Незважаючи на слабкість протестів у Києві, вони відображають глибоке невдоволення у суспільстві – The Atlantic Council

Тиждень протестів в Україні, присвячених реформам у країні, швидко видихався, домігшись лише обмеженого успіху у законодавчих вимогах і дискредитувавши частину ліберальних реформаторів з їхнім популізмом і агресією.

Протести біля будівлі парламенту, на які окремі організатори очікували вивести як мінімум 10 тисяч осіб, 17 жовтня зібрали на піку лише 4 тисячі учасників. До 20 жовтня кількість протестувальників упала до декількох сотень, а наметове містечко було переважно порожнім: кількість наметів практично дорівнювала числу демонстрантів.

22 жовтня натовп знову зібрався – 1500 учасників мітингу, приблизно третина яких вийшла ще на самому початку масових акцій. 23 жовтня у наметовому містечку навколо парламенту залишалася невелика група протестувальників.

У демонстрантів було три вимоги: зняття депутатської недоторканності, зміна виборчої системи (перехід до відкритих партійних списків), а також створення антикорупційного суду.

Але ці вимоги загубилися у заколоті, зокрема у кількох випадках насильства з боку протестувальників. Створення коридору ганьби для одного із провладних парламентських лідерів і закидання іншого яйцями ще більше віддалило протест від його послання.

Опозиційний депутат і організатор протесту Мустафа Найєм визнав, що поліція діяла професійно і стримано. Але цього не можна сказати про частину натовпу, яка вкрала десятки поліцейських щитів і влаштовувала бої навкулачки із представниками влади.

Михайло Саакашвілі, публічне обличчя протесту, більше скидався на розбійника-демагога, ніж шановного екс-президента. Він вимагав "винести козла", закликаючи учасників руху змусити президента Петра Порошенка покинути свій пост. Саакашвілі, який посварився із Порошенком і влітку був позбавлений українського громадянства, у вересні прорвався через український кордон у оточенні своїх прибічників і охоронців.

Цими днями його супроводжує когорта "хлопців спортивної статури", які, за деякими даними, є його колишніми охоронцями, за іншими – колишніми грузинськими добровольцями, які брали участь у війні на сході України. Незважаючи на таке оточення, Саакашвілі взяв на себе відповідальність за благі наміри протесту.

Не менш тривожним була присутність на акції протесту батальйону "Донбас". Це осколок початкового збройного формування, яке хоробро відбивало російську агресію на сході України у 2014 році. Його очолює ексцентричний колишній засуджений Семен Семенченко (за словами міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, Семенченко приблизно шести років переховувався у Росії від кримінального переслідування; сам Семенченко показував довідку про несудимість і стверджував, що у 1996 році його засудили за статтею "недонесення про скоєння злочину", яку була декриміналізовано у 2000 році. – "ГОРДОН"), а сам батальйон поводиться як воєнізоване угруповання. Навесні минулого року він брав участь у блокаді торгових шляхів між Україною і окупованими Росією районами Донбасу.

Серед інших учасників – ультраправа партія "Свобода" і ультранаціоналістичний "Національний корпус" (політичний рух на базі батальйону "Азов"), а також реформаторська коаліція неурядових організацій, консервативних і ліберальних політиків.

Не менш небезпечною була і позиція деяких депутатів, які мають міцну репутацію у США та Європі. Депутат Сергій Лещенко, схоже, занадто захопився бажанням помсти. Коли він був обережним журналістом, він документував хабарництво і завжди базувався на докладних розслідуваннях. Сьогодні Лещенко – політик, робить гучні звинувачення на адресу Порошенка і його найближчого оточення, часто без конкретних доказів.

Ця комбінація надмірної риторики й агресивної поведінки натовпу неминуче призвела до розколу дивної коаліції, утвореної через поточний порядок денний, а також викликала негативну реакцію з боку шанованих лідерів громадянського суспільства.

Лідер ліберальної "Несторівської групи" Євген Глібовицький у Facebook критикував протести за агресивний і насильницький характер. Ірина Бекешкіна, яка очолює фонд "Демократичні ініціативи", засудила присутню на протестах нетерпимість.

17 жовтня, через кілька годин після появи ознак насильства, різкий критик президента України і керівник Центру протидії корупції Віталій Шабунін приєднався до лідерів "Чесно" і оголосив, що вони відмежувалися від натовпу.

Хоча протести швидко зникли, із подій минулого тижня, варто засвоїти низку уроків.

Важливо зазначити, що президент і парламентська більшість змушені були заявити про готовність прискорити законодавчий процес, який давно застопорився за порушеними протестувальниками трьома пунктами.

Більше того, президент і його керівна більшість не можуть бути задоволені своєю роботою щодо реалізації реформ. Незважаючи на слабкість протестів, вони відображають глибоке невдоволення у суспільстві, викликане нездатністю кримінального переслідування і засудження винних у корупції на найвищому рівні, а також безкарністю колишніх чиновників часів Януковича.

І, можливо, найголовніше: протести показали серію помилок прихильників реформ, неурядових організацій і політиків.

По-перше, це альянс реформаторів на чолі з Михайлом Саакашвілі, який, судячи з усього, одержимий конфронтацією із владою, оскільки намагається особисто помститися Порошенкові. Неминуче вимагає аналізу флірт із Саакашвілі ліберальних політиків, таких як Найєм і Лещенко, і прийняття його риторики.

По-друге, для партії "Самопоміч" існує репутаційний ризик через Семенченка, який очолює де-факто воєнізовану групу. Хоча Семенченко і стверджував, що представляє не партію, а окремий рух, така консервативна європейська партія "Самопоміч" не може псувати свою репутацію через підбурливу риторику і озброєні банди, що порушують український закон.

Толерантність "Самопомочі" щодо Семенченка різко контрастує з її суворою дисципліною, що стосується голосувань у парламенті: деяких депутатів, зокрема голову комітету із закордонних справ Ганну Гопко, було виключено із фракції за те, що всупереч партійній лінії проголосували за закони про Донбас.

Основний момент полягає в наступному: тактика, яка годиться для мобілізації проти авторитарного уряду, що стріляє по демонстрантах, має принципово відрізнятися від тактики боротьби з таким, що повільно працює, але переважно реформаторським парламентом і урядом, які за останні місяці провели широку освітню реформу, проголосували за прогресивну реформу охорони здоров'я і привели пенсії у відповідність до рекомендацій міжнародних фінансових установ.

Будемо сподіватися, що цей головний урок засвоять активісти та політики, які мають стати основою таких необхідних у країні центристських і консервативних сил. Якщо цього не зробити, виникне хаос, який ускладнить шлях України до реформ і підірве її національну єдність у той момент, коли частину її території окуповано Росією, а перед країною стоїть загроза агресії, тероризму та фінансованою ззовні підривною діяльністю.