Події

Киянка Хорошунова в щоденнику 1943 року: Нам сказали, усіх в'язнів Сирецького табору вивозять у Польщу або в Німеччину

18 серпня 2017, 10.00 Этот материал также можно прочитать на русском

На знімку жінки біля огорожі стадіону "Зеніт" (нині "Старт"), де неподалік у казармах на вулиці Керосинній (Шолуденка) утримували військовополонених. Фото: censor.net.ua

"ГОРДОН" продовжує серію публікацій зі щоденника Ірини Хорошунової – художниці-оформлювачки, корінної киянки, яка пережила окупацію української столиці в роки Другої світової війни. Цей документ – унікальне історичне свідчення, не спогади, а опис подій у реальному часі. Редакція публікує щоденник у ті дати, коли його писала Хорошунова, якій на момент початку війни було 28 років. Сьогодні ми оприлюднюємо запис від 18 серпня 1943 року.

18 серпня 1943 р., понеділок

У середу знову були на Сирці. Ішли в повній і глибокій упевненості, що їх тут немає. І все-таки йшли. Перед тим нам сказали, що всіх в'язнів Сирецького табору вивозять у Польщу або в Німеччину. Дорогою бачили на Петрівці жінок-ув'язнених, які вивантажували вугілля на коліях. Вигляд у них досить здоровий. Вони, мабуть, із в'язниці. Там тепер приймають тільки білизну двічі на тиждень, а їжу – ні. Підійшли ми до російського кладовища, а там одразу ж за воротами через усе шосе нова загорожа та німець із рушницею. Ми хотіли пройти, він зупинив:

– Verboten!

Кілька днів як заборонили. Чому? Він не знає. Як пройти на Сирець? Він не знає. Повернули до єврейського кладовища. Там за входом на татарське (або це другий вхід на єврейське – не знаю я) та сама історія – стовпи через усю дрогу. І далі німці-охоронці із собаками. Біля загорожі машина та шофер наш, росіянин. Він каже, привіз робітників у Сирецький табір телефон проводити. Але близько під'їхати йому не дозволили, а виставили за загорожу. Каже, що в таборі тепер іще суворіше стало. Годі й намагатися підійти. І шляху до нього немає. Загорожа так далеко, що й Бабиного Яру не видно.

Поки ми розмовляли з шофером, із воріт єврейського кладовища вийшли ув'язнені на обід. Їх було людей тридцять. Спочатку ми подумали, що це хлопчики. Так висохли чоловіки. Вони здавалися або дітьми, або в глибокій старості. Жахливий пригноблений і виснажений вигляд. А конвою з німців з оголеними револьверами було майже стільки само, скільки і їх. Вони пішли в бік табору, а з-за рогу виїхала машина. У ній було кілька ув'язнених і ще більше варти. Ніяких українських поліцейських. Тільки німці.

Попередній запис у щоденнику від11 серпня. Наступний запис – 26 серпня.

Про особу автора мемуарів про окупацію Києва – Ірину Хорошунову – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте в розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів опубліковано у спецпроекті "Щоденник киянки".

Редакція дякує Інституту юдаїкиза надані матеріали.

За ідею редакція дякує історику і журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександрові Зінченку.