципліну.

Про що це свідчить? Про те, що частина співробітників СІЗО не виконувала своїх прямих обов'язків, хоча мала постійно обшукувати спецконтингент та вилучати заборонене. Вилучати, а не постачати! Чи ви всерйоз думаєте, що керівник СІЗО ходить камерами та сам роздає мобілки зекам? Абсурд!

– Ви як керівник відповідаєте, зокрема, і за підлеглих.

– Я ж не заперечую, тільки уточнюю: мене не зняли, я рапорт про звільнення за власним бажанням написав.

– Як до ув'язнених мобільні телефони потрапляють?

– Два основні канали. Перший та найпотужніший – самі зеки проносять, коли їх привозять із судів або райвідділів. Наприклад, у суді пхнули йому телефончик, і він протягнув його в СІЗО завдяки двом людям: конвоїру, який його супроводжує, і моєму телепню-підлеглому, який його догола не роздягнув і не обшукав. А як усіх промацаєш? Зеки знаєте, що собі в дупу засовують? Мобільні по п'ять штук і так проносять у СІЗО.

Другий канал – несумлінність молодших інспекторів, які тягають телефони в ізолятор за винагороду.

– Куди дівають вилучені телефони і планшети?

– Згідно з постановою прокуратури, усе віддають у фонд держави для подальшої реалізації.

– Прокуратура стверджує, що частина торнадівців, яких тримали в Лук'янівському СІЗО, вимагала гроші в інших ув'язнених. Це правда?

– Останнім часом були сигнали, що Онищенко та Моджахед (Данило Ляшук, позивний Моджахед, громадянин Білорусі, екс-боєць "Торнадо". – "ГОРДОН") цим займаються. Ми інформували керівництво, у відповідь – тиша, доки один товариш індивідуально не поскаржився: беззаконня, мене залякують, намагаються вибити гроші.

– Але ж це не вперше в історії Лук'янівського СІЗО, чому саме у випадку з торнадівцями прокуратура вирішила вжити відповідних заходів?

– Думаю, комусь треба було взяти саме "Торнадо". Таке в усіх колоніях і СІЗО коїться, але, очевидно, через те, що СІЗО розташоване у столиці, до нього підвищена увага.

Он, рік тому співробітницю Одеського СІЗО зек зарубав сокирою, ЗМІ два дні пошуміли та забули, а тут по всіх телеканалах говорять і говорять. Так, у торнадівців виявили заборонені предмети. Так, вони виходили у прямий ефір із мобільного. Так, це погано, це нас не прикрашає, але ми із цим боролися.

– З огляду на інтонацію, ви ображені на торнадівців. Вони вас підставили?

– Вони всіх давно лякали: "Ми живими не здамося". Навіщо? Як бійці вони мають чудово розуміти: протистояти системі неможливо. Так чи інакше їх би витягли з камери. Але ж можна було це зробити нормально, шляхом переговорів, а не нагнітати ситуацію.

– Під час штурму камери, де перебували торнадівці, ваші співробітники постраждали?

– Постраждав один офіцер, коли торнадівці кидали вибухові пакети, начинені дрібними металевими предметами.

– Тобто, крім мобільних, в ув'язнених ще й вибухові пакети були?

– Саморобні. Я згодом дізнався, що вони сірку із сірників (які в СІЗО не заборонені) зішкрібали, обмотували папером, запалювали і кидали.

– Там же не тільки вибухові пакети були. Прес-секретар генпрокурора оприлюднила на своїй сторінці в соцмережах те, що нібито виявили в камерах, де тримали торнадівців. Наприклад, мачете, ножі, пляшки з алкоголем.

– Ну яке "мачете"? Це відірвана смуга від нар була, а ножі звичайні столові для приготування їжі.

– Алкоголь як туди потрапив?

– Ну, що сказати... Недогледіли мої підлеглі, неякісно проводили обшуки в камерах.

– Після інциденту ви зустрічалися із заступником міністра юстиції Денисом Чернишовим, який відповідає за пенітенціарну систему України. Що він вам сказав?

– А що він міг сказати?

– Наприклад, що ви не контролювали ситуації в СІЗО.

