Коржаков: Ми з Єльциним по три літри горілки за день випивали 

Найбільша заслуга Горбачова – гласність. Перебудова – це туфта, а ось гласність – велика річ

– Олександре Васильовичу, добрий вечір!

– Добрий!

– Дуже радий вас бачити, згадую нашу незабутню зустріч...

– ...я у своїй новій книзі про неї згадав. Тебе охарактеризував і дав твоє інтерв'ю.

– Спасибі! Скажіть, Олександре Васильовичу, історичною особистістю ви себе відчуваєте?

– Ну, от коли до мене звертаються журналісти, то, напевно, трішки буває. А звертаються часто. А так... Я вже 13-й рік у селі живу, і мені це не потрібно – бути історичною особою. (Усміхається). Я просто живу гарним, нормальним життям – на природі.

– Охороняючи членів Політбюро, ви могли днями не їсти, годинами стояти на ногах і цілий день не користуватися туалетом. Скажіть, будь ласка, складно було суто фізично?

– Ну, треба було до цього готуватися. Навіщо наїдатися чи напиватися перед роботою? (Сміється). Та й здоров'я було нормальне.

– До речі, на здоров'ї такі випробування не позначилися?

– Ви знаєте, у нас у СРСР просто так не давали рік за півтора, рік за два, рік за три... А в мене вся служба так проходила: і рік за три, і за два було... Тому, звісно, зараз усе позначається.

– Пам'ятаю, ви мені розповідали, що члени Політбюро своїх охоронців за людей, загалом, не вважали: один із них звучно випускав перед вами гази. Хто це був?

– Не буду говорити, тому що вже всі члени Політбюро мого періоду випустили дух. Навіщо називати прізвище?

– Але неприємно було чи ні?

– Спочатку було трошки чудно. (Сміється). Ну, як ти правильно висловився, це свідчить про те, що не вважали за людину.

– Чи правда, що ви були присутнім під час агонії Андропова?

– Правда: вона тривала кілька тижнів. Я не був присутнім тільки в день смерті, коли відімкнули апаратуру. А так – так, неодноразово поруч був.

– У 85-му році, після низки похоронів, після смерті Костянтина Устиновича Черненка, генеральним секретарем ЦК КПРС став молодий і енергійний Михайло Сергійович Горбачов. Вам неодноразово доводилося спілкуватися з ним у різних ситуаціях. Що ви про нього сьогодні думаєте?

– Узагалі по-різному його оцінюють. Я особисто вважаю, що найбільша заслуга Горбачова – гласність. Перебудова – це туфта, а ось гласність – велика справа. Я йому вдячний і завжди про це буду говорити – поки ще можу писати книги. Не знаю, скільки це триватиме: у нас же йде придушення гласності різними шляхами – як в інтернеті, так і в газетах. Важко знайти газету, яка може писати правду про те, що коїться в нашій країні.

Раїса Максимівна била чоловіка по щоках: він приїхав пізно ввечері, практично ніч була на подвір'ї, і від нього пахло, коньячку на роботі бахнув...

– Це правда, що Раїса Максимівна Горбачова чоловіка била?

– Знаєте, я в них працював лише два тижні, і за цей час таке було один раз, тому не знаю, наскільки регулярно це відбувалося.

– Але як била?

– По щоках.

– Давала ляпаси?

– Він приїхав пізно ввечері, практично ніч була на подвір'ї, і від нього пахло: коньячку на роботі бахнув. А вона дуже стежила за цим – щоб Михайло Сергійович не випивав. Але випивав усе одно, зокрема з Єльциним. Коли вони готували новий Союзний договір, там регулярна випивка була, але норму вони знали – не перегинали.

– Ви – колишній начальник служби охорони першого президента Росії Бориса Єльцина. Скажіть, будь ласка, хто був у Росії впливовішою людиною: ви, Єльцин чи Черномирдін?

– Ну, ти, напевно, читав статтю Тамари Замятіної в "Известиях", яка накатала там, хто в нас володіє країною? Я думаю, у неї і треба запитувати, як вона таких висновків дійшла...

– Проте ви не заперечуєте, що кілька років фактично керували Росією?

– Це дурість, придумана такими людьми, як Кисельови: ідеться і про вашого, який в Україні процвітає, і нашого, який на "России" командує, ура-патріота в інший бік...

– Але ви сиділи на кнопці управління країною, коли Єльцин фізично не міг керувати?

– Напевно, такої кнопки у нас немає – є ядерна. Валізка така, а коло неї офіцери – ось вони і ті, кому вони дають команду, можуть натискати кнопки. А в мене які кнопки могли бути? Тільки в телефоні. Відповідати доводилося не раз, не два, і навіть не 10 – перебуваючи за пультом Єльцина, тим, хто йому телефонував. Іноді запитував: "Що передати?".

– Чи правда, що Борис Миколайович Єльцин був проектом голови КДБ Крючкова і той хотів зробити його президентом СРСР замість Горбачова?

– Ну, це останніми роками таку версію придумали. Раніше, коли Єльцин був живий, та і коли він помер, ніхто так не говорив. Почали говорити, коли вже Крючкова не стало і запитати нема в кого.

– Є легендарне фото: ви з Борисом Миколайовичем під час путчу на танку. Скажіть, будь ласка, убити вас тоді могли?

– Та вбити завжди можуть: стіни он регулярно падають, цегла часом низько літає... Звичайно, могли: стільки зброї у людей на руках було! І навколо не тільки танкісти, але й солдати, офіцери, усі озброєні, повний боєкомплект. Та й снайпери могли стріляти. Інша річ, що чудово, що до цього не дійшло. Якби тоді троє хлопців не загинуло, путч ще тривав би...

Медведєв – той прем'єр-міністр, якого я вважаю "кіндер-сюрпризом" №2: він же не може без свого планшета! Ні слова сказати, ні щось нове нам видати

– Перед президентськими виборами 96-го року рейтинг Єльцина становив 4%. Ви мені колись сказали: "І Зюганову, і Жириновському, і Явлінському я говорив: "Хлопці, ми нікуди вас не пустимо і влади не віддамо". Хто ж виграв вибори в 96-му: Єльцин чи Зюганов?

– Це не одне запитання, а відразу кілька. Ну, по-перше, рейтинг у Єльцина був таким за рік до виборів, а не безпосередньо напередодні. Він підтягнув його. Явлінському я говорив: "Ти президентом не будеш ніколи, тому що єврей". Жириновському не треба було нічого говорити: він згоден був іти міністром рибного господарства, сам розумів, що президентом йому ніколи не стати. А щодо Зюганова я чотири рази вів переговори із Зоркальцевим – це четверта чи третя людина була в партії, відповідав за ідеологію, і все, про що ми говорили, Зюганову передавав. Там дійсно було про що поговорити, і я як конкретний мужик сказав: "Ми вас, комуністів, до влади не допустимо, тому що ви вже покерували, показали, як ви ведете нас у світле нікуди, дайте тепер нам покерувати".

– Хто ж виграв реально – Єльцин чи Зюганов?

– Про це знає тільки двоє людей. Перша – Олександр Володимирович Старовойтов, який створив систему, нове на той момент явище, адже електроніка в ужиток тільки входила. Ось він міг знати. Ну і той, хто підраховував голоси, – Коля Рябов. Він був тоді головою Центральної виборчої комісії і буквально за кілька днів після оголошення результатів дав наказ спалити всі протоколи на всіх дільницях. Це і є люди, які точно знають, хто скільки голосів набрав.

– Колишній президент Росії, а нині прем'єр-міністр Дмитро Медведєв, сказав: мовляв, ми чудово знаємо, що вибори тоді виграв Зюганов. Він це заявив офіційно.

– Це наш прем'єр-міністр?

– Так-так.

– Це той прем'єр-міністр, якого я вважаю "Кіндер-сюрпризом" №2: він же не може без свого планшета! Ні слова сказати, ні щось нове нам видати. Не слухаймо цього прем'єр-міністра: я думаю, йому залишилося трошки попрацювати...

У міськкомі партії ми з Єльциним пляшку коньяку на двох за три хвилини випивали, а коли вже працювали у Кремлі, доходило до шести пляшок горілки на брата

– Олександре Васильовичу, ви були фактично членом сім'ї Єльцина. Чи правда, що ви з Єльциним різали один одному вени на руках і змішували кров?

– Напевне, членом сім'ї це вони мене вважали, а можливо, просто зараз так гарно говорять. Тоді цього не було: я був підлеглим для Єльцина, і навіть іноді намагалася командувати мною господиня. Але в неї не виходило – Єльцин завжди на моєму боці був, казав: "Відійди від нього, не лізь, не заважай!". Це був мій захист від неї, від її пліток. А руки один одному різали, так. Двічі це було. Один раз – у лазні в Якутії, другий – у Президентському клубі. Обидва рази з ініціативи Єльцина. У мене на лівій руці з обох боків шрами, які залишив Борис Миколайович. У нього шрамів не залишилося, тому що я у відповідь тільки дряпав його.

– А бравий він був мужик узагалі – з вашого погляду?

– Хуліганський, так. Вулиця тодішня, радянська, давала гарну школу. Ми всі були бравими, і я зокрема. (Усміхається).

– Ви Єльцина любили?

– У сенсі? Як зрозуміти: як мужик мужика, чи що?

– Ні, як людина людину.

– Любити можна жінку і батьківщину, ну, можливо, ще якісь харчі. А його я поважав. Коли почав із ним працювати, важко довелося, але поступово в курс справи увійшов і повагою перейнявся. До того ж, коли його зняли несправедливо, обдурювали і не давали відповісти, він дуже сильно переймався, але я переймався не менше. У мене вперше в житті з'явилася така хвороба – кропив'янка. Потім, правда, її вилікували, і більше її не було ніколи. Сказали, що саме від нервів.

– Пив Борис Миколайович сильно?

– Так. Як я з ним познайомився, так і пив. До того, як мене звільнили, пив постійно.

– Скільки він міг прийняти на груди – рекордно?

– У міськкомі партії ми пляшку коньяку на двох за три хвилини випивали, а коли вже працювали у Кремлі, доходило до шести пляшок на брата.

– Коньяку?

– Ні, він уже перейшов на горілку.

– Шість пляшок горілки на кожного?

– Так. По три літри. А що робити? Йому подобалося зі мною випивати. Я чомусь не п'янів: у мене все одразу на низ ішло, не всмоктувалося. Але зважай, що раніше ми пляшку коньяку випивали за три хвилини, а тут уже сідали об 11, а вставали теж о 10 або об 11. А потім уранці мій кухар показував мені, скільки пляшок ми вчора випили.

– Ви мене зараз просто захопили: три літри вжити і не сп'яніти – це яку треба мати підготовку!

– Ну, ти знаєш, у нього гарне було здоров'я, а в мене батьки теж із села, начебто теж усе нормально. Я ж, коли до Єльцина прийшов, 18 разів підтягувався, 100 разів віджимався, одним із найкращих спортсменів в управлінні був.

– Вам доводилося весь час із ним випивати?

– Ну, як? Коли він запрошував, говорив: "Наливай!". Іноді й не доводилося – коли Сосковця викликав і з ним хотів. Сосковець мене хвалив за те, що я рятував його і давав розведену горілку. Ми разом її відкривали, Єльцин думав, вона непочата, а насправді була розбавленою. Сосковець говорив: "Господи, Сашо, ти мене врятував! У мене сьогодні важлива нарада, я не знав, як на неї піду. А тому, що випив не 250 грамів горілки, а лише 125, уже легше".

– Керувати Росією – це не хухри-мухри...

– Ну, я нею не керував – тільки бачив, як керують. А те, що зараз роблять із Росією... Ну, її ґвалтують просто.

Ми з Борисом Миколайовичем і в крижаній воді плавали, і коли льоду не було. У справжню крижану, коли по Москві-річці крижини йшли, він мене заманив...

– Ви мені розповідали: "Над океаном Наїна мене розбудила: "Борис Миколайович упав і лежить нерухомо. Обіссявся, п'янь чортова!". Що це було?

– Бачу, добре ти, Дмитре, читав мою останню книгу: тут я вже пишу так, як було, що обіссявся він, а не впісявся. Коли в перших книгах я "впісявся" написав, мені казали, що так не можна про президента... Ну, як вона його образила, так я і процитував. Книга дуже жорстка, а інакше ніяк. Що це було? Дуже сильний серцевий напад. Перельоти в Америку у віці Бориса Миколайовича, часті випивки, утома – усе це далося взнаки. Але того вечора він якраз не напився, ужив щонайбільше чотири чарки. Напад стався. А перший інфаркт у нього був улітку 1995-го.

– Скажіть, а в Біловежжі Єльцин пив?

– Там пили всі: і керівники, і помічники, й охорона... Коньяку було навалом! До речі, коньяк був не дуже гарним, тому що білоруський, а в Білорусі виноград не свій. Але от зубрівки гарної було багато...

– Але і Кравчук, і Фокін, і Шушкевич, і Бурбуліс запевняли мене, що нічого не пили під час зустрічі в Пущі. Хто правий – ви чи вони?

– Отже, давай так: ти мене ніде на брехні не зловиш, бо кожне слово в моїй книзі – правда. Принаймні, ніхто на мене до суду ще не подав. Хіба що Наїна може сказати: "Так Коржаков знову щось вигадує!". Але я нічого не вигадую, просто з пам'яттю у мене добре і вчився я на п'ятірки.

Інше запитання: пили чи напивалися? Пити вони пили, але не напиваючись, тому що в них там то розмова йшла важлива, то документи їм приносили, вони обговорювали щось, правили тощо. Але коли документи забирали, хтось час від часу з ініціативою виступав: "Давайте по чарці!". І чарочки стояли маленькі, склянок не було.

– Це правда, до речі, що в Біловежжі між Вітольдом Фокіним і Геннадієм Бурбулісом розгорівся конфлікт, унаслідок чого Фокін Бурбуліса вдарив?

– Уперше чую: при мені цього не було. Можливо, я в той час намагався з′єднати Єльцина з Бушем, бо не бачив.

– Хто конкретно із шістьох лідерів трьох союзних республік – президентів і прем'єр-міністрів – найбільше зробив для розвалу Союзу? Є така людина?

– Я думаю, найбільше зробив усе-таки Михайло Сергійович Горбачов, тому що Союз фактично вже був зруйнованим, усі республіки заявили про незалежність, свої декларації видали. А тут потрібно було тільки спробувати юридично це оформити. Тоді ж як думали? Що все буде дружно і гарно, напевно, валюта залишиться спільною... Ніхто не припускав, що все буде так холодно і жорстко, не був до цього готовим.

– Чи правда, що вам доводилося купатися з Єльциним у крижаній воді?

– Багато разів – не можу навіть пригадати, скільки. І у крижаній воді плавали, і коли льоду не було. У справжню крижану, коли по Москві-річці крижини йшли, він мене заманив. У сенсі, не просив іти з ним купатися, але я був зобов'язаний його охороняти, тому пішов, а що робити?

– Браві хлопці!

– Ну, нічого...

– А правда, що коли Єльцина нібито скинули в річку з мосту, про що говорили тоді на з'їзді народних депутатів, насправді він просто пішов до панночки, але в тої якраз був інший залицяльник, який нам′яв Борису Миколайовичу боки?

– Ну, версій багато різних, але Єльцин завжди відстоював одну – що чотири мужики його схопили, піджак на голову, у машину – і до мосту. Інших версій я від нього не чув. Хоча назавтра з'їздив, подивився... Якби мене з того мосту скинули, я б, напевно, розбився, бо там дуже мілко. Міст високий, а глибина річки під ним – ну, щонайбільше, приблизно, метр.

Від чоловіка Наїна діставала просто за те, що якщо хоче людина добавити, не треба їй заважати...

– Ви мені сказали: "Єльцин дружину міг не тільки ракеткою нижче спини вдарити, але й гарненько їй в око зарядити". Часто Борис Миколайович так робив?

– Він мені розповідав про цю справу – як він узагалі її відлупцював, коли вона базікала... Узагалі, не дуже етично це переказувати: неприємні для Наїни моменти. А те, що на моїй пам'яті... Два рази по два тижні вона в темних окулярах удома ходила – отже, знову дістала. А діставала просто за те, що якщо людина хоче добавити, не треба їй заважати: іноді це так бісить, що...

– Тетяна Дяченко, донька Бориса Миколайовича, багато у Кремлі вирішувала?

– Ну, коли Єльцин став, як овоч, вирішувала все.

– Узагалі все?

– Так, тому що тато довіряв тільки їй. А нею, відповідно, керували Юмашев, Березовський, Чубайс... Вони Тетяні радили, що треба татові підсунути, що провести, проштовхнути. От вона і рулила. Могла чогось і не сказати йому, а могла, навпаки, сказати інше.

– Сім′я Бориса Миколайовича Єльцина сьогодні дуже багата?

– Дімо, можна я додам – до відповіді на попереднє запитання?

– Звичайно.

– От коли ти сказав, що я керував країною, – це якраз домисли тієї сімейки: Тані та її друзів, Березовського, Гусинського... Це вони вигадали, щоб мене перед Єльциним підставити. І коли він мене звільнив ні за що, просто за те, що впіймав злодіїв для нього, я зробив, напевно, єдиний крок, про який шкодую. Підписав заяву про звільнення, коли він попросив, і Таня зі своєю компанією реально почала керувати країною. Лише за півроку їхнього правління із країни було вивезено 300 мільярдів доларів. Минулого року вивезли 30 мільярдів – у 10 разів менше. Бо вже нікуди вивозити: не приймають...

– Олександре Васильовичу, то виходить, що багата сім'я Єльцина?

– Якщо слово "сім'я" у широкому розумінні вживати, то дуже, а якщо у вузькому... Ну, Юмашеви – дуже багаті люди, тим паче ще й із Дерипаскою поріднилися, а в Окулових достаток середній, тому що ті крали, а Окулови такого не робили. Наїна, як зазвичай, нічого не знає, у неї тільки пенсія в кілька мільйонів... Ну, як "кілька"? У Єльцина 120 із чимось мільйонів була, а в неї, напевно, половина. Тож не треба красти: вистачить і того, що дає держава.

Напевно, мені все-таки треба було з Черномирдіним дружити: він нікого зі своїх хлопців не зраджував і як мужик виявився набагато більшим росіянином, аніж Єльцин

– Коли за життя Бориса Миколайовича ви написали знамениту книгу "Борис Ельцин: от рассвета до заката", Наїна Йосипівна сказала: "Ми Олександра Васильовича любили, уважали членом сім'ї, а він нас зрадив". То зрадили чи ні?

– А як можна зрадити зрадника? Це Єльцин мене зрадив, а я його не зраджував – пішов мститися, викривати, як хочеш, так і називай, але треба було покарати зрадника. А Наїна... У новій книжці я трошки більше правди про неї розповів, хоча в мене ще п'ять скелетів знайдеться в шафах – щодо цієї сімейки, ду-у-уже багато! Це не та сімейка, яка мала в нас країною керувати, не та!

– Коли Єльцин помер, які у вас були відчуття? Вам його по-людськи шкода стало?

– Ні. У мене взагалі жодних відчуттів не було. Мене замучили дзвінками та запрошеннями: мовляв, приходь, без черги пропустимо поклонитися, квіти покласти... Я сказав: "Хлопці, ви що? Не треба. Кому треба – ідіть, кланяйтеся, сльозу пускайте. Я давно вже до нього байдужий". Міг би сказати, що забув, але ви ж мені, журналісти, не даєте забути! (Сміється).

– Ви мені сказали: "Єльцина я вже давно пробачив, які рахунки можуть бути до людини з явними ознаками якщо не маразму, то дебілізму?". Але ви його часто згадуєте, зізнайтеся?

– Та я ж кажу: мені про нього нагадують. Мабуть, сьогодні часто. Коли лягаю спати, наприклад. Навряд чи він мені насниться, але перед сном раз згадаю.

– Віктор Степанович Черномирдін вісім років служив послом Росії в Україні, ми з ним дружили, у мене чудові спогади про нього збереглися: мужик був приголомшливий! Скажіть, Єльцин до Черномирдіна ревнував?

– Кого? Мене чи Росію?

– Ні-ні, він припускав, що Віктор Степанович може стати президентом?

– Єльцин був упевнений, що той не буде балотуватися у президенти. Якщо книжку мою згадаєш, зразка 97-го року, то там є розділ "Нічна розмова" – про те, як я Черномирдіна викрив, адже він велів підписи для себе зібрати. Після того він так у штани наклав, бідний, що заприсягся: ні в які президенти він не піде. Хоча міг піти, цього хотіли його прибічники.

Я, щоправда, у своїй новій книзі дещо переосмислив своє особисте ставлення до Віктора Степановича: напевно, мені все-таки треба було з ним дружити, тому що він нікого зі своїх хлопців не зраджував і як мужик виявився набагато більшим росіянином, аніж Єльцин.

– Гарний мужик був, так...

– Тому в новій книзі про нього добре сказав. Хоча я ж не прибріхував нічого – писав, як було.

Холуї Нємцова вбили, і холуї дали команду. Я можу це порівняти з тим, як журналіста Холодова прибрали. Ті хотіли лизнути дупу Грачову, а ці – Путіну

– Олександре Васильовичу, згадаємо Бориса Нємцова – красивого, високого, розумного, молодого... Наскільки я пам'ятаю, Борис Миколайович офіційно назвав його своїм наступником, та й сам Нємцов зізнавався мені, що Єльцин йому сказав: "Будеш після мене президентом Росії!". Скажіть, будь ласка, Борис Миколайович дійсно так уважав?

– Ну, це було попервах – коли Нємцов щойно став губернатором, ми до нього приїжджали і він дійсно пускав багато пилу в очі, приймав чудово, як за Горбачова, коли тітки весь час ходили, одні й ті самі, із буханцем хліба... Тоді в Єльцина думка про наступництво й виникла. Періодично вона до нього знову й знову приходила, але не скажу, щоб Борис Миколайович зі мною радився, робити президентом Нємцова чи ні. Він дуже довго вагався щодо цього – і вирішив, мабуть, не робити. Це ж сім'я змушувала його про наступника думати – коли рейтинг був чотири відсотки...

– Скажіть, хто й навіщо, на вашу думку, убив Нємцова?

– Холуї вбили, і холуї дали команду. Я у своїй книзі писав, що можу це порівняти з тим, як журналіста Холодова прибрали. Ті хотіли лизнути дупу Грачову, а ці – Путіну. Ну, лизнули. Але не дуже вдало.

– А які холуї, звідки? Ви знаєте, хто це взагалі?

– Ну, як? Тут навіть вигадувати нічого не треба – вони всі мало не з одним прізвищем і з однієї республіки. Та республіка живе, як у свій час татаро-монгольське іго: Росія платить їм оброк довічний. Уже не знають, бідолахи, куди гроші дівати, переситилися "мерседесами" тощо. А інші республіки сльозу змахують, дивлячись на них.

– Як колишньому керівнику Служби охорони президента, вам добре відомо, як це складно – підійти непоміченим близько до Кремля. Здавалося б, будь-яке переміщення фіксують, усе має бути зрозумілим...

– ...ну, їх і розшукали швидко. Знаю, що багато камер погано працювало, але все одно знайшли.

– Ви стверджували, і мені говорили, що Березовський умовляв вас убити Гусинського, Лужкова та Кобзона. А сам Березовський був убитий, наклав на себе руки чи живий досі?

– Ну, по-перше, він не за один раз просив убити Кобзона, Лужкова і кого там ще, забув?

– Гусинського.

– Так, а періодично приносив якусь інформацію про них: мовляв, треба прибрати. А по-друге, що стосується його смерті... Я чув, що він когось підставив, що замість нього загинув двійник, – усе це нісенітниця! У Скотланд-Ярді працюють найдосвідченіші люди, і якби це було вбивство, про це відразу було б заявлено. Він просто помер від туги. Як Чудовисько в казці "Аленький цветочек": не дочекалося дівчинки – і зачахло.

Так і це Чудовисько: грошей його позбавили, упливу теж, Абрамовичу, пацану своєму, якого він вивів у олігархи, Березовський програв із ганьбою. І цієї ганьби не витримав.

– Не шкода вам Бориса Абрамича?

– А чого його жаліти? Що він гарного для країни зробив?

Чи був у Чубайса зв'язок із Тетяною Дяченко? Звичайно. І у штабі, і у Кремлі: вони не соромилися нічого

– Я вам поставлю риторичне запитання: зважаючи на ваш вплив у Росії в середині 90-х, чи могли б ви опинитися на місці Путіна і стати президентом, спадкоємцем Єльцина?

– Теоретично – звичайно, міг, у мене освіта не гірша. А от із тією бандою-командою, яка його привела, я б ніколи в житті в одному полі не сів, тому практично цього не могло бути ніколи.

– Це правда, що з убитим генералом Рохліним ви були у змові?

– Ну, по-перше, ти так сказав, ніби він через змову помер, а його божевільна дружина вбила. А по-друге, я про це все у книжці написав.

– Тобто ви з ним хотіли взяти у свої руки владу в Росії?

– Ні, не владу в Росії – я ж описав докладно, що і як, якщо ти читав. Країною керував не Єльцин, а Чубайс і Таня з Юмашевим, але народ же вибирав Єльцина! І коли він першим своїм указом поставив на посаду глави Адміністрації президента Чубайса, люди в шоці були! Ті вибори настільки фальшиві, що не можна цих "діячів" слухати. Виграли вони вибори? Та якби люди знали, що Чубайс належить до штабу Єльцина, вони б за Зюганова голосували...

– А в чому феномен Чубайса? У нього був особистий зв'язок із донькою Єльцина, Тетяною Дяченко?

– Звичайно, був. І у штабі, і у Кремлі: вони не соромилися нічого.

– Тобто в них роман був?

– Ну, знаєш, у середовищі цих людей романів не буває: вони дуже практичні.

– Скажіть, а хто саме поставив Путіна – прізвища вам відомі?

– Так тобі ж Березовський розповів, ти що, не пам'ятаєш, чи що? У всіх твоїх інтерв'ю це є.

– Отже, Юмашев, Березовський, – хто ще?

– Ну, Березовський і Юмашев – це, уважай, одне ціле. Щоправда, коли Березовський із Путіним посварився, Юмашев від нього відійшов, формально.

– Що ви думаєте про Путіна?

– А що я про нього можу думати? Дещо у книзі написав, але це тема для окремої розмови, коротенько не скажеш. Багато думаю.

Жириновський – це не агент, а проект КДБ. Ну, а Собчак до чого? Він нормальним був, юрист, завкафедрою

– Путін вас боїться?

– Узагалі, він, здається, навіть Трампа не боїться...

– Овва!

– І Кім Чен Ина теж.

– Але ви сказали, що "Путін боїться Шойгу по-чорному"...

– Я не так говорив. Я Сергія Шойгу дуже поважаю, і якби він був обережнішим... Ти знаєш, у нього в армії рейтинг вищий, ніж у Путіна, а в Росії Шойгу наближається до нього. Це ж зрозуміло, що горезвісні 86 відсотків – липові...

– ...таки липові?..

– ...ну так. Шойгу вже дуже близько.

– Однак Путін знову стане президентом?

– Так він довічний президент, незрозуміло, чи що?

– А що ви думаєте про Кадирова?

– Вірний абрек Путіна.

– Влучно! Зараз влада в Росії належить КДБ-ФСБ?

– Ні, влада належить одній людині, яка збудувала вертикаль, на верхівці якої вона перебуває.

– Кілька років тому ви мені сказали: "Якби у пресі з'явився список агентів, яких громадяни знають в обличчя, у країні настала б політична криза, а на запитання: "Хто нами керує?", була б однозначна відповідь: "Агентура спецслужб". Досі так?

– Це років 13 тому було, тому я думаю, що зараз уже ні. Зараз керують нами пітерські, які прийшли сюди незаконно. Спочатку своє місто розвалили, тепер Москву перебудовують. Ну й Росію, звичайно.

– Олександре Васильовичу, у мене ще п'ять–шість запитань. Можна відповісти на них дуже коротко, бліцом таким? Собчак і Жириновський – агенти КДБ?

– Навряд чи. Жириновський – це не агент, а проект КДБ. Ну а Собчак до чого? Він нормальним був, юрист, завкафедрою. Навіщо йому ставати агентом? Не вірю.

– Ви мені сказали, що Собчак помер на дамі. Це дійсно так?

– Про це мені розповів губернатор Ленінградської області. Але я б не стверджував, що на дамі: можливо, він під дамою був? Сказали: від "віагри".

Чим усе закінчиться? Влада в Україні поміняється: думаю, прийде розумніша людина, аніж Порошенко

– Олег Калугін, генерал КДБ, який перебуває у Сполучених Штатах Америки, говорив мені, що патріархи останніх років були його клієнтами: і Олексій, і Кирило. Скажіть, патріарх Кирило – дійсно агент КДБ?

– Ну, оскільки він не такий уже й молодий і в 70–80-ті роки був на посаді нижчій, аніж зараз, то, напевно, був агентом. Цілком реально. А зараз навіщо? Зараз за ним ФСО стежить. (Посміхається).

– Ви якось сказали, що у Кремлі засіла голуба команда. Вона й нині там?

– Ну, тоді прес-секретар був голубим – Костіков, от і команда у нього була голуба. А Пєсков начебто нормальної орієнтації, і навіть дружину собі взяв красуню. Я думаю, зараз цього немає.

– Епіграфом до своєї книги ви обрали вислів Талейрана: "Цілі народи жахнулися б, якби дізналися, які дрібні люди над ними панують". Росія – нещасна країна?

– Нещасна. Я цю книгу багатьом друзям подарував і запитав, які враження. Одна знайома сказала: "Олександре Васильовичу, прочитала – і захотілося виїхати кудись у далеке село, придбати будиночок старенький, козу і на все начхати".

– Три запитання останні – чекаю швидких відповідей. Чи могли ви уявити собі війну між Росією та Україною?

– Уявити все міг би, але думаю, що цього не буде...

– Чим усе це закінчиться?

– Ну, зміниться влада в Україні. У нас не зміниться, а у вас, я думаю, прийде розумніша людина, ніж Порошенко.

– Але залежить усе від Путіна, і ми з вами це розуміємо, правда?

– Сьогодні – так.

– Хочу подякувати вам за чудовий вечір у вас у селі Молоково – хочеться його повторити і запросити вас до Києва. Ми з вами пили українську горілку, їли сало, і в нас не було жодних розбіжностей. Дякую за це інтерв'ю: сподіваюся, воно не останнє...

Записала Анна ШЕСТАК