Коржаков: Золотов прийшов до мене слюсарем, гайки крутив. Тоді він тягнув на олігофрена, зараз уже на імбецила G

– Олександре Васильовичу, добрий вечір!

– Добрий вечір!

– Почну з вашої цитати. У передмові до нової книги Дмитра Гордона ви написали: "Хто такі нормальні росіяни? Це ті, хто приїжджає в Україну в гості, а не як господарі. Не свої порядки наводити, а побачитися з тими, із ким служив, навчався, дружив. Адже добрий сусід не приходить до тебе шматок квартири захоплювати – він на чарку чаю може прийти". Скільки сьогодні таких "нормальних росіян" у відсотковому співвідношенні, як ви вважаєте?

– У відсотках не рахував. Знаю, що таких більшість. Політику робить маленька купка. А решта просто мовчить. Ви думаєте, що 80% голосували за нашого президента? (Сміється). Із моїх друзів, знайомих і рідних голосувала тільки одна людина – мій брат. Решта не голосувала. Звідки набралося стільки відсотків?

– Справді, звідки? Намалювали?

– Коли у 2000 році робили вибори, працювала команда на чолі з [Борисом] Березовським, [зятем президента Бориса Єльцина Валентином] Юмашевим, Тетянкою [Дяченко] з її краденими грошима. Сімейка! У Примакова (прем'єр-міністр РФ у 1998–1999 роках Євген Примаков.  – "ГОРДОН"), звісно, було грошей менше. На наступні вибори була вже інша команда. Можу сказати, що у 2000 році були зібрані найкращі уми, еліта Росії. Досі дивуюся, як [політолога] Гліба Павловського, одного з тих, хто забезпечував перемогу Путіна тоді, потім тихенько усунули. Та тому, що розумний! А в команді Путіна таких обмаль. Цінують за відданість. Холуїзм – головна риса. А вже проводити вибори в нас навчилися.

– Ми ще поговоримо про критерії відбору у владну верхівку трохи пізніше.

– А може, я більше говорити не буду?

– Із великим задоволенням прочитала вашу книгу "Бесы 2.0. А цари-то ненастоящие". І всім рекомендую її прочитати, бо ви розповідаєте про лаштунки російської влади. Не тільки про ті, які самі спостерігали і частиною яких були за часів Бориса Єльцина. Знаю, вам не подобається, коли кажуть, що ви теж керували країною.  Однак ви були однією із найвпливовіших людей тоді.

– За мене $300 млрд за кордон не вивозили.

– У цій книзі ви, свідомо чи мимоволі, розповідаєте і про сьогодення. Бо ті, хто тоді був, залишилися й сьогодні, вийшовши з тієї самої "шинелі Єльцина". Книга настільки смілива в тому, що стосується розкрадань, схем, інтимних питань, які ви описуєте... Зокрема ви зачіпаєте й Володимира Путіна. Ми знаємо, які способи є в російського режиму, щоб закрити рот тим, кого він не хоче чути. Ви не боїтеся такі книги писати?

– Знаєте, уже відбоявся. Минуло все це. Книги я можу писати і пишу, але хто їх буде друкувати? Мені дарували книги, у яких написано набагато гостріше, серйозніше і, напевно, глибше про нинішню політику Росії. Але їхній тираж – 200, 500, рідше 1000 примірників. Це означає, що не буде їх народ масово читати. Сім'я взагалі була проти того, щоб я книгу випускав. Коли у видавництві прочитали, запитали: "Які у вас будуть проблеми із "Сім'єю"?" Ішлося про "Сім'ю" Єльцина, із великої літери. Я відповів: "Мрію з ними судитися. У мене ще стільки до них запитань". Коли я судився з Єльциним, вони забули, що це я попросив суд справу закрити. А вони так страшенно зраділи цьому. Я думав, що Єльцин у 1997 році ще трошки тямить після операції і зрозуміє, навіщо йому зраджувати людину, яка його все життя рятувала. Я попросив суд уважати справу закритою. Звісно, журналісти образилися. За п'ять днів усе зробили. Прокурор заявив: "Ми вам відмовляємо в позові до Єльцина, і це вам плата за те, що ви стали депутатом Держдуми". Ніби цей негідник-прокурор мене обирав депутатом! Узагалі-то, мене в Держдуму обирали туляки, а не прокурор, який мені таку плату за депутатство призначив.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Олександре Васильовичу, від прочитання вашої книги склалося враження, що у вас на всіх російських керівників ще приховано великий компромат. І вони всі знають, що якщо, не дай боже, з вами щось трапиться, то все це виллється. Тому ви так сміливо все це говорите?

– Шохін (віце-прем'єр РФ у 1991–1992 та 1993–1994 роках Олександр Шохін.  – "ГОРДОН") уже одного разу заявив десь на тусовці про це. Але я нікому не погрожую, бо всі знають, що навколо Путіна самі злочинці. Про когось більше буде сказано, про когось – менше, але це така нісенітниця для нинішніх. Пов'язане все. Судів справжніх немає. Слідчого комітету справжнього немає. Я писав про таку "княжну Тараканову", що замучилися вже реформувати: то міліція, то поліція з боротьби з наркотиками. Ми все це вже проходили. Усі забули, що 8 серпня – рівно 19 років, як при владі перебуває нинішній президент Путін. Спочатку він був прем'єр-міністром. Коли Єльцин його відрекомендовував прем'єром, він сказав, що це його наступник. Тобто дав йому карт-бланш: набирай команду і готуйся виправляти те, що я накоїв. Кажуть іноді, що до [Леоніда] Брежнєва він ще не дійшов. Та він уже Брежнєва на рік переплюнув! Про Брежнєва мало хто згадує погано. Застій? А що застій? Ті, хто зробив нинішній застій, називають застоєм те, що було за Брежнєва. Тоді якраз було дуже спокійно. У людей було майбутнє. А сьогодні в Росії немає майбутнього.

– Прості росіяни люблять Путіна?

– Волонтери, напевно, люблять. Або ті, кого готують, із ким працюють. Але повторю: ті, із ким я спілкувався, зокрема з молоддю, за нього не голосували. Усі розуміють, що діється.

– (Усміхаючись). Ваш брат зіпсував статистику.

– Ні, він такий самий. Але його запитання було: "Якщо не Путін, то хто?" Я йому кажу: "То Путін уже витоптав увесь майданчик навколо". Просто нікому. Але це неважливо. Прийде будь-хто – та буде краще. Бо піде вся ця зграя, яка почалася з пітерської зграї, а потім розрослася до загальноросійської.

– Не страшно вам критикувати Володимира Путіна, живучи в Росії?

– Я і Володя були такими далекими. У фільмі, який нещодавно Собчачка (екс-кандидат у президенти Росії Ксенія Собчак.  – "ГОРДОН") випустила, він навіть моє прізвище називати побоявся. Він не називає прізвища Навального (російський опозиційний політик Олексій Навальний.  – "ГОРДОН"). Обходить по-різному. А тут не вимовив прізвища Коржакова. Хоча плів таку інтригу. По телевізору показали сюжет, я його бачив. Нібито Єльцину охоронці червоні папочки підсовували про Собчака (мер Санкт-Петербурга в 1991–1996 роках Анатолій Собчак.  – "ГОРДОН"). Ніби в Єльцина інших проблем не було, окрім Собчака, який тихо розвалював Пітер.

– Після перегляду фільму Собчак складається враження, що у смерті її батька винні особисто ви.

– Це вони чому зробили? Чому вони 20 років мовчали?

– "Вони" – це хто?

– Розповім про це вперше. У його смерті винна його дружина, [Людмила] Нарусова, і дочка, Собчачка. Вони довели його до інфаркту. Ця, неповнолітня, утекла з [підприємцем] Умаром Джабраїловим. Два роки десь тягалася. Та стала такою першою леді, що Собчак не знав, звідки діставати шишки від народу. І ще, вибачте, винен, напевно, Володимир Володимирович Путін, який був начальником його передвиборчого штабу і який профукав вибори. До чого тут Коржаков? Коржаков займався виборами Єльцина. І ці вибори виграв! Мене зняли перед другим туром, за кілька днів. Але виграла вибори для Єльцина моя команда.

– Олександре Васильовичу, заради справедливості, в інтерв'ю Дмитру Гордону ви казали, що Собчак помер на жінці від "Віагри". Серце зупинилося. У цьому ж не Ксенія винна і не її мати, правильно?

– Почекайте, а хто довів до такого серця? Він уже з інфарктом їздив у Францію і тут лягав [до лікарні]. У 1998 році його поклали в госпіталь. Коржаков уже щосили займався депутатством, Тулою. Йому взагалі було начхати, що там коїться із Собчаком у Пітері. А вони вигадали, що я на Собчака щось котив. Собчак утратив найкращого друга в Москві, коли зрадив мене. Після того як мене зняли з посади, він накатав погану статтю в газеті.

– Ви вважаєте, що він вас зрадив?

– Зрадив. Хто йому охорону організовував? Хто стільки років беріг Собчака, щоб із нього жодна волосинка не впала? Коли він приїжджав у Москву, Єльцин ніколи не хотів його приймати. І він спочатку приходив до мене, мене вмовляв, я йшов до Єльцина й умовляв його прийняти Собчака. Хоча він категорично не хотів. Може, незлюбив колись, не знаю. Але після мого приходу він його завжди приймав. Більше ніхто не міг вплинути на Єльцина, окрім Коржакова, щоб він прийняв Собчака. А хто вже там доповідав про нього... За часів Єльцина були ще й представники президента у Пітері й області. Вони в кожній області і в кожному районі були. Вони доповідали, окрім мене.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви після смерті Собчака не спілкуєтеся з Людмилою Нарусовою і Ксенією?

– Із Нарусовою одного разу спілкувався. Я її поганою мітлою вигнав зі свого кабінету в Держдумі, коли вона прийшла і почала права качати. Нещодавно статтю читав, що коли створили комісію з похорону Олексія та Марії (діти імператора Миколи II.  – "ГОРДОН"), вона щось грубо говорила [протоієрею] Всеволоду Чапліну. Якщо Чаплін розповідає, що вона на нього кричала, то ви можете уявити, як вона кричала на мене. Вона звинувачувала мене у смерті Собчака, будучи моїм колегою, депутатом. Тільки я був справжнім депутатом, якого народ обрав, а її просто призначили. Як досі її призначають членом Ради Федерації від Туви. Що вона в Туві забула? Вона взагалі брянська. Спробувала піти в депутати – і профукала робочому [Василю] Шандибіну. Набрала піввідсотка. Ось такий депутат у нас. Що вона, що її донька не варті мізинця Анатолія Олександровича Собчака. Обидві. Їм треба було виправдатися, які вони чудові. І, виявляється, Коржаков занапастив Собчака. Та ще цей діяч [Віктор] Золотов почав якусь нісенітницю верзти. Якщо Путін сказав, що якийсь охоронець червоні папки носив, то це, напевно, команда – давайте всі цього охоронця мочити. Але прізвище його забули.

– Давайте нагадаємо: Олександр Васильович Коржаков. (Усміхаються). З урахуванням цього фільму і вашої абсолютно безстрашної критики Путіна, як він до вас ставиться?

– Якби добре ставився, мабуть, зателефонував би. Він мене боявся завжди. Коли я вже не був депутатом, а він ще не був президентом, він вітався – і відвертався. Коли став президентом, востаннє вирішив навіть за руку не вітатися. Ніби мене не впізнав. Ну що поробиш? Часи змінюються, люди змінюються. Час усе розставить по своїх місцях.

– Люди, які знають його особисто, неодноразово казали мені, що своїх опонентів Путін ділить на ворогів і зрадників. Ворогів він не чіпає, а зі зрадниками намагається жорстко розбиратися. Ви в якій категорії?

– Напевно, ворог, судячи з вашої теорії.

– Коли ми з вами спілкувалися перед ефіром, я назвала одне прізвище – і зв'язок різко обірвався, а потім так само несподівано відновився. Ви сказали: "Зрозуміло, назвали головне слово, отже, слухають". Що найцікавіше – прізвище було не Путін, а Золотов. Віктор Васильович Золотов – у минулому ваш учень, підопічний, одна із найближчих вам людей. Він був начальником охорони Володимира Путіна, сьогодні командує Росгвардією, яку називають особистою армією Путіна. На знаменитому фото, де Борис Єльцин стоїть на танку, поруч із Єльциним ви, а позаду вас – Віктор Золотов. Наскільки сьогодні він могутня особа в Росії?

Золотов (у чорному костюмі) нахилився до Коржакова. 19 серпня 1991 року. Фото: ЕРА

– Для когось – могутня, для когось – ніяка. Мені про нього дуже багато запитань ставили, коли його прізвище стало лунати: "Як же так? Це ваш друг!" Мало не приходили мене просити, щоб я йому зателефонував, і він усе вирішить. Насправді він моїм другом ніколи не був. Мені кажуть: "Ви ж його брали на роботу". – "Так, брав". Ви забуваєте, що тоді керував країною [Михайло] Горбачов. Думали, що він прийшов навіки. Точно так само, як сьогодні керує Путін, і всі думають, що він навічно. Він уже Горбачова переплюнув разів у п'ять. Подивимося, що далі буде. Так ось, я взяв Золотова до себе, бо не було кого. До мене приходили тільки пенсіонери, із колишніх. Спортсмени, чи хтось своїх приводив. До Єльцина боялися йти. Думали, що це хтось, як сьогодні Навальний. Підеш до нього, а потім тебе заберуть швиденько у буцегарню – і будеш там сидіти. А за участь у мітингу три роки впаяють. Чи "двушечку", як любить говорити наш президент. Золотов прийшов до мене, будучи слюсарем АЗЛК, крутив гайки на викрутковому складанні машин. Але людей не вистачало. Мені потрібно було охороняти і дачу Єльцина, і квартиру, і місце роботи, і заходи, на які він виїжджав, і виїзна особиста охорона. Люди перепахували. Тому я брав будь-яких. Золотов відрекомендувався, сказав, що хоче працювати в Єльцина. Я запитав, чи розуміє він, хто такий Єльцин. "Так, – каже, – я його люблю". Я викликав тоді Мішу Маржанова, був у мене такий каратист. Кажу: "Мішо, давай подивися на нього у спортзалі. Може, хоч під хвірткою або під грибком стояти буде". Тобто людей для дачі і квартири просто не було.

– Наскільки він був здібним?

– Та він літери забув! Рапорти за нього писали хлопці, він їм ставив пляшку. Я свого часу добре навчався на юридичному, судову психіатрію теж вивчав. Як на мене, він зі своїми даними тягнув на олігофрена. Уже багато часу минуло. Він у Пітері підмуштрувався, тут, крутий став. Нещодавно інтерв'ю давав Собчачці. Вона, щоправда, йому запитання ставила повільно-повільно. Із глухонімою людиною так повільно говорять, щоб вона по губах розуміла. Вона так йому запитання ставила, щоб він, не дай боже, не помилився під час відповіді. І я зрозумів, що він потягнув уже на імбецила. Ось моє про нього враження. Такі люди нашому президентові й потрібні, таких він тільки й любить. Зараз у нього весь найкращий оперсклад Росії. То ще й готують указ, черговий великий указ, щоб передати йому в'язниці, колонії. Мало йому, виявляється, давайте ще тут поохороняємо, щоб ще й тут бути своєю людиною, холуєм.

– Росгвардія – наскільки вона сильна сьогодні? Навіщо вона Володимиру Путіну?

– Імовірно, на схилі літ будь-який падишах побоюється змови або того, що народ піде проти нього і знесе разом із палацом. Тому він і створює свою охорону. Просто особистої охорони вже мало.

– Від кого вона має його захищати в такій кількості?

– Від народу. Спочатку створили "Народний фронт". Коли приходили від [Миколи] Патрушева в нашу асоціацію (Асоціація ветеранів та співробітників служб безпеки РФ.  – "ГОРДОН") і говорили: "Вступайте терміново в "Народний фронт", я відразу перше запитання ставив: "Проти кого фронт? Проти народу?" Відповідають: "Ну, нам наказали". Ми так до нього й не вступили. Досі незрозуміло, що це за "Народний фронт". Щось таке в один бік із "Единой Россией".

– Спостерігаючи за призначеннями на стрижневі посади в російській верхівці, я не зовсім розумію, чому Володимир Путін розставляє на них чи то своїх колишніх особистих охоронців, чи то кухарів, чи то чи інших людей із персоналу або найближчого оточення. Професіоналів немає?

– Звідки він знає, які є професіонали? Він сам же теж не професіонал. Його попросили ще в 1989 році звідти. Не будемо копати глибше. А стосовно призначень... Протягом 18 із половиною років, що він офіційно біля керма, скільки він поміняв міністрів оборони? П'ять чи шість?

– Міг би й більше.

– Міг би. Слава богу, що свого улюбленого [Анатолія] Сердюкова, якому він Героя дав і десь ховає, посаду для нього береже, поміняв на [Сергія] Шойгу. І ось із Шойгу він вгадав, той опинився на місці. Я за Сергія завжди радий. Пригадую, як ми в 90-ті роки працювали, спілкувалися. Це справді людина справи, дуже порядна. Другу таку людину знаю, тоді він ще працював в ООН. Це Сергій Лавров (міністр закордонних справ РФ. – "ГОРДОН"). Чудова людина. Із ними Путін вгадав. Решта? Як у нас у казках кажуть? Старший розумний був чолов'яга, середній – і так, і сяк. От і в нього все то так, то сяк. Візьміть Орєшкіна (міністр економічного розвитку Росії Максим Орєшкін.  – "ГОРДОН"). Ну дурник же. Я вже не кажу про прем'єра.

– Вам що, Дмитро Медведєв не подобається?

– Путін усіх підбирає під себе. До речі, ви запитували, від чого помер Собчак, причини тощо. Адже в нас найбільший фахівець із римського права – це Медведєв. Він навіть був викладачем у ленінградському університеті з римського права. А в ньому найголовніший принцип розкриття злочину – знайти, кому вигідно. От і шукайте, кому була вигідна смерть Собчака.

– Кому?

– Я не буду казати. Я з римського права залік дістав. Слава богу, у нас не було "п'ятірок" і "двійок". Я дуже легко впорався.

– Я римського права не складала, тому запитаю у вас, як у фахівця, який дістав залік.

– Що було, те минуло. Але той, хто мені про це розповідав, а це був губернатор Калінінградської області, адмірал, гідна людина [Володимир] Єгоров, робив це дуже докладно. Із його розповіді мені стало зрозуміло, кому це було вигідно. Була вказівка чи не було – але операція була блискучою.

– Тобто ви вважаєте, що це була операція з усунення Собчака?

– Звісно. Це моя особиста думка.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви назвали Лаврова чудовою людиною. Ви мали на увазі його професійні якості чи людські? Щодо того, що він людина добра, я можу з вами сильно посперечатися.

– Я зрозумів, про що ви. Я знаю Лаврова за часами, коли він ще міністром не був. І ще мені дуже добре знайомі корупційні схеми. Так-от, Лавров за стільки років у жодній схемі участі не брав. У жодній.

– Нещодавно з'явилося кілька розслідувань, зокрема в західній пресі, про те, що іноземні представництва ведуть бізнес у вигляді видавання дозволів, ліцензій, віз тощо. І все це контролює сім′я Лаврова. Тому тут теж велике питання.

– Коли стільки років людина пропрацювала, і щоб хтось на Заході не спробував її брикнути... Навіть було б дивно. Я вам кажу про свої дані. У мене, на щастя, є люди з гарними мізками, очима і вухами, і я їм довіряю.

– Хто сьогодні найближча до президента фігура?

– Він сам. У нього немає нікого близького.

– Нікому не довіряє? Тотальна самотність?

– Думаю, що так. Він у нас – вовк-одинак. Точніше, дракон-одинак. Дракоша.

– А порадитися?

– У нього є такий Патрушев. Коли він був директором ФСБ, його називали "Микола Подонич".

– О боже!

– Так. Він головний радник. Очолює Раду безпеки. Нам часто показують ці наради.

– Західні економісти кажуть, що найбагатшою людиною планети є Володимир Путін. Вони навіть називають цифри: $200–250 млрд – його статки. Як ви думаєте, брешуть?

– Думаю, не брешуть, бо в нас у країні схема влади влаштована як ялинка. Знизу – до самої верхівки. Вертикаль. Кожна гілочка має нести свою валізу туди, вгору. Це я знаю. Звісно, щось вони дорогою гублять, комусь залишають. Але багато чого доходить туди. Так було раніше. Може, ви пам'ятаєте чудовий мультфільм "Золота антилопа"? Вона казала, що коли золота стане забагато, треба сказати "досить!" – і воно перетвориться на черепки. Усі засміялися, особливо головний багач: "Як може бути, щоб золота стало забагато?!" От у нас уже теж, думаю, забагато.

– Людина є президентом такої великої країни, як Росія. Як фізично встигати керувати таким великим багатством? Як не розгубити його? Знову ж, мають бути довірені люди, яким ти це передоручаєш? І все одно це потрібно контролювати, щоб не вкрали?

– І Каддафі (лідер Лівії в 1969–2011 роках Муаммар Каддафі. – "ГОРДОН") керував, і Маркос (президент Філіппін у 1965–1986 роках Фердинанд Маркос. – "ГОРДОН") керував, й іракський [Саддам] Хусейн керував. Усі керували. Головне – призначити керівника чи керівників.

– Чи керівника керівниками...

– Так. Якщо правда, що кажуть, то є керівники. Я, наприклад, знаю, хто був керівником у Шувалова (перший віце-прем'єр РФ у 2008–2018 роках Ігор Шувалов. – "ГОРДОН"). Там у Захарченка (полковник російської поліції Дмитро Захарченко, якому у 2016 році висунуто обвинувачення в корупції і зловживанні повноваженнями. – "ГОРДОН") цілу квартиру показують грошви. Точно так само і той вантажівками собі перевозив [гроші] на дачу в Заріччі. Я про це давав інтерв'ю. Мені казали: ой, він у суд подасть. Не подасть, бо ті, хто перевозив, поруч зі мною живуть. І таких історій дуже багато.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– У своїй книзі ви докладно описуєте схеми і називаєте конкретні суми розкрадань за часів Єльцина. Мова йде про мільйони доларів. Але ви помічаєте, що порівняно із сьогоднішньою корупцією це "дитячі" цифри. Звідки ви знаєте про це?

– Юмашев був мені дуже близьким, ми з ним навіть у теніс грали. Він мені багато розповідав. Хто до нас у команду привів Березовського? Юмашев. Хто привів Путіна? Юмашев. Усі про нього потихеньку забули. А це ж така хитродупа тварюка! Він, виявляється, усі ці роки сидів радником Путіна. А я думав: накрав і сидить, мовчить. Дочку заміж видав за [мільярдера Олега] Дерипаску і заспокоївся. А виявляється – ні, ще за ниточки смикає найголовнішого.

– Смикає, думаєте?

– Інакше, думаю, не стали б через 18 років оголошувати, що він увесь цей час є його радником. Незрозуміло, із яких питань. Мало хто цікавився цим – свого часу, коли Юмашев працював біографом Єльцина, ще за часів Горбачова він неодноразово виїжджав в Англію, зустрічався з видавництвами, із банкірами. Не знаю, хто йому міг тоді такі речі доручати. Про себе я думав, що, напевно, він працював на КДБ, що із хлопцями він пов'язаний і їздить канали налагоджувати. Першу книгу, яку він Єльцину написав, видали в різних країнах. Він нібито Єльцину привозив гонорари за неї. Щомісяця $15–20 тис. приносив, відсоток від книжки. Увесь час спеціально їздив в Англію по гроші. Їх не переказували йому на картку чи поштою. Затягнув туди Борю, онучка Єльцина. Мріяв, щоби Боря і його донька Поліна полюбили одне одного і щоб він офіційно увійшов у сім'ю Єльцина. Потім виявилося, що через Таньку простіше. Я у книзі написав про трьох чи чотирьох її коханців. Насправді їх понад десяток. Вона нецікава мені вже стала, вона вже стара.

– Якщо ви згадали Дерипаску, скажіть: після того, як Америка ввела санкції проти багатьох російських олігархів, наскільки це на них позначилося? "Схудли" вони чи просто стали злішими?

– Як вони могли схуднути? Те, що в них відібрала Америка, їм одразу ж повертає Центральний банк. Нашими народними російськими грошима їм компенсують.

– Санкції санкціями, а обід за розкладом?

– Санкції – тільки для простих людей.

– Прості люди відчувають?

– У нас чорний кав′яр заборонено для продажу, давно вже. Кримінальний кодекс працює. Однак, як ми бачимо, на їхніх столах він як був, так і залишився.

– Може, це не російський кав′яр, а іранський якийсь?

– Ага, звісно. (Іронічно посміхається). Давайте не будемо дурнів робити з людей. Треба поважати народ. Вони терплять, терплять, а потім усе-таки додумаються до правди.

– Ви вірите, що російський народ реально може вийти на бунт?

– Я все життя працював рік за півтора, за два, за три. Так здоров'я потягав, що, боюся, не доживу до цього. Але дуже хотілося б.

– Якби країною сьогодні керували ви, які б дії насамперед ви здійснили?

– І вигадувати навіть не буду. Приклад вам наведу – [Рональда] Рейгана. Людина, яка все життя займалася кіно, пішла в губернатори, її обрали... У нас Путіна ніхто не обирав. Його обрав Березовський, який сказав: "Дайте мені мавпу, я за два місяці зроблю з неї президента". Так це починалося у 2000 році... Так от, Рейгана обрали губернатором, потім він пішов у президенти і був хорошим президентом. Бо була гарна команда. Не холуїв, а професіоналів. Такої корупції, як у Росії, в Америці ніколи не було. Їм і не снилося навіть такого, що відбувається в нашій корупційно-бюрократичній державі.

– Як закінчити війну в Україні, ви знаєте?

– Війни майже вже й немає. Переговори – більше нічого. Краще поганий мир, ніж добра війна. Кажуть, що Путін і Порошенко, напевно, не зійдуться. Зрозумійте: були Єльцин і [президент Білорусі Олександр] Лукашенко. Щороку в нас із Білоруссю було зближення. Все краще і краще. І з іншими не сварилися. Ні з Україною, ні з Америкою. Коли став Путін, у нас почалося ось це відділення мух від котлет. Хлопці, ви що ділите? Я, наприклад, абсолютно спокійним буду, якщо у Білорусі ціна на газ і бензин буде такою самою, як у Росії. Нічого тут страшного. Ми ж – союзна держава. Порошенко і Путін, може, і не зійдуться. Ви іншого президента виберете – і подивимося, що буде.

– Олександре Васильовичу, ви ж розумієте, що річ насамперед не в українському президентові. Цілком питання припинення війни залежить від однієї людини, її прізвище – Путін. Є умови, за яких він забере техніку з Донбасу і відкличе своїх солдатів? Що його може змусити це зробити?

– Мені ніхто не пропонував замість путінської свою голову поставити. Як мені за нього думати? Ви самі сказали, що він сам це все вирішує. От і нехай вирішує, якщо він так вибудував державну політику. Навіть за Брежнєва вирішувало Політбюро. Він кілька разів просив, щоб йому дали піти з влади, а Політбюро його не відпускало. Наш, здається, жодного разу ще не просився.

– Напевно, і не попроситься.

– Так, йому не набридає.

– Добре почувається?

– Це видно. Із фізіономії, із ботоксів, із харчування, із фізкультури. (Саркастично). Іноді, щоправда, кілька днів доводиться працювати.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви ще достатньо молода людина, вам 68 років. Майже рік тому в інтерв'ю Дмитру Гордону ви зізналися, що здоров'я стало вас усе частіше підводити. Даються взнаки роки важкої роботи, фізичного, та й емоційного навантаження. Як ви сьогодні почуваєтеся?

– На свої 68 із половиною років. Дехто каже, що почуваються на 30 чи на 40, я так сказати не можу.

– До російських лікарів часто доводиться звертатися?

– Украй рідко. Буває іноді. Що вдієш? (Усміхається). До нас у село до когось швидка допомога приїхала – і одразу ж було кілька дзвінків дружині моїй: "Випадково не до Васильовича?" Запереживали. Вона каже, що ні-ні, усе гаразд.

– А до західних лікарів не звертаєтеся? Може, їм більше довіряєте?

– 11 років тому західний лікар вирізав моє справжнє коліно і вставив штучне. Відтоді я забув, що таке спорт і просто ходьба,  не кажучи вже про швидку ходьбу. Самостійно встати зі стільця я не завжди можу. Німецький лікар робив операцію, найкращий. У нього фотографії [Аліни] Кабаєвої, Саші Кареліна, інших наших борців, олімпійських чемпіонів. Начебто все було чудово, але так зробив, що потім я рік ходив із милицями.

– Олександре Васильовичу, я вам бажаю здоров'я! Велике дякую за інтерв'ю!

Записав Микола ПІДДУБНИЙ