– Якби це сталося в будь-якому іншому СІЗО, ніхто б значення не надав. Але тут Київ, "Торнадо" – усі ЗМІ злетілися, тому що всім потрібні смажені факти.

– Ви журналістів звинувачуєте в тому, що вони висвітлювали резонансну подію?

– Я прийняв СІЗО в лютому 2017-го в жалюгідному стані, тут коїлося незрозуміло що. Я більш-менш стабілізував ситуацію, те саме "Торнадо" та інші ув'язнені перестали по поверхах шлятися, як раніше. Ми багато камер відремонтували, розпочали ремонти у КПП і кімнаті приймання передач, у харчоблоці лад навели. Але щоб реально вирішити проблеми, треба не керівників СІЗО щороку змінювати за принципом "призначили – викинули, призначили – викинули", а в систему інвестувати.

– Навколо торнадівців, яких тримають у Лук'янівському СІЗО з літа 2015-го, постійно скандали. Наприклад, восени минулого року, коли ви вже очолили ізолятор, з'явилася інформація, що екс-командир Онищенко нібито побив слідчого...

– (перебиває)... та не було цього. ЗМІ розсурмили, нібито слідчого у тяжкому стані госпіталізовано.... Це все понти. Ви ж розумієте, якщо треба – сфабрикують що завгодно.

– Щодо інциденту 9 серпня у вас проводитимуть службове розслідування?

– Обов'язково, хоча я себе винним не вважаю. Так, не додивився, але всі інструкції виконував, усі додаткові заняття з особовим складом проводив, усі порушення припиняв і доповідав керівництву.

– Будете через суд вимагати відновлення на посаді?

– Якщо пресуватимуть і робитимуть із мене цапа-відбувайла, буду захищатися.

– Скільки загалом співробітників у Лук'янівському СІЗО?

– Разом із вільним наймом – понад 500 осіб. Із них 30% жінки: 130 сержантів і 33 офіцери.

– Ого, який роздутий штат! Може, варто зменшити і завдяки цьому підвищити зарплату, щоб набрати професіоналів?

– Що значить "роздутий штат"? Не всі 500 осіб охороняють, у нас чотири чергові зміни й одна денна. У європейських країнах на одного підслідного по двоє охоронців, а нам реально бракує. Мені відривали голову, вимагали, щоб я якомога більше відеокамер навісив скрізь. А де гроші взяти? Іде зек, підстрибує, зриває камеру і розбиває. Я його викликаю в кабінет, питаю: "Що ж ти накоїв?", а він: "Та мені пох...р".

– Скільки тепер ув'язнених у Лук'янівському СІЗО?

– 2420 осіб, ізолятор розраховано на 2470 місць.

– Тобто приблизно на одного охоронця припадає по п'ятеро ув'язнених?

– Більше, тому що без вільного найму в мене фактично 400 людей у погонах, частина з них у відпустках, на лікарняному, навчанні. Коли мене призначили, поставили два основні завдання: не допустити НП (а це СІЗО славилося, зокрема, втечами) і навести лад.

– Остання гучна втеча з Лук'янівського СІЗО була влітку 2014-го, коли з-під варти зник екс-нардеп Олександр Шепелев. При вас утечі були?

– Жінка-ув'язнена втекла, але не з ізолятора, а з лікарні, куди її відвезли народжувати. Конвой, який її супроводжував, покарали, когось звільнили. Саму ув'язнену швидко знайшли та повернули в камеру.

– Із дитиною?

– Ха! Вона віддала дитину та встигла тут другу народити, її бабуся забрала, хоча до трьох років дитина може залишатися з мамою в СІЗО.

– Багато у вас було немовлят в ізоляторі?

– Наразі жодного.

– Скільки в Лук'янівці жінок-в'язнів?

– 177.

– Із ними легше, ніж із чоловіками?

– Ні, жінки-в'язні – дуже своєрідний контингент, такі конфліктні трапляються... Жах! Чоловік – це чоловік, його можна налякати, психологічно трохи поламати, а на жінку гримнеш, вона заплаче й усе...

Ще дуже важко з неповнолітніми ув'язненими. У малоліток і так повно дурні в голові, а тут вони в тюремну романтику і блатних починають гратися, з'ясовують, хто головніший. До мене тут випадок був, коли малолітній ледь охоронця СІЗО не вбив, на прогулянці по голові залізним прутом ударив. Слава Богу, співробітник вижив, але довго лікувався.

– А де ув'язнений залізний прут дістав?

– Усе через недбальство! Якби люди розуміли і слухали, що їм кажуть... Накази, які регламентують нашу діяльність, написано кров'ю. Якщо написано, що не має бути на території режимного об'єкта цегли й арматури, отже, не має.

– Але цегла та арматура з'являються, тому що?..

– Припустімо, роблять ремонт у камері. Коли я був сержантом, завжди такі камери зачиняв. Чому? Ведуть ув'язненого на прогулянку, а камера з ремонтом відкрита, він туди – шмиг! – і схопив цеглину, лом, молоток, сховав і далі пішов. Зеки ті ще пронози.

– До речі, про "тюремну романтику і блатних". У березні 2017 року, коли ви були керівником ізолятора, у мережі з'явилася фотографія усуненого голови Держфіскальної служби Романа Насірова в Лук'янівському СІЗО. Головного податківця України було зображено в оточенні яскравої компанії кримінальних авторитетів.

– Визнаю, було.

– Знаю, що було, дивує інше: мешканці ізолятора не побоялися оприлюднити цю фотографію. Очевидно, не сумнівалися: їм за це нічого не буде.

– Ні-ні, дуже боялися і, повірте, їх було за це серйозно покарано. Цей знімок не мали ніде публікувати, він випадково виплив. Мені за це фото голову півроку відривали.

– А братва, яка злила фото ЗМІ, відповіла?

– У братви теж є свої "командири", їм від них перепало.

– "Командири" – це наглядачі за тюрмами?

– І наглядачі, і підглядачі. Усім прочухана влаштували. Ну не можна було фотографуватися з Насіровим у СІЗО, а якщо вже сфотографувалися – не можна знімок в ефір викидати.

– Колишній керівник Лук'янівського СІЗО й екс-голова пенітенціарної служби Сергій Старенький в інтерв'ю "ГОРДОН" запевняв, що кримінальні авторитети не просто сфотографувалися з Насіровим, але попросили його покласти в общак $50 тис.

– Маячня! Не знаю, навіщо Старенький це говорить. Ніхто з ув'язнених ніколи б не посмів просити Насірова щось дати на общак, тому що в Насірова свої товариші в серйозних структурах.

– Тоді навіщо, по-вашому, їм знадобилося спільне фото з Насіровим?

– Так Роман Михайлович – особистість непересічна. Вам хіба не цікаво з ним познайомитися, поговорити?

– У мене до нього давно запитання закінчилися.

– (Сміється) А босякам у СІЗО сфотографуватися з таким державним діячем як Насіров – це ж за щастя.

– Був ще один скандал, коли в мережі з'явилося відео розкішного святкування дня народження одного з кримінальних авторитетів у Лук'янівському ізоляторі. Той самий Старенький заявив, що "на відео напис "СІЗО в Грузії", але насправді це київський ізолятор. У центрі столу Хусанолін Альберт Раїсович, Алік – наглядач, святкують у прогулянковому дворі біля корпусу "Катька". А разом із ним блаткомітет державного закладу".

– Ну було. Ганебна сторінка в нашій історії.

– Ви знущаєтеся? Ув'язнені, нікого не боячись, вивалюють у мережу відео застілля за ґратами, а ви наче й не було нічого заявляєте: "Ну було".

– По-перше, бояться. Відео випадково злив хтось зі своїх. Із ним свої ж і розібралися. Круто розібралися.

– Тобто?

– Самі ж ув'язнені його й побили. На святкуванні дня народження 25 осіб було, із них наглядачів – троє, решта – обслуговувальний персонал.

– Ще раз: 25 ув'язнених серед білого дня відкрито святкують і знімають відео, на столі заборонений в ізоляторі алкоголь, а ваші підлеглі спокійно за цим спостерігають?

– За цим фактом було проведено службове розслідування, на всіх винних наклали дисциплінарне покарання, аж до звільнення.

– Знову-таки екс-голова пенітенціарної служби Сергій Старенький наполягав в інтерв'ю, що в Лук'янівському СІЗО правлять "блатні та гроші".

– А при ньому як було? Що за маячня? Передайте йому: у СІЗО заправляли я й адміністрація. Це раніше були поняття червоної та чорної зони. Червона – та, де керує тільки адміністрація, чорна – де всім заправляє блат. Тепер в Україні майже всі зони чорні.

– А Лук'янівка в який колір забарвлена?

– Думаю, у нейтральний.

– За словами Старенького, злодійський общак ізолятора становить приблизно $500 тис., водночас $30 тис. щомісяця йде на підкуп начальника СІЗО та керівництва ним.

– Брехня. Зрозуміло, що в ув'язнених є якийсь общак. Але який "підкуп адміністрації"? Старенький теж хитрий, я його запрошував сюди, запитував: "Навіщо пишете всяку срань, ви ж знаєте, що це маячня?", він відповідав: мовляв, мені ж треба про себе нагадувати.

Якби я справді отримував по $30 тис. на місяць зі "злодійського общака", мені б року вистачило зібрати капітал і звалити з країни, забувши як страшний сон українські колонії та ізолятори.

– Запитаю інакше: скільки, за чутками, інші керівники колоній і СІЗО отримують зі злодійського общака?

– Мзди не беремо, нам за державу прикро. Не буду вас обманювати: якби мені запропонували мільйон доларів, я, звісно, узяв би. Думаю, і ви б не встояли. Я б поїхав, наприклад, до Португалії, купив будиночок за $200 тис., решту поклав на депозит, сидів би на березі океану і курив сигару. Та нафіг мені потрібен цей головний біль із СІЗО? Але мільйона ніхто не пропонує, а за тисячу доларів я продавати свою совість не буду.

– Як щодо інформації, що vip-камери в Лук'янівському СІЗО коштують по $500 на місяць?

– Тут немає таких ув'язнених, які можуть платити по $500 за камеру. Немає!

– Мені здається, чиновники на кшталт Насірова цілком могли дозволити собі такі витрати.

– Наталіє, це років п'ять–сім тому в Київському СІЗО багатий контингент сидів – директори холдингів, банкіри. Тоді тут бабла було хоч греблю гати. Мені казали, що ув'язнені собі пляшку віскі за тисячу доларів замовляли. А тепер хто тут сидить? Кримінальники, добровольці, усіляка дрібна наволоч. Назвіть хоч одне прізвище впливового багатого в'язня СІЗО.

Наші нардепи, щоб забезпечити собі безбідне існування, ухвалили купу законів і зґвалтували Кримінальний кодекс. У підсумку навіть найбільший корупціонер не встигає доїхати із суду до СІЗО, його адвокати вже тут із чеками стоять: мовляв, внесено заставу, негайно випускайте. Раніше такого не було.

До речі, той самий Старенький писав, що нібито я заплатив $50 тис. за посаду керівника СІЗО. Ну навіщо мені це?!

– Бо місце хлібне, схеми налагоджено. Наприклад, можна брати відсоток за передавання заборонених предметів і продуктів.

– Звідки береться ця маячня?! Хай що тут стається, усі чомусь вважають: ось, це керівник СІЗО головний корупціонер. Ви сказали, що були в кімнаті приймання передач. Думаю, бачили, як родичі ув'язнених, передаючи щось заборонене, наприклад, торт, який не можна, – пхають дівчинці у віконці по 50–100 грн. Але всі думають, що це керівник СІЗО дав команду "за відсоток собі" передавати ув'язненим заборонене.

– Систему характеризує не відсутність помилок, а реакція на помилку. Коли ви дізналися, що ваша підлегла взяла гроші за передачу забороненого, що зробили?

– Викликав дівчинку, сказав: не треба так робити. Когось вилаяв, когось вигнав. Якби тут була гідна зарплата, я б набрав мотивованих і професійних співробітників, але, на жаль...

Стосовно "схем"... Декларацію мою бачили? Я майна не приховую, усе в публічному доступі. Он моя машина під вікном стоїть, звичайна корейська SsangYong, куплена ще 2009-го. І будинок у мене в Кривому Розі найзвичайнісінький, від бабусі у спадок перейшов. А тепер подивіться, які авто припарковано біля інших силових відомств. Але це нікому не цікаво! Зате всім цікаво, що Бунак ось такий товстий, у нього морда велика.

– За майже 25-річну кар'єру в пенітенціарній службі який найбільший вам пропонували хабар і за що?

– Обставин не назву, але найбільший хабар, який мені пропонували, – $7 тис. За це просили вивезти людину з ізолятора на лікарню з подальшим її зникненням. Я відмовився.

– А пропозиції, щоб з ув'язненими раптово "нещасний випадок" стався, надходили?

– При мені заказухи не було. Хоча чув, що в інших установах пропонували типу: чи можна зробити так, щоб зек повісився? Є люди, які стоять із різних боків барикад і починають в ізоляторах та колоніях стосунки з'ясовувати.

– Який прайс на "нещасний випадок" за ґратами зі смертельним наслідком?

– Треба бути кінченим відморозком, щоб на таке погоджуватися. Хоча в системі такі є. Я до такого ніколи не доходив, не хочу на схилі літ гріх на душу брати.

– Озвучте статистику смертності ув'язнених у Лук'янівському СІЗО.

– Кількість смертей помітно знизилася.

– А точніше?

– До мене на рік було 37 померлих, при мені – 33.

– Основна причина смерті?

– Банальна. По-перше, серцево-судинні захворювання. По-друге, багато хто сюди заїжджає з алкогольними синдромами, буквально у стані "білочки".

Одного разу зек повісився. Журналісти істерику роздули, а насправді чоловік був наркоманом, дружина з трьома дітьми від нього пішла, він на цьому ґрунті вирішив укоротити собі віку. У чому моя провина, що повісився засуджений? Я провів розслідування, усе описав і передав нагору. Зараз не 37-й рік, навіть не 1980-ті, коли зека в камері вбивали, а у звітах писали "мився в лазні, послизнувся, упав, ударився головою". Сьогодні таких фактів не приховаєш, купа інспекцій та перевірок.

Я для того сюди й прийшов, щоб розвінчати міфи, ніби в Лук'янівці катують, убивають, вішають. Так, у камерах трапляються бійки. Було, що один зек співкамерникові заточку у спину загнав, ледве врятували. Так, у нас помирають. Але треба ж картину повністю бачити: на закритій території днями, місяцями, роками перебуває понад 2400 кримінальників. Іноді по 20 зеків у камері, їм важко знайти спільну мову, у кожного своя психологія, темперамент.

Хочу, щоб усі зрозуміли: коли в ізоляторі помирає людина, не треба відразу роздувати скандал, кричати: "Це адміністрація замовила!" Розберіться спочатку. Ну померла, і що? А хто тут перебуває? Усіляка наволоч! Мені від їхніх смертей жодної користі, окрім головного болю!

– Із 33 смертей на рік скільки насильницьких було?

– При мені таких випадків не було. Можете вірити чи ні, мені нецікаво когось мордувати чи катувати.

– А раніше, виходить, було цікаво?

– Раніше була справжня боротьба з організованою злочинністю. Зеків, вибачте, давили, свідчення та явки вибивали. У мене в молодості та-а-аке було... По три трупи за ніч. Не 33 померлих протягом року з майже 2500 зеків, а три протягом ночі!

Раніше адміністрація щонайжорсткіше придушувала повстання, бунти, невдоволення в СІЗО. Час такий був, інше бачення боротьби зі злочинністю. Тоді деяких справді через коліно ламали. Нині світ змінився, усе інакше.

Але в нас якщо ситуація покращилася, то тільки для самих зеків. Якщо керівник СІЗО, не дай боже, навіть пальцем зачепить ув'язненого – усе, купа адвокатів, нардепів, журналістів набіжить. У зеків зараз сті-і-тільки прав, а обов'язків, по суті, нуль. Тепер вони навіть можуть не працювати, а раніше зобов'язані були. Нині, щоб зека в колонії в карцер посадити, треба на комісії доводити, що він порушив режим, викликати адвоката. А раніше, наприклад, порвав зек простирадло – усе, п'ять діб карцеру, плюс із тебе вираховують у п'ятикратному розмірі вартість простирадла.

– Відчуття, що ви сумуєте за правовим свавіллям, коли тортури у в'язницях були нормою.

– Я не сумую, а описую сьогоднішні реалії. Якщо людина щось порушує, мають бути відповідальність і покарання. А з так званою гуманізацією і демократизацією пенітенціарної системи ми далеко не заїдемо. У в'язнів уже більше прав, ніж у співробітників СІЗО. Я вважаю, що треба трішки цю систему посилювати.

Знаєте, як у західних країнах із зеками? Якщо хочеш, іди працюй! А в нас вони цілодобово лежать, ні хріна не роблять, зате їм дозволено до 50 кг на день передач із продуктами отримувати з волі.

– А раніше скільки дозволяли?

– У СРСР ув'язнений двічі на місяць мав право отримати відправлення або передачу вагою до восьми кілограмів, і тоді він ці продукти цінував. Хочете, покажу вам смітники в ізоляторі? Побачите, скільки там викинутих продуктів, скільки хліба валяється. Я коли після пенсії повернувся в пенітенціарку і зайшов у камеру, ледь не збожеволів.

– Чому?

– Не зрозумів, куди потрапив: в ізолятор чи супермаркет? Камери завішані ковбасами і заставлені ящиками з Coca-Cola й апельсинами. Я вважаю, що людина, яка перебуває за ґратами, навіть якщо ще немає вироку, має бути в суворих умовах.

Законодавство міняти треба: щойно ухвалено вирок суду першої інстанції – треба відразу доправляти ув'язненого в колонію, а не тримати роками в СІЗО, поки апеляційний суд не розгляне справи.

У мене 2420 ув'язнених, більше ніж половина з них або під слідством, або не має вироку суду першої інстанції. Ось цю частину треба залишати в СІЗО, а іншої братви тут бути не повинно, нехай чекають апеляції в колонії. У США суди кілька тижнів тривають, а в нас починають у носі колупатися: відвід прокурорам, відвід суддям, неявка адвокатів, обвинувачений хворий... Розтягують на роки.

У Лук'янівському СІЗО сьогодні 34 людини з довічними вироками, іноді до 44 доходило, хоча місць в ізоляторі всього 25. І куди їх подіти з їхніми особливими умовами тримання?

– Кілька чиновників із силових відомств запевняло мене, що "закон Савченко", згідно з яким один день перебування в СІЗО зараховують за два дні ув'язнення, лобіював злочинний світ, щоб випустити своїх із в'язниці. Згодні?

– Ну звичайно! Подивіться статистику, хто в нас великі строки сидить? Особи із важкими статтями: убивці, ОЗУ, бандити. Роками сидять у комфортних умовах СІЗО, де в них усе налагоджено: самі не працюють, передачі з волі отримують, через моїх придурків дістають телефони, горілку, наркоту. І чого після цього в СІЗО не посидіти, щоб строк скоротити?

Я категорично проти "закону Савченко", правильно, що його скасували. Підслідний зацікавлений, щоб якнайдовше сидіти в СІЗО, де йому день ув'язнення за два рахують. Це теж один з елементів корупції, коли підкуповують суддів, щоб якомога довше розглядати справи. Якщо пані Савченко дійсно переймалася через ув'язнених, краще б придумала інший закон, щоб змусити суди ворушитися, а не роками розглядати справи.

– Як вас призначали начальником Лук'янівського СІЗО?

– Попередній начальник СІЗО написав рапорт на звільнення. Я тоді очолював запорізький ізолятор. Мені зателефонували з кадрового апарату пенітенціарної служби: "Ось начальник іде, не хочеш очолити київське СІЗО?" Я почухав голову і погодився. Не відразу, спочатку переговорив із домашніми, із друзями.

Сумнівався, тому що треба було переїжджати в чуже місто. У мене ж у Києві ні рідних, ні близьких. Купу побутових проблем треба було вирішувати: де жити, що їсти... Плюс прийняти таке СІЗО – це суцільний головний біль і величезна відповідальність, тому що найбільший і найскладніший ізолятор в Україні.

– Навіщо погоджувалися?

– А що робити? Я 14 років пропрацював в ізоляторі Кривого Рогу, пройшов шлях від контролера до першого заступника начальника. Це було найкраще СІЗО у країні, тому що для спецконтингенту всі гайки закручені були, дотримувалися всіх режимних вимог. Написано в наказі "підйом о шостій ранку", отже, підйом. Там своя історія була, мені заслуженого звання не дали, я образився й у 38 років пішов на пенсію за вислугою років.

Улаштувався начальником служби безпеки на одному підприємстві. Навів там лад, 11 кримінальних справ завів, звільнив сотні працівників за порушення трудової дисципліни, пиятику, злодійство. Коли підприємство купив Ахметов і розставив там донецьких пацанів, я пішов працювати у приватний банк. Мені там подобалося, оскільки дисципліна залізна. Потім банк продали, почалися скорочення.

– У 2011-му із приватного сектору ви повернулися в пенітенціарну систему, навіщо?

– Від безвиході, не можу ж я сидіти вдома на 1200 грн пенсії. Спочатку довго шукав роботу, але розмова з потенційним роботодавцем закінчувалася після відповіді на запитання "скільки вам років?".

Після 45, особливо в регіонах, знайти роботу практично неможливо. Хоч куди телефонував, скрізь діставав відмову саме через вік. А в пенітенціарці завжди брак кадрів. У 2011-му мене запросили очолити запорізьке СІЗО, а в лютому 2017-го – Лук'янівське.

– У мене свої спогади, пов'язані з вашим призначенням. У кімнаті приймання передач Лук'янівського СІЗО, де приймають продукти і речі для ув'язнених, раптом уперше за тривалий час працювала лампочка в жіночому туалеті. Співробітниці ізолятора мені пояснили, цитую: "Тю, та в нас же новий начальник".

– Тут усе всім по барабану, як ви цього не розумієте?! Ніхто нічого не хоче робити. То така традиція, то особовий склад розслаблений і не готовий до трудових подвигів.

– У вас були законні й ефективні важелі впливу на підлеглих?

– Я їх звільняв. Пачками звільняв. Тільки хто сюди піде працювати? У мене купа незаповнених вакансій була, тому що ніхто на зарплату три тисячі гривень іти не хотів. Останнім часом трохи краще стало, молодший склад почав шість–дев'ять тисяч гривень отримувати, залежно від вислуги. Але в Києві на таку зарплату дуже важко набрати кваліфікований персонал. Хоча в мене було 7% некомплект штату. Це були найкращі показники серед усіх пенітенціарних установ України, де 40–50% некомплект.

Нещодавно молодшого інспектора затримали, він усього чотири місяці пропрацював, але встиг протягти в ізолятор амфетаміну, марихуани та іншої гидоти на 40 тис. грн. А чому? Не цінував місце роботи, зараз під домашнім арештом сидить. У західних країнах співробітники пенітенціарної системи чому хабарів не беруть? Тому що в них зарплата, соцпакет, кредит під 2%, діти безкоштовно навчаються тощо. Вони цінують посаду. А кому ми потрібні, найнижча ланка в ієрархії силових структур?

– Що плануєте робити зараз, після звільнення з посади начальника Лук'янівського СІЗО? Залишаєтеся в Києві?

– Ні-і-і. Якщо чесно, я втомився від цього дивного міста Києва. Тут кожен рубає бабло, намагається надурити, підставити, намутити... Гидко по-людськи. Протягом того часу, що я був начальником, київське СІЗО було відкритим для журналістів, правозахисників, омбудсменів.

Знаєте, скільки ми ремонтів зробили? Я коли сюди прийшов, був шокований! Це ж Київ, столиця європейської держави, а центральний ізолятор у жалюгідному стані. І гроші, вибачте, я не крав, а всі вкладав у ремонт. А зараз поставлю останні підписи, здам усі справи і повернуся додому. Спочатку переймався через звільнення, а тепер думаю: усе, що не робиться, – усе на краще.

– Що вам ув'язнені на прощання сказали?

– Я їх не бачив. Може, кілька незадоволених мною придурків знайдеться, а основна маса не думаю, що погано про мене скаже. Я ж не слідчий і прокурор, мене не цікавлять жодні кримінальні справи, хто кого в чому обвинувачує. Моїм завданням було забезпечити ув'язненим хоча б мінімально нормальні умови тримання в умовах тотального безгрошів'я.