2 жовтня 1943 р., субота
Нічого не допомогло. Сьогодні о 6.30 ранку Галю відвезли і Нюся зі старими поїхала за нею. Вони поїхали в цілій колоні машин. Я вийшла зі своїми речами та стояла весь час біля воріт, привертаючи загальну німецьку увагу. Очевидно, вони думали, що я хочу проситися в машину. Вони стояли у дворі, потім раптово рушили. Галі я не побачила. Дідусь крикнув мені: "До побачення, Іро!" А Нюся була в одній із останніх машин, навантажених кухонним інвентарем. Побачивши мене, Нюся швидко нахилилася до краю машини та махнула мені рукою. А потім лише біла її хустка миготіла до повороту. Ще одна неймовірна втрата, ще самотність у нестерпному очікуванні невідомості. Страшно мені та важко. Чи витерплю все горе, яке мені випало на долю? І це напередодні нашої перемоги! Попленталася я зі своїм мішком, який став тепер неймовірно важким, тому що сили мої вичерпалися. Ніби все вмерло всередині.
А зараз ось сіла писати, тому що це хоч трохи відволікає від думок. Багато новин сьогодні. Ще, коли тягла свої речі на Скобелевську, купила газету. У ній новий наказ для всіх українців і українок від 14 до 65 років: "Не саботувати, а всім негайно зареєструватися на біржі — Дорогожицька, 24 — і йти на ті роботи, на які їх поставить німецьке командування". Кінець звичайний: проти тих, хто не буде беззаперечно виконувати розпорядження, буде вжито найсуворішіх заходів. Підпис: міський комісар Берндт.
Пшоно від німця, виявляється, отримала не я одна. Він і далі все скидав мішки по дорозі, поки машина його не зовсім спорожніла. Причому його ніхто не просив
І одразу ж по місту хвилювання. Тепер незнайомі люди приходять, підходять на вулиці, запитують, чи знаєте наказ, що чути? Андріївська комуна схвильована, не знає, що робити. Але заперечує проти мого бажання йти в місто на розвідку. А мені все одно нічого не робити не можна. Треба тільки обійти облави. Через базар іти страшно. Там учора була облава на молодих дівчат. Їх беруть для "обслуговування" фронтовиків. Усі дивуються — звідки ж беруться фронтовики?
Пшоно від німця, виявляється, отримала не я одна. Він і далі все скидав мішки по дорозі, поки машина його зовсім не спорожніла. Причому його ніхто не просив. На Маріїнській вулиці все по-старому. Також можна зустріти всіх знайомих, дізнатися всі адреси. Народ дивиться на інший бік, на свої квартири в забороненій зоні. Вигляд у всіх всятковий, переважає гарний настрій. І всі запитують:
— Які новини? Що чути?
Труханів острів, як і слобідку, спалено вщент. Його спалили німці ще 26 числа. Про це розповіли Кравчуки. Коли вже нікого не було в усьому будинку, а тільки вони вдвох залишилися ще, поспішаючи за можливості сховати речі, над Трухановим островом піднялося полум'я пожеж. Було вже темно.
Попередній запис у щоденнику від 30 вересня. Наступний запис – 3 жовтня.
Про особу автора мемуарів щодо окупації Києва – Ірини Хорошунової – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікуємо у спецпроекті "Щоденник киянки".
Редакція дякує Інститут юдаїки за надані матеріали.
За ідею редакція дякує історику і журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександрові Зінченку.