ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Записки колишнього підполковника КДБ: Хто стоїть за розстрілом захисників телевежі у Вільнюсі в січні 1991 року

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Попов: Унаслідок операції у Вільнюсі загинуло 15 осіб
Попов: Унаслідок операції у Вільнюсі загинуло 15 осіб
Фото: Henryk Prykiel / Wikipedia.org
Володимир ПОПОВ

Один з авторів книжки "КДБ грає в шахи" і колишній співробітник Комітету держбезпеки СРСР Володимир Попов нещодавно завершив роботу над своїми мемуарами. У книзі "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" він розповідає про становлення режиму російського президента Володимира Путіна, його соратників, про свою роботу в комітеті та головні події, до яких мали стосунок радянські спецслужби. Раніше книжки не видавали. Зі згоди автора видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує розділи з неї. У цій частині Попов пише про людей, причетних до розстрілу захисників телевежі у Вільнюсі в січні 1991 року.

Вільнюс, січень 1991 року і відставка Філіпа Бобкова з КДБ

Варто зазначити, що в радянські часи група "А" підпорядковувалася безпосередньо голові КДБ СРСР та його першому заступнику (Філіпові Бобкову). Ідея наведення ладу в Литві і штурму телевежі, утримуваної повсталими литовцями, належала саме Бобкову. До керівництва операції він намагався залучити свого колишнього підлеглого з 5-го управління КДБ генерал-майора В'ячеслава Широніна, який наприкінці 1980-х років став заступником начальника 2-го Головного управління КДБ. Широнін від участі в цій авантюрі відмовився. Про це він довірливо розповів своєму колишньому колезі по Московському управлінню КДБ, а потім товаришеві по службі в 5-му управлінні КДБ полковнику Костянтинові Діанову (від якого автору цих рядків стало відомо про цей факт).

Але Бобков знайшов іншого керівника, і внаслідок проведеної операції у Вільнюсі загинуло 15 людей, серед яких був офіцер групи "А" Віктор Шацьких, син відповідального співробітника Слідчого відділу КДБ СРСР. 600 осіб дістали поранення. Колишній офіцер групи "А" Віктор Лутцев згадує:

"Найпідлішим ударом по "Альфі" стали події у Вільнюсі в січні 1991 року. За наказом із Кремля ми взяли штурмом захоплений литовськими націоналістами телецентр. Водночас уперше протягом 10 років загинув наш бойовий товариш – Віктор Шацьких. Але мало того, що після повернення в Москву нас ніхто не зустрів, то Горбачов тоді на весь світ заявив, що не скеровував "Альфу" у Вільнюс. Ми сприйняли це як зраду".

Дійсно: Горбачов у Вільнюс "Альфу" не скеровував. Її скерував Бобков.

Віктора Шацьких вбили у спину з автомата Калашникова – зброї, якої не мали литовські повстанці, котрі обороняли телевежу. Мине трохи часу, і точно так само, пострілом у спину, буде вбито ще одного офіцера спецпідрозділу "Альфа". Станеться це в Москві під час жовтневих подій 1993 року, про які йтиметься згодом. Метою цих пострілів – і у Вільнюсі, і в Москві – була спроба спровокувати бійців спецпідрозділу "А" на жорсткі дії.


Церемония похорон жертв событий в Вильнюсе. Январь 1991 года. Фото: wikipedia.org
Церемонія похорону жертв подій у Вільнюсі. Січень 1991 року. Фото: Wikipedia.org


Після провалу вільнюської авантюри генерал армії Бобков у буквальному сенсі вирішив умити обагрені кров'ю руки. 20 лютого 1991 року він подав рапорт про звільнення зі служби у КДБ. 29 лютого указом президента СРСР Горбачова його було звільнено. Треба було тікати. Свої стопи Бобков спрямував у фінансову структуру "Мост", яку заздалегідь вибудував під себе.

Незабаром там опинився і Юрій Балєв, хоча генералом Балєв не став. Якби не колапс Радянського Союзу, він був би, напевно, заступником голови КДБ, як став ним його попередник на посаді начальника 2-го відділу, висуванець і улюбленець Бобкова, молодий генерал Валерій Лебедєв. Але Лебедєва як активного прибічника ДКНС було притягнуто до кримінальної відповідальності, разом з іншими учасниками невдалого державного перевороту його амністували, і він опинився в підпорядкуванні Аркадія Вольського, який був у період карабаської кризи представником КПРС у Нагірному Карабасі. Після розпаду СРСР Вольський очолив Російський союз промисловців і підприємців (РСПП) і прихистив Лебедєва в себе.

Валерій Воротніков

Після провалу серпневого путчу керівник управління "З" (у складі якого, до речі, діяв підрозділ, що здійснював оперативний контроль за депутатами Верховної Ради СРСР) генерал КДБ Валерій Воротніков, як і низка його підлеглих, перебував під слідством за участь у спробі збройного перевороту, але завдяки амністії щодо організаторів і активних учасників ДКНС відбувся звільненням.


Валерий Воротников. Фото: shieldandsword.mozohin.ru
Валерій Воротніков. Фото: shieldandsword.mozohin.ru


Воротніков народився 26 листопада 1945 року в селі Воротніково Шатровського району Курганської області. 1967 року закінчив радіотехнічний факультет Уральського політехнічного інституту (УПІ) імені Кірова. Працював інженером у тому самому інституті. Член КПРС із 1970 року. У 1969–1975 роках був спочатку на "звільненій комсомольській роботі" у Свердловському обкому ВЛКСМ, потім – завідувачем відділу студентської молоді та другим секретарем обкому. 1975 року його перевели на службу у КДБ при РМ СРСР. 1977 року закінчив Вищу школу КДБ, виїжджав у відрядження в Афганістан. Із 1982 року працював в УКДБ у Свердловській області (начальник відділу в закритому місті Свердловськ-44), очолював 5-й відділ УКДБ у Свердловській області, потім служив заступником начальника УКДБ у Свердловській області.

1985 року Воротнікова перевели на посаду начальника УКДБ у Красноярському краї. 1988 року – в центральний апарат КДБ СРСР на посаду заступника начальника 5-го управління КДБ, у серпні 1989 року перетворене на управління із захисту конституційного ладу (управління "З"). Із 25 січня до 25 вересня 1991 року Воротніков обіймав посаду начальника управління "З" КДБ СРСР. Під час реорганізації КДБ, що відбулася після провалу ДКНС, у вересні 1991 року його звільнили з органів держбезпеки. Із 1991 року займався комерцією, був заступником голови ради банку "Изумрудный".

Проте вже наприкінці 1991 року Воротніков створив "Товариство із захисту національної безпеки країни "Отечество", перейменоване потім на Агентство економічної безпеки "Взор" ("Позавідомчий захист, охорона, розслідування"), і став там генеральним директором. Його партнером був колишній заступник начальника управління "З" КДБ СРСР Ігор Перфільєв, як і Воротніков, звільнений зі служби держбезпеки за участь у путчі. У "Взоре" кожному з партнерів належало по 50% акцій. Дещо пізніше акціонера Валерія Воротнікова змінив його син Олександр.

"Взор" переважно виконував завдання "Моста" і фактично був структурним підрозділом СБ "Мост-банку". Тому 1992 року Воротніков покинув "Взор" і перейшов на роботу у СБ "Мост-банку" на посаду заступника керівника.

1995 року Бобков просунув Воротнікова в політику: той став заступником голови Центральної ради Всеросійського суспільно-політичного руху "Духовное наследие" (Олексія Подберезкіна). Того самого року за списком КПРФ Воротніков пройшов у Державну думу, де його внесли в думський комітет із безпеки. Зрозуміло, що з часом він став ще й доктором політичних наук (інакше в наші дні "несолідно").

У Думі, де Воротніков просидів до 2003 року, він проводив роботу серед депутатів із метою підриву авторитету президента Єльцина. Результатом його діяльності стала спроба імпічменту президента, яка зібрала 150 підписів депутатів Держдуми. Саме через Воротнікова Бобков і Гусинський підтримували контакти з КПРФ. От як описував одну зі своїх розмов із Гусинським керівник відділу "П" Служби охорони президента Валерій Стрілецький (до Гусинського ставився недоброзичливо):

"Незважаючи ні на що, – говорив він [Гусинський], – ми контакту із КПРФ не втрачаємо. У нас є надійні місточки. Через Воротнікова тримаємо зв'язок... Я ж з усіма намагаюся підтримувати гарні відносини. І з комуністами, і з президентською командою. Якщо через вас не вийде повернути прихильність Бориса Миколайовича, шукатиму інший варіант. Люди вже працюють. Жора Сатаров, ще дехто. Просили за мене сім'ю президента. Зрозумійте, такими людьми, як я, не можна кидатися. Нас небагато. Нас дуже небагато... Мас-медіа – це влада. Наше завдання – взяти ЗМІ у свої руки, інакше влада від нас утече. Навіть на службу безпеки "Моста" я витрачаю третину всіх грошей. На мас-медіа ж готовий віддавати левову частку свого прибутку. Витрати окупляться дуже скоро" (В.Стрілецький. "Мракобісся".  – Попов).

Офіційним керівником СБ "Мост-банку" значився колишній міліціонер, начальник відділу карного розшуку Севастопольського РВВС Москви Дмитро Горбачук. Однак Горбачук був номінальним директором, бо в "Мосте" все-таки працювали і Бобков, і колишній начальник 5-го управління КДБ СРСР генерал-лейтенант Євген Іванов і, нарешті, Воротніков. Це без урахування цілої низки старших офіцерів держбезпеки, звільнених в "активний резерв", серед яких були Балєв, перший заступник начальника ЦГЗ КДБ СРСР полковник Володимир Масленніков і старший оперуповноважений 2-го відділення 3-го відділу 5-го управління КДБ СРСР майор Валерій Ширяєв.

Олександр Баркашов, Олексій Штурмін, Дмитро Васильєв

За абсолютно всіма силами, що протистояли молодій демократії в Росії, як от баркашовське "Русское национальное единство" або товариство "Память" Васильєва, стояло КДБ. За абсолютно всіма. Жодного випадкового, не контрольованого і не спрямовуваного КДБ угруповання чи організації не було.

У жовтні 1993 року, під час штурму Білого дому офіцерами спецпідрозділу "Альфа", загинув молодший лейтенант Геннадій Сергєєв. Андрій Дунаєв, який до літа 1993 року обіймав посаду першого заступника міністра внутрішніх справ Росії, розповідав про цей драматичний епізод:

"Його скосив снайпер із готелю "Мир". Кинулися туди, але стрілець устиг утекти. Лише за особливими прикметами і стилем виконання зрозуміли, що це почерк не наших емвеесників, не кадебешників, а чийсь інший. Судячи з усього, іноземних спецслужб".

Ось спогади колишнього командира "Альфи" Геннадія Зайцева: "Загинув наш альфівець, молодший лейтенант Геннадій Сергєєв... Вони під'їхали на бетеері до Білого дому. На асфальті лежав поранений солдат-десантник. І вони вирішили вивезти його. Спустилися з бетеера, і в цей час снайпер у спину Сергєєва й поцілив. Але це не з Білого дому був постріл, однозначно заявляю. Це підлість, вона була з однією метою – збурити "Альфу", щоб вона рвонула туди й почала все шматувати".

Готель "Мир", колишній відомчий готель Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), був розташований на відстані кількох сотень метрів від колишньої будівлі РЕВ, де після розпаду СРСР розмістилася мерія Москви. У приміщенні, яке займала мерія, знайшов притулок "Мост-банк", окремі охоронці якого проходили стажування за кордоном. Служба безпеки "Мост-банку" мала, зокрема, вогнепальну зброю іноземного виробництва. Із цієї причини й відрізнявся стиль пострілу з даху готелю "Мир". Утекти ж стрільцеві було неважко, скориставшись підземним колектором між готелем "Мир" і будівлею РЕВ.

У період протистояння президента Єльцина і Верховної Ради 1993 року Бобков звично і майстерно інтригував. Він провокував віцепрезидента Олександра Руцького і спікера Верховної Ради Руслана Хасбулатова на активні дії, створюючи в них ілюзію широкої підтримки у країні. Під час загострення кризи, яка закінчилася штурмом будівлі Верховної Ради, Йосип Кобзон за вказівкою Бобкова вів із Руцьким переговори. Офіційно це мало вигляд доручення мера Москви Юрія Лужкова і міністра безпеки Миколи Голушка. Насправді він за дорученням Бобкова проводив візуальну розвідку ситуації в Білому домі.


Александр Руцкой и Руслан Хасбулатов. Фото: yeltsincenter.ru
Олександр Руцькой і Руслан Хасбулатов. Фото: yeltsincenter.ru


Усередині будівлі Верховної Ради, більш відомої як Білий дім, діяли й інші агенти Бобкова. Одним з активних учасників провокації Бобкова був Олександр Баркашов.

Олександр Баркашов народився 6 жовтня 1953 року в селі Сенніци Озерського району Московської області. Даних про його освіту немає. Із 1972-го до 1974 року він проходив строкову службу в радянській армії. Після повернення з армії з 1974-го до 1985 року працював на ТЕЦ-20 електрослюсарем. У той самий час Баркашов став займатися карате в Центральній школі карате при палаці важкої атлетики "Труд", заснованої 1969 року. Керував школою ентузіаст цього виду східних єдиноборств Олексій Штурмін.

Протягом короткого часу карате у СРСР став дуже популярним. 1978 року Штурмін очолив Всесоюзну комісію з карате; 1979 року його обрали віцепрезидентом Федерації карате СРСР.

Новий для СРСР вид спорту потрапив під пильну увагою 3-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ, яке відповідало за канал міжнародного спортивного обміну.

Щодо Штурміна надходила велика кількість агентурних даних, які свідчили про різні фінансові порушення у школах карате, якими керував він і його учні, та про насаджування в них ідеології схиляння учня перед учителем-сенсеєм. Фатальною обставиною виявилося, мабуть, те, що Штурмін став "громадським консулом" посольства Голландії в Москві. А саме це консульство здійснювало зв'язок з Ізраїлем, із яким у Радянського Союзу в той період були розірвані дипломатичні відносини.

Для контролю за тим, що відбувалося, і за самим Штурміним завербували одного із провідних тренерів школи карате Олексія Штурміна Тадеуша Касьянова. Його вербування провели начальник 3-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ полковник Борис Васильович Тарасов і його підлеглий, старший оперуповноважений підполковник Микола Ілліч Сьомін. Касьянов потім узяв активну участь у розробленні самого Штурміна, і незабаром Штурміна завербував 6-й відділ 2-го Головного управління КДБ СРСР.

Незважаючи на те, що завдяки вербуванню Касьянова і Штурміна ситуація зі школами карате була контрольованою, 1981 року на підставі тенденційно дібраних оперативних матеріалів, відповідно попередньо поінформувавши керівництво КДБ СРСР і ЦК КПРС, 5-те управління КДБ домоглося введення заборони та кримінального покарання за навчання карате в Радянському Союзі. 1982 року контроль за забороненим тепер уже у СРСР карате передали новому, щойно створеному 13-му відділу 5-го управління КДБ.

Кураторами Штурміна стали старший оперуповноважений 1-го відділення 13-го відділу 5-го управління КДБ майор Олег Нікулич і його колега, старший оперуповноважений майор Микола Царегородцев. Вони ж під керівництвом заступника начальника 13-го відділу підполковника Ернеста Білопотапова здійснювали арешт Штурміна, якого від арешту не врятувало навіть те, що він був завербованим агентом.

Справа не варта й виїденого яйця. Засудили Штурміна нібито за розповсюдження ним порнографічних матеріалів, оскільки під час обшуку в нього вдома виявили відеокасету інтимного змісту, на якій був сам Штурмін і одна з його знайомих дам. Покарання йому визначили у вигляді семи з половиною років позбавлення волі. Пробув він в ув'язненні шість довгих років. Півтора року провів під слідством та в різних слідчих ізоляторах і найближчий сподвижник Штурміна з карате Касьянов, якому теж не допомогло його перебування в агентурному апараті держбезпеки.

Новий 13-й відділ 5-го управління КДБ очолювали підполковник Олександр Мороз та його заступник майор (потім підполковник) Ернст Білопотапов. Відділ створювали для розроблення неформальних об'єднань. Саме цьому відділу було доручено ведення агентурного розроблення Штурміна, яке закінчилося його арештом за надуманими обвинуваченнями.

На початковій фазі розроблення Штурміна в полі зору чекістів опинився також мало кому тоді відомий каратист Олександр Баркашов, якого незабаром було завербовано як агента. Вербував його старший оперуповноважений 13-го відділу (відділ був нечисленним і не мав відділень) майор Олег Нікулич. Баркашов став єдиним із керівників шкіл карате Штурміна, які уникнули кримінальної відповідальності за навчання цього виду спорту.

1985 року Баркашова куратори 13-го відділу 5-го управління КДБ упровадили в російську ультра-націоналістичну організацію (національно-патріотичний фронт) "Память", яку з 1985 року фактично очолював Дмитро Васильєв, який був членом цієї структури від початку 1980-х років. Спочатку Баркашов став охоронцем Васильєва, потім його заступником.

Дмитро Васильєв народився 30 травня 1945 року в місті Кіров (Вятка). 1963 року закінчив театральну студію. Із 1963-го до 1966 року проходив строкову службу у складі радянських військ в Угорщині. Деякий час після повернення з армії працював у МХАТ, який покинув через конфлікт із головним режисером театру Олегом Єфремовим.

Маючи харизму, артистичний Васильєв привернув до себе увагу чекістів із "Фірми" Євгена Питовранова, які завербували його як агента 2-го відділення 1-го відділу 5-го управління КДБ СРСР. За погодженням із Бобковим Васильєва впровадили в найближче оточення російського націоналіста, художника Іллі Глазунова, у якого він став особистим секретарем і довіреною особою. Глазунова завербував 4-й відділ 2-го Головного управління КДБ СРСР. У себе вдома Глазунов тримав художньо-літературний салон, який відвідували радянська творча еліта й іноземці, серед яких був посол Іспанії у СРСР Хуан Антоніо Самаранч, з допомогою Глазунова завербований офіцером 3-го відділу 2-го Головного управління КДБ СРСР. Відділ цей вів розроблення посольства Іспанії в Москві. Агенту Васильєву було доручено, зокрема, фіксувати все, що відбувалося в салоні його шефа Глазунова.

Появу НПФ "Память" інспірував 2-й відділ 5-го управління КДБ СРСР, яким керував полковник Балєв.


Дмитрий Васильев. Фото: Humus / Livejournal.com
Дмитро Васильєв. Фото: Humus / Livejournal.com


Після створення "Памяти" Дмитро Васильєв був переорієнтований на національні проблеми. Оперативний зв'язок із ним і керівництво його діяльністю здійснювали тепер офіцери-оперативники 2-го відділу 5-го управління КДБ СРСР. Про діяльність "Памяти" регулярно інформували керівництво КДБ СРСР і центральні партійні органи країни. Ось що писав про це Олександр Яковлєв, член Політбюро, найближчий соратник Горбачова:

"Із його міркувань я вловив, хоча Віктор Михайлович [Чебриков, голова КДБ СРСР у 1982–1988 роках] не називав прізвищ, що чимало людей з агентури КДБ впроваджено в демократичний рух. Єдине, що я дізнався в конкретному плані, то це історію створення товариства "Память" та завдання, які ставили перед цим товариством" (Л.М. Млєчин. "Горбачов і Єльцин. Революція, реформи та контрреволюція". – Попов).

1987 року члени НПФ "Память" на Манежній площі Москви провели масовий мітинг на підтримку перебудови, а керівництво "фронтом" прийняв перший секретар Московського міськкому КПРС Єльцин. Незабаром у низці міст Росії утворили однойменні націоналістичні організації, також переважно підконтрольні держбезпеці.

Революційна ситуація у країні потребувала від чекістів, керованих діяльністю своїх агентів у "Памяти" Васильєвим і Баркашовим, створення ще радикальнішої структури, здатної взяти на себе проведення жорстких акцій. У жовтні 1990 року Баркашов разом із низкою членів "Памяти" заснував рух, що дістав назву "Русское национальное единство" (РНЕ), який став об'єднанням націоналістів-бойовиків. Ідеологія РНЕ за своїм змістом була фашистською, а "гвардійці Баркашова" зобов'язані були присягати на вірність "вождю".

Під час путчу серпня 1991 року Баркашов серед перших підтримав ДКНС, надіславши відповідну телеграму віцепрезидентові СРСР Янаєву, одному з головних учасників змови. 1993 року, за кілька місяців до збройного штурму Білого дому урядовими військами, Баркашов заявив про політичну підтримку членів Верховної Ради РФ, зазначивши, що за необхідності кероване ним РНЕ надасть Верховній Раді збройну допомогу.

Баркашов і приблизно 200 його "гвардійців" дійсно були серед захисників Білого дому. 3 жовтня 1993 року невелика група бойовиків РНЕ чисельністю до 15 осіб, керована Баркашовим, захопила розташовану поруч із Білим домом будівлю мерії міста Москви, кілька поверхів якої займав "Мост-банк". Завдяки цьому Баркашов мав детальний план будівлі, її комунікацій, включно з підземними, і без проблем вибив із будівлі розкидані по ній дві роти військовослужбовців дивізії особливого призначення імені Дзержинського.

Проте після візуальної розвідки, проведеної в будівлі Білого дому, Бобкову стало очевидно, що шанси у військовому протистоянні в захисників Білого дому дорівнюють нулю. Не бажаючи втрачати баркашовців, які могли стати в нагоді в майбутньому, Бобков домовився зі своїм ставлеником міністром безпеки Росії Голушком про безперешкодний пропуск бойовиків РНЕ через кордон військ, що блокували бунтівний Білий дім. Підрозділу "Альфа", що був у безпосередньому підпорядкуванні Голушка, дали відповідну команду, і бойовики РНЕ на чолі з Баркашовим потай від інших захисників Білого дому покинули його за кілька годин до початку штурму будівлі вірними президенту Єльцину військами.

У 1996-му і 1999 роках Баркашов балотувався в Державну думу від націоналістичного блоку "Спас". 2000 року він підтримав обрання на посаду президента Росії Володимира Путіна. 2005 року Баркашов прийняв чернечий постриг під ім'ям Михайла й у грудні 2006 року на основі московської регіональної організації РНЕ створив "Движение Александра Баркашова", у фундамент ідеології якого було закладено релігійний складник. Духовним наставником руху став сам Баркашов – "отець Михайло".

Попередню частину опубліковано 15 квітня. Наступна вийде 29 квітня.

Усі опубліковані частини книжки Володимира Попова "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" можна прочитати ТУТ.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації