+17 Київ
Юрій Балєв
Юрій Балєв із середини 1980-х років очолював 2-й відділ управління "З" (із захисту конституційного ладу — наступника 5-го управління КДБ). Незважаючи на зміну назви, усе в ньому практично залишалося по-старому. Після зміни назви управління зберігся номер відділу, залишилися на колишніх позиціях його керівники й оперативний склад. Відділ працював над національними проблемами СРСР, які стали реальними в роки перебудови через повсюдне посилення відцентрових тенденцій, що загрожували цілісності держави.
Трагічні сутички на ґрунті національної неприязні та дії силових структур і армії з наведення ладу, що призвели згодом до масової загибелі людей у Сумгаїті, Нагірному Карабасі, Баку, Тбілісі та Вільнюсі, були наслідком діяльності саме 2-го відділу 5-го управління КДБ, яким керував полковник Балєв, а на рівні управління – Філіп Бобков, котрі мали великий досвід придушення народних виступів.
Далекого 1956 року в ролі представника центрального апарату радянської держбезпеки Бобков брав участь в організації та здійсненні придушення за допомогою зброї масових протестів у столиці Грузинської РСР Тбілісі, спричинених викриттями культу особи Сталіна, що пролунали на ХХ з'їзді КПРС. За даними МВС Грузинської РСР, під час цієї акції загинули 22 людини, 54 було поранено.
За кілька років, у 1961–1962 роках, через антинародну політику КПРС пройшла хвиля масових протестів у Краснодарі, Муромі, Александрові, Бійську та Новочеркаську. В організації придушення протестних виступів активну участь брав Бобков, який став до того часу заступником начальника 2-го головного управління КДБ СРСР і незабаром дістав звання генерала.
У перебудовні роки, оскільки можливостей 2-го відділу 5-го управління КДБ бракувало, в "гарячі точки", кількість яких зростала, відряджали співробітників інших підрозділів 5-го управління КДБ, і на них покладали завдання з координації дій із місцевими підрозділами держбезпеки. Людина, яка пише ці рядки, після відрядження в Нагірний Карабах восени 1988 року була мимовільним очевидцем тих лих, які прийшли на цю землю й вилилися в підсумку в повномасштабну війну між Азербайджаном і Вірменією.
Але повернімося до Балєва. Колишній комсомольський секретар одного з московських вишів Балєв любив дружні компанії й умів випити. Одного разу в роки його оперативної молодості стався кумедний випадок. 20 грудня співробітники держбезпеки завжди відзначали своє професійне свято — День чекіста. Цього дня далекого 1917 року Ленін підписав Декрет про створення ВНК.
20 грудня 1975 року група співробітників 3-го відділу 5-го управління КДБ вирушила святкувати свій день в один із найкращих ресторанів Москви "Метрополь". Окрім того, що ресторан був розкішним, він мав вдале розташування в центрі міста. Поруч були будівля КДБ і кілька станцій метро. Із цієї причини його часто використовували оперативні працівники різних підрозділів держбезпеки для зустрічей зі своєю агентурою.
Традиційно до цього дня були приурочені підвищення посад, військових звань та інші види заохочення. Тому офіцерів, які святкували цей день, завжди було багато. У залі панували справжні веселощі. Тости лунали один за одним. Кількість випитих алкогольних напоїв значно перевищувала звичайну для зустрічей норму. Під кінець вечора, пробираючись у переповненому людьми залі й не дуже впевнено стоячи на ногах, Балєв похитнувся і мимоволі сів на коліна миловидній білявці, яка виявилася француженкою. Балєв, який трохи знав французьку, обмінявся з нею кількома фразами й відразу про неї забув.
Уранці наступного дня, прийшовши, як зазвичай, на службу першим, Балєв почув дзвінок апарата ОЗ (оперативного зв'язку) — закритої системи телефонного зв'язку, що з'єднувала всі оперативні підрозділи держбезпеки по всій території Радянського Союзу. Балєв зняв слухавку. Людина, яка телефонувала, назвалася начальником одного з відділів 7-го управління, що здійснював оперативне спостереження (стеження) за об'єктами зацікавленості органів держбезпеки, і запитала, зі свого боку, з ким розмовляє. Балєв відповів:
— Оперуповноважений 1-го відділення 3-го відділу 5-го управління КДБ, старший лейтенант Балєв Юрій Васильович.
— Ви, Юрію Васильовичу, я думаю, вже про все доповіли вашому керівництву?
— Про що? — здивовано запитав Балєв.
— Як про що? Адже ви не будете заперечувати, що вчора ввечері між 19.00 і 23.00 перебували в ресторані "Метрополь". Так?
— Так, — неохоче підтвердив Балєв, намагаючись зрозуміти, куди хилить співрозмовник.
— Хто з вами був?
— Мої колеги...
— І що ж, ні ви, ні ваші колеги не знаєте, що офіцери КДБ не мають у неслужбовий час відвідувати місця, де можуть перебувати іноземці? Ви до того ж, Юрію Васильовичу, ініціативно вступили в контакт зі співробітницею французького посольства, яку розроблює 3-й відділ 2-го головного управління (підрозділ, який вів розроблення співробітників французького посольства в Москві) щодо ШП (шпигунства). Після виходу з ресторану ви намагалися виявити за собою стеження, змінювали маршрути руху, намагаючись утекти від нашої бригади зовнішнього спостереження.
"Який жах!" — подумав Балєв. Звісно, він уже не пам'ятав зовнішності злощасної француженки. Будучи напідпитку, він сів у метро в неправильному напрямку. І коли зрозумів це, вже коли двері вагона зачинялися, кинувся назад на платформу. Вийшовши на станції метро "Щукінська", помилково сів не на той маршрут автобуса. Зазвичай він ходив пішки, але було холодно, пізно, сніг — от він і стрибнув у перший же автобус, а той повіз його у протилежний бік. Довелося виходити на наступній зупинці і йти додому пішки.
— Насправді я не робив того, про що ви кажете, — відповів Балєв. — Я не відкидаю, що збоку, зокрема і для бригади "наружки", це мало саме такий вигляд...
— Саме такий вигляд це й мало і зафіксовано у зведенні зовнішнього спостереження. Ви пройшли як зв'язок об'єкта розроблення щодо ШП. Ви як офіцер держбезпеки усвідомлюєте свої дії?
— Що ж мені тепер робити? — слабким голосом запитав Балєв, подумки поставивши хрест на своїй кар'єрі у КДБ.
— Як що? Негайно доповісти своєму керівництву, — відрізав співрозмовник Балєва і поклав слухавку.
Авторами цього розіграшу були відомі в 5-му управлінні КДБ жартівники Ернст Давніс і В'ячеслав Кіктьов, які були того вечора в ресторані разом із Балєвим. Саме Давніс говорив від імені співробітника 7-го управління КДБ.
Олексій Кондауров і Олександр Євдокимов
Автор цих рядків був товаришем Олексія Кондаурова й Олександра Євдокимова по спільній службі в 5-му управлінні КДБ і в Центрі громадських зв'язків (ЦГЗ) КДБ СРСР. Кондауров був чесним і працьовитим виконавцем, не більше. Під час перебування Кондаурова на посаді керівника ЦГЗ він демонстрував це за допомогою численних інтерв'ю російським ЗМІ. Його колега Євдокимов був яскравішою і більш непересічною людиною.
Після закінчення Московської спеціальної середньої школи міліції (МССШМ) серед трьох відмінників, що тоді вважали почесним, Миколи Царегородцева та Михайла Шестопалова, Євдокимова взяли на службу в Московський кримінальний розшук (МКР). Потім було навчання у ВЮЗІ (Всесоюзному юридичному заочному інституті), із котрого Царегородцев та Євдокимов перевелися у Вищу школу КДБ СРСР, яку закінчили заочно, але вже під час цього заочного навчання їх узяли у КДБ, у 7-й відділ 5-го управління.
Тут необхідні деякі пояснення. Випадок зарахування в оперативне управління КДБ співробітників, які не мали вищої освіти, безпрецедентний. Усі без винятку офіцери 5-го управління КДБ на момент зарахування у штат управління були з вищою освітою. Однак Царегородцев мав доволі потужну підтримку: його батько був, якщо не помиляюся, заступником начальника Головного управління внутрішніх справ. Євдокимова ж оформлювали з ним за компанію, мимоволі маскуючи протекційний складник цього зарахування.
Я згадував уже заступника начальника 2-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ підполковника Ернста Давніса, який у першому шлюбі був одружений із дочкою помічника Олексія Косигіна. Коли я обурювався щодо якихось несправедливих кадрових рішень, він мене заспокоював таким висновком: "Уяви собі два аркуші паперу із прізвищами офіцерів, що лежать перед офіцером-кадровиком. На одному прізвища тих, хто має впливових родичів, а на іншому офіцери від сохи та з вулиці, ті, хто не має впливових родичів і прийшли із цивільних вишів, не з "вишки" КДБ. Потрапити з одного списку в інший неможливо, тому змирися й заспокойся".
Царегородцев мав веселий характер, з усіма був у дружніх стосунках. Однак через згубну пристрасть до алкоголю був притчею во язицех у 5-му управлінні КДБ. Він систематично потрапляв із п'яну в безглузді ситуації. Один із найкумедніших випадків стався з ним під час заочного навчання у ВКШ КДБ. Заочники (серед них були офіцери й з інших міст) під час здавання екзаменаційних сесій жили на казармовому становищі на одному із заміських об'єктів цього навчального закладу. Любитель випити Царегородцев із двома однокурсниками втік у самоволку через паркан, який оточував територію об'єкта. Серйозно набравшись, вони ледве дісталися назад до паркана, тягнучи за собою п'яного Царегородцева.
Але тепер паркан виявився для Царегородцева непереборною перешкодою.Тоді його товариші по чарці знайшли єдиний для них варіант подолання огорожі, що стала в них на шляху. Вони взяли Царегородцева за руки й за ноги і перекинули його через паркан, на щастя це було взимку й уздовж глухого паркана тягнувся замет. На їхню біду в цей момент із внутрішнього боку проходив патруль, який виловлював любителів самовільно відлучатися з об'єкта. Тіло Царегородцева впало практично до ніг патруля. Однак, незважаючи на всю скандальність історії, жодних негативних наслідків для Царегородцева вона не мала.
У 7-му відділі 5-го управління КДБ, куди оформилися Царегородцев та Євдокимов, починав свою службу й Олексій Кондауров. Відділ працював над припиненням діяльності авторів анонімних документів, у яких висловлювали терористичні погрози, і виявленням та припиненням каналів незаконного обігу зброї.
Досвідчений оперативник-розшуковець Євдокимов і опер-початківець Кондауров подружилися. Дружба їхня тривала багато років. Перервала її передчасна смерть Євдокимова від раку.
Олексій Кондауров. Скріншот: Удачи и Свободы! Владимир Ш..е..р. / YouТube
1981 року тепер уже старшого оперуповноваженого майора Євдокимова скерували до Афганістану, але за станом здоров'я він повернувся звідти достроково. Після повернення йому не знайшлося місця у 5-му управлінні КДБ, і його зарахували в нове управління "В", що структурно входило у 3-тє головне управління (військова контррозвідка) КДБ СРСР. Цьому підрозділу доручили оперативний контроль за органами внутрішніх справ у центрі й на місцях. Євдокимов відповідав за територіальні органи МВС.
Шестопалов у грудні 1989 року став керівником Управління з боротьби з розкраданнями соціалістичної власності (УБРСВ) ГУВС Москви. Не відкидаю, що саме Євдокимов сприяв тому, що він обійняв цю посаду, оскільки після повернення з Афганістану Євдокимова призначили на посаду начальника відділення, яке відповідало за МВС СРСР (де після повернення з Афганістану – він був там із жовтня 1982 року до жовтня 1984-го – служив Шестопалов).
До цього часу всі кадрові рішення в органах міліції почали обов'язково узгоджувати з кураторами із КДБ, і Євдокимов мав можливість просувати свого приятеля Шестопалова службовими східцями.
Олексію Кондаурову часто через незнання дорікають за його службу в 5-му управлінні КДБ. І зовсім мало хто знає, що з 1985-го до 1990 року він перебував на службі в 9-му управлінні КДБ, яке виконувало охоронні функції щодо вищих посадовців КПРС і держави. Саме в цей підрозділ наприкінці 1970-х років перевели начальника 1-го відділення 7-го відділу 5-го управління КДБ Веніаміна Максенкова, який незабаром очолив 2-й (контррозвідувальний) відділ 9-го управління КДБ, що був, по суті, внутрішньою контррозвідкою. Про важливість цього відділу свідчив той факт, що призначення Максенкова на посаду керівника відділу розглядали на колегії КДБ СРСР.
На початку 1980-х років Максенков наполіг на переведенні із 7-го відділу 5-го управління КДБ в очолюваний ним 2-й відділ "дев'ятки" свого колишнього підлеглого Кондаурова. За деякий час Максенкова підвищили на посаді, він став першим заступником начальника 9-го управління КДБ, а його протеже Кондауров замінив його на посаді начальника 2-го відділу.
Підрозділ, очолюваний Кондауровим, здійснