+12 Київ
Сергій Лойко – відомий військовий кореспондент, фотограф, письменник, автор бестселера "Аеропорт" про українських "кіборгів". Його фотографії, зроблені під час оборони донецького аеропорту, були опубліковані на першій шпальті видання Los Angeles Times і облетіли весь світ. 16 травня вийшов його новий роман "Рейс", події у якому пов'язані зі збитим над Донбасом Boeing. В інтерв'ю кореспонденту видання "ГОРДОН" він зізнався, чому вважає цю книгу роботою всього свого життя та чому думає покинути письменницьку справу. А також чому не боїться погроз і не їде з Росії.
"Рейс" – це трилер, який навіть абсолютний "ватник" буде читати
– Сергію Леонідовичу, за 30 років у журналістиці ви пройшли всі гарячі точки та зараз звернулися до художньої прози, чому?
– Старенький уже став, багато чого накопичилося (Усміхається.). Журналістика – це ж жорстка наука, і що серйозніша газета, то професійніші редактори, і тобі ніхто не дозволить написати все, що думаєш. Твій матеріал, у кращому разі, буде порізано наполовину. Наприклад, я пишу статтю, думаю, що вона шикарна та я молодець, надсилаю її до Лос-Анджелеса, де я працював останні 25 років, а у друк виходить матеріал, який мало не на 100 відсотків відрізняється від того, що я їм надсилав. Із фотографіями простіше: окрім твоїх, ніяких інших надрукувати не можуть. Багато накопичилось у душі, голові, щоденниках. Зараз зі мною уклав контракт Томас Відлінг – найкращий світовий літературний агент, який представляє російськомовних авторів на зарубіжному ринку. Ми з ним підписали договір і на "Аеропорт", і на "Рейс". І коли він читав останній роман, то зазначив, що відразу видно, що я недосвідчений письменник. Сказав, що написано дуже добре, але в цьому романі цілих п'ять творів, і я міг би щороку випускати по книзі на цьому матеріалі. І він має рацію: усе цікаве, що я знав і бачив, я помістив у цей роман. Це, звичайно, вигадка, але вся вона нашпигована реальними сюжетами та деталями. Мій творчий метод полягає в тому, щоб читач не міг відрізнити правди від вигадки. І якщо це так – твір удався. Нині я одержую масу відгуків від читачів, які в один голос кажуть, що від книги неможливо відірватися, що з таким задоволенням вони читали тільки в дитинстві. Для мене це найголовніший критерій того, що роман удався. Я дуже радий, тому що я справді йшов до нього все життя.
– Анонсуючи вихід роману "Рейс" у Facebook, ви написали: "Із 16 травня – скрізь у вільному світі". Ви розраховуєте на те, що вас коли-небудь почують і в невільному?
– Та ви що, у мене з Росії вже сотні пропозицій! Люди просять книгу! У червні я презентую її в одному з клубів у центрі Москви, у серці самого Мордору.
– Ви для Росії написали цей роман?
– Я написав його для всіх. Але якщо "Аеропорт" росіянам був не дуже цікавий, вони його не приймали, він більше політичний, документальний, тому ближчий українцям і прихильникам, то "Рейс" – це трилер, який навіть абсолютний "ватник" буде читати. Він, звісно, стане плюватися, але ріпу почухає, захоче дізнатися, чому ми збили літак, у чому тут річ? У цьому сенсі книга для росіян, тому що ми заходимо до них, до їхнього "ватного" мозку, через чорний вхід, вони поринуть у роман і повірять усьому, що там відбувається, що російські терористи збили літак ракетою "Бука". Якби я просто зробив якесь дослідження чи написав книгу у стилі "Аеропорт", вони би сказали, що це фігня, якої ми читати не будемо, що "Лойко проплачений українськими пропагандо...ами, та й він такий самий". Загалом, усе те, що й говорили про попередню книгу. Тут вони все-таки будуть читати це як цікавий літературний твір.
Вони живуть там, а обманюють народ тут. Це найбільш цинічний режим за всю історію Росії
– Але все-таки "Рейс" відмовилися друкувати в Росії. Це цензура?
– Це самоцензура, люди бояться, що їхній бізнес закриють. Мій знайомий видавець, який ридав, як він хотів надрукувати книгу, сказав, що "Рейс" коли-небудь (але не сьогодні) буде найпопулярнішим романом у Росії, він розійдеться мільйонними тиражами. І якби він його видав, він розбагатів би і взагалі міг би жити на Гаваях. Але книгу ще має хтось продавати, а ніхто не готовий за це братися, продавці теж не хочуть утрачати свій бізнес навіть заради найкращого роману. Ось так нині йдуть справи. Але ж і 18 серпня 1991 року тільки у хворому мозку могла народитися думка, що завтра СРСР не буде, а це сталося. Так і тут: Путін, звичайно, Кощій Безсмертний, але не вічний, і як тільки його історія закінчиться, усі будуть читати цю книгу.
Лойко: "Рейс" коли-небудь (але не сьогодні) буде найпопулярнішим романом у Росії. Фото: Сергій Лойко / Facebook
– Хіба на його місце не прийде людина, яка буде "голосом свого господаря"?
– Ні, не прийде...
– ...але зміна президента, що відбувається у правовому полі...
– ...ні. Подивіться на історію Росії. Вона завжди була імперіалістичною країною, яка нічого не робила для людей, а тільки воювала з усіма. Але після кожної кривавої влади, а путінський режим ми можемо вважати, за сьогоднішніми мірками, кривавою диктатурою у прямому сенсі цього слова, настає потепління. Тому що наступний має дати зрозуміти, що він відрізняється від попереднього...
– ...але Путін готується до виборів 2018 року...
– ...він може готуватися до чого завгодно, а в сусідній кімнаті під ліжком охоронця, можливо, уже лежить табакерка. Зрештою, усі його наближені почнуть цю табакерку шукати, тому що це вже неможливо терпіти. Путін посягає на найголовніше, він же абсолютно неадекватна людина, яка ставить під удар їх усіх. Його оточення скоро взагалі не зможе їздити до Європи чи Америки, де в них рахунки, яхти, будинки, їхні дружини там лікуються, бл...ді купують одяг. Вони живуть там, а обманюють народ тут. Це найбільш цинічний режим за всю історію Росії. Навіть комуністична влада намагалася думати про людей, у неї була якась ідеологія, тут нічого! Ці хлопці взагалі для приколу все роблять. А почнімо сьогодні війну, а не відпускаймо дітей-сиріт на всиновлення до Америки тощо. На цю тему згадується радянський анекдот, коли зібрали колектив якогось заводу та сказали, що у зв'язку з погіршенням життєвого рівня наступного понеділка будуть вішати всіх. І тут питання із зали: "А мотузку із собою приносити?". Ось і вони довели до того самого. У кожній недорозвиненій країні є мафія. І тільки в Росії у мафії є країна. Усе її керівництво – це коза ностра, яка зайнята лише власним збагаченням. Вони просто приколюються та можуть що завгодно робити з цим "ватяним" населенням. Ось так вони керують.
Ми всі пливемо в одному лайні, але ви – у правильному напрямку
– Чому пропаганда так якісно працює?
– Зверніть увагу, у Радянському Союзі та в Росії взагалі, ще з часів Лівші, коли рушниці чистили цеглою, і той у передсмертному маренні відкрив військову таємницю, що англійці стріляють краще саме тому, що вони так не роблять, ось відтоді радянська зброя була однією з найкращих у світі. Я не знаю, це якийсь рок країни: усе погане в них виходить чудово! Атомну бомбу, бл...дь, будь ласка, на коліні зроблять, а от машину людську зібрати не виходить. Як в анекдоті: що би не робили, усе одно виходить автомат Калашникова. Тут річ у грошах. Вони ж убухують у пропаганду суми, що дорівнюють річному бюджету України.
– Але чому це все так на ура сприймають? Через те, що не дають перевести подих, одразу ж підсовують щось нове?
– Багато людей розуміє, та й у Кремлі теж, що це все лажа, але людина завжди намагається себе переконати. Знаєте анекдот про чоловіка, який шалено ревнує дружину, але в нього немає жодних доказів. Тоді він вирішує влаштувати їй перевірку та каже, що їде у відрядження на два дні. Вона плаче, говорить, що любить і буде сумувати. Він бере валізу, обходить будинок, залазить на дерево навпроти спальні, й о 6 вечора до кімнати входить його дружина й абсолютно незнайомий мужик. Вони роздягаються догола – і в цей момент вимикається світло. Чоловік сидить на гілці та каже: "Блін, знову ця чортова невідомість!". Ось так і тут, вони до останнього намагаються знайти виправдання всім злочинам, тому що так бути не повинно! Але вони себе вмовляють, штучно створюють цю віру, закриваються від усієї іншої інформації. Середній розмір пенсії в Росії – на одному рівні з межею бідності...
– ...у нас те саме...
– ...так, ми всі пливемо в одному лайні, але ви – у правильному напрямку. Ви хоч би знаєте маршрут і бачите берег, там же ніхто нічого не бачить. Сєчин – держслужбовець, президент державної компанії, у якої за час його президентства накопичилося п'ять трильйонів рублів боргу, він отримує три мільйони рублів на день, а це півтора мільйона гривень...
– ...на день?..
– ...так. І тільки тому, що він особистий друг Путіна. Ця мафія викачує з країни все. І коли ти говориш людині, що живе на мізерну пенсію, що саме такі люди вкрали всі гроші, вона це розуміє, але все одно питає: "А ти би на його місці не крав?". Усе, крити нічим. Ось, кажуть, що Навальний – це агент Кремля, Гітлер тощо. Але в нього брат сидить у в'язниці, йому випалили око, бл...дь! Який він агент, він живе у трикімнатній квартирі! Ти за скільки погодишся на таке, щоб брата у в'язницю, щоб без ока?
– Він може стати президентом?
– Може, якщо станеться диво. Але він дуже швидко набирає вагу, стає популярним...
– ...це було би добре?..
– ...звичайно. Про нього можна говорити все, що завгодно. В Україні його не люблять, тому що він сказав, що Крим не бутерброд. Багато українців у Facebook весь час чіпляється до слів, а на справи не дивиться...
– ...це всі роблять, не тільки українці...
– ... так, він це сказав, але підніміть руку, хто вважає, що Крим – бутерброд?! Навальний цією фразою хотів показати, що ситуація складна, що зараз, у цю мить, її неможливо вирішити, але не виключив, що, коли він прийде до влади, із ним можна буде про це розмовляти. Я точно знаю, якщо це станеться, він одразу ж закінчить війну, виведе війська з Абхазії, Південної Осетії, Донбасу, відновить кордон України, у цьому сенсі у мене немає жодних сумнівів, я його особисто знаю. Критики ж Навального вважають, що він агент Кремля, тому що його досі не вбили.
Перед вами винуватець цього страшного свавілля. Карайте мене, українці, і вибачте
– В одному з інтерв'ю ви розповіли, що на прес-конференції, яку давав Путін у 2013 році, ви, ставлячи запитання, провели аналогію між Грузією й Україною. Потім деякі ваші колеги натякали, що це ви підказали Путіну розв'язати військовий конфлікт із нашою країною, це так?
– Вони не натякали, вони підійшли та просто розсміялися мені в обличчя. Я поставив Путіну запитання про те, чи є така ймовірність гіпотетично, що Росія нападе на Україну, уведе війська у Крим? Він відповів, що це нісенітниця собача, і цього не може бути ніколи. "Ми стурбовані становищем наших співгромадян за кордоном, але шашкою махати не будемо", – ось що сказав Путін дослівно. Після прес-конференції до мене підійшли мої знайомі, друзі, стали сміятися, говорили, що в мене був шанс поставити президенту публічно розумне запитання та що я запитав його про те, "чи є життя на Марсі?!". Тому що ніхто не вірив, що це станеться, і мені було трошки соромно, що я нібито випендрився. Через три місяці – бабах – "зелені чоловічки" у Криму. І я теж там, у готелі "Москва". Мені телефонує один із цих приятелів, які мене лаяли. Я думав, він зараз перепросить, скаже, що я мав рацію, а він каже: "Блін, це ж ти йому ідею подав!". Так що перед вами винуватець цього страшного свавілля (Сміється.). Карайте мене, українці, і вибачте.
– Не думаю, що ви винуватець усе-таки...
– Мене запитують про сюжет наступної книги, а я думаю взагалі перестати писати, бо мені вже пророком пора працювати. Я, наприклад, описав у своїй книзі "Аеропорт", як уб'ють Гіві та Моторолу, і їх приблизно так і прибрали. І ще на одній із зустрічей читач сказав мені, що в "Аеропорті" я передбачив загибель Ансамблю пісні та танцю Російської армії. Я відповів, що не пам'ятаю такого. Тоді ця людина показує мені сторінку, а там персонаж, дуже схожий на Путіна, розпинає іншого, який сильно нагадує міністра оборони. І ось цей "типу Путін" каже, що треба розуміти: "громадянську війну" виграють місцеві герої на кшталт Гіві та Мотороли (у мене вони звуться Ваха та Феррарі), а не Ансамбль пісні та танцю Червоної Армії. Я відповідаю читачеві, що не писав про те, що колектив загинув. "Так, – каже він, – але ви попередили, що не треба втручатися!".
Я залюбки помру насильницькою смертю
– Вам погрожували в Росії за ваші висловлювання, статті та фотографії, не боїтеся, що можуть узятись і до дій?
– Та нічого я не боюся.
– Чому?
– Я залюбки помру насильницькою смертю...
– ...так?!
– Так, тому що я не захворію на рак, у мене не буде інсульту, ніхто не стане плюватись біля мого ліжка, будучи вимушеним доглядати за мною. Я помру, а мене там дружина чекає – я буду щасливий. Я в житті вже все бачив, усе зробив. Я посадив тисячу дерев, побудував два будинки, народив сина, у мене шикарні онуки. Я знімав приголомшливі фотографії, написав купу чудових статей, здобув усі можливі премії, написав найпопулярніший у світі роман "Рейс". Я вже все спробував, мені не дуже цікаво жити. Я з цікавістю чекаю смерті. Але навряд чи вони зі мною що-небудь зроблять, вони ж не дурні, вони не хочуть, щоб книгу прочитав увесь світ. Чому дали по руках тим людям, які хотіли порушити кримінальну справу проти мене? Їм же з Кремля сказали, що не треба, тому що як тільки вони це почали, тут же "Аеропорт" купили дві країни, зокрема, він вийшов у Китаї. Ну нафіга їм треба, щоб "Рейс" виходив у Китаї, коли там написано, що "Буком" керували росіяни, і винен у цій катастрофі особисто президент?! Мене не вбивають тому ж, чому не чіпають і Навального.
Лойко: Їхній гумор – це захисна реакція, щоб сказати самому собі: "Я не боюся, тому що мені дуже страшно!". Фото: Сергей Лойко / Facebook
– Скажіть, будь ласка, коли ви приїхали в донецький аеропорт, як вас прийняли наші бійці? Ви ж для них чужинець...
– Який чужинець?! Та все було нормально! Я півжиття провів на війні, порохом пропах. Вони одразу побачили, що я свій.
– Страшно було?
– Ну так, було. Що я не зніму того, що потрібно, наприклад.
– А їм?
– Їм теж було страшно. Та всім! Але вони були на такому адреналіні, що весь час жартували, сміялися, підколювали одне одного. Помирали та все одно далі сміялися! Їхній гумор – це захисна реакція, щоб сказати самому собі: "Я не боюся, тому що мені дуже страшно!".
– Чому деякі представники російської творчої інтелігенції відкрито підтримують війну з Україною? Чому не можна просто працювати, нести добре, світле?
– Та тому що вже неможливо донести щось гарне та добре! Відомого російського діяча культури спіймали на педофілії, я вам не скажу, хто це, але він тепер день і ніч виступає, славословить Кремль. І до кожного знаходять підхід, розумієте?
– Навіщо російські знаменитості отримують паспорти "ЛНР/ДНР"?
– Які паспорти?..
– ...Чичеріна, наприклад, і інші...
– ...ну, Чичеріна рівно для того самого одержує паспорт "ЛНР", для чого Прилєпін оголосив себе політруком. Хто її знає, про неї взагалі забули. Це чергова самореклама, щоб її ім'я потрапило до новини. Як в оповіданні Чехова "Радість", де чоловік потрапив під коня. Його ніхто не знав, а тут про нього написали в газеті, і він ходить і всім її показує.
– Тобто всі, умовно кажучи, хочуть "потрапити під коня"?
– Так. А Прилєпін – це взагалі клоунада абсолютна. Він написав лайняну книгу, у якій немає сюжету. Але що я буду його критикувати, хоча він не письменник, тому можна. Ось як Шаріков ходив із балалайкою, так і Прилєпін – це омонівець із книжкою. Пам'ятаєте, у чудовому фільмі Микити Михалкова, який теж йо...нувся абсолютно, але він же робив гарні фільми...
– ...так...
– ...його "Незакінчена п'єса для механічного піаніно". І там за це саме піаніно посадили неосвіченого селянина, він руками водив, а воно грало. І герой Табакова каже: "Не може бути, замурзаний грати не вміє!". Ось про Прилєпіна те саме можна сказати: замурзаний не може писати. Це як старенька, котра прийшла до професора Преображенського та попросила подивитися на песика, який говорить. Феномен Прилєпіна саме в тому, що всі хотіли прочитати, що написав собака, який говорить. Але потім це скінчилося, а йому все одно треба якось себе продавати, він же вже ВРП – великий російський письменник. І от він написав чергову повну ху...ню та влаштував клоунаду. А потім у нього відбувається зустріч із читачами, яку показують на телебаченні. Ви би бачили цих читачів! Усі дебільні тітки 60 плюс, які громили штаб Навального. Це один і той самий цирк!
Москва вкладає гроші тільки в засирання мізків населенню Донбасу
– Чи можливо повернути Донбас і територіально, і в сенсі реінтеграції населення?
– Донбас – це такий заповідник, українська Північна Корея. Ви не уявляєте, що там відбувається, з дітьми зокрема. Усі ці уроки мужності, піонерські організації. Звичайно, як тільки Путіна не буде, це все накриється мідним тазом. Тоді Донбас моментально повернеться в Україну. Та плотницькі, захарченки, усі ці неандертальські вожді одразу ж зникнуть, просто розчиняться. Якщо вони не хочуть, звичайно, щоб їм, як Каддафі, засунули в жопу залізну трубу. Але Донбас стане величезним тягарем для України. Тому що він мав нехай і радянську, але живу економіку. А тепер вона взагалі не дихає, підприємства розкрадено, усе стоїть, окупація завершила руйнування економічної структури Донбасу. Якщо раніше це убоге лайно олігархи ще якось фінансували, то Москва вкладає гроші тільки в засирання мізків місцевому населенню. Так, вона платить їм якусь пенсію, зарплату, але Москва не бачить Донбасу у складі Росії...
– ...але вони ж цього не розуміють...
– ...це цинізм приголомшливий! Вони відкинули населення Донбасу на 100 років назад. Вони перетворили його на Північну Корею тільки для того, щоб у Росії всі бачили, що в Україні погано. Але Москва не може вести повномасштабної війни, вона не може перемогти Україну. У неї просто немає ресурсів, сил, особливо тепер. Але підігрівати цей осередок напруженості, вогонь нескінченного конфлікту, що тліє, в Україні їм необхідно для внутрішнього користування. Показати своїм громадянам, мовляв, бачите, до чого призвів Майдан, у них там війна, вони з реформами не можуть визначитися. Якби не цей конфлікт, у вас би все пішло набагато швидше. Уже тепер є позитивні зрушення, потрібно просто дочекатися. Безвіз – це те, що в Росії не відбудеться навіть наприкінці 21-го століття. Це буде ізольована країна. Скоро їм узагалі перестануть давати візи, якщо так далі піде.
– Зараз в Україні знову заговорили про необхідність уведення візового режиму з Росією. Що ви про це думаєте?
– Я літаю до Росії кілька разів на місяць, тоді як, умовно кажучи, третина чоловічого населення України воює за батьківщину, третина сидить у Facebook і шукає, хто що не так сказав, і горло там рве. А решта їде до Росії працювати. Літаки, повірте мені, забиті молодими українцями, переважно із західної її частини, які летять будувати якісь дачі під Москвою, навіть на машини з українськими номерами приїжджають на все літо. Уводьте візовий режим, тоді вони перестануть літати до Росії. Я не економіст і не політик, але я бачу, що проблема існує.
– Тобто це проблема?
– Звичайно, тому що величезна кількість українців працює в Росії досі.
"Одноклассники" й інше – це гігантська фабрика, спонсорована Кремлем, для виробництва дебілів
– Нещодавно в Україні було закрито доступ до кількох популярних російських сайтів, серед них "ВКонтакте" й "Одноклассников", що викликало бурю негативних емоцій серед частини українських громадян, що ви думаєте про це?
– Абсолютно правильне рішення. Ви можете собі уявити, що в обложеному Ленінграді, у 1943 році, громадяни читають німецькі газети? Це неможливо. Іде війна. Не громадянська, як говорив персонаж моєї книги, а саме вітчизняна війна України проти російського вторгнення. І Росія використовує всі можливості для впливу на Україну. "Одноклассники", "Яндекс" і все інше – це частина загальної гігантської програми одурманення людей. До того ж "Одноклассники" – це концентрована ненависть "ватників", яка вихлюпується сюди. Ви знаєте, є така блогер у Москві – Саша Спілберг, молода дівчина, у якої майже п'ять мільйонів підписників на YouTube. І ось вона щодня розповідає про свого хом'яка. А п'ять мільйонів дебілів – це дуже багато! Ось "Одноклассники", Саша й інше – це така гігантська фабрика, спонсорована Кремлем, для виробництва дебілів. Але "Одноклассники" так само шкідливі для Росії, як і для України.
Лойко: Я створив свій власний марсіанський світ у Росії, і пішли вони всі на х...й! Фото: Сергей Лойко / Facebook
– Ви де живете?
– Я живу в Техасі, Фінляндії, Росії й Україні. Зараз на місяць їду в Ісландію трошки пожити.
– Чому ви не їдете з Росії?
– У мене в Росії є будинок, селище...
– ...прямо селище?..
– ...ну воно не мені належить, звичайно, але я в ньому замінив усі проводи, проклав дорогу, зробив водопровід, спортивний майданчик із тартановим покриттям. На місці болота я зробив озеро з лебедями, качками, пляжем і дитячим майданчиком. Я привіз із Тверської області понад тисячу сосен і посадив їх у всьому селищі, "лежачих поліцейських" установив, ліс почистив від сміття. Люди збирали гроші на благоустрій і віддавали їх мені, коли зрозуміли, що я хочу всім цим займатися. І за п'ять років я перетворив своє селище на Швейцарію. Як у романі Герберта Веллса "Війна світів", де на Землю прилетіли марсіани та почали створювати свій помаранчевий марсіанський світ. Так і я створив свій власний марсіанський світ у Росії, і пішли вони всі на х...й!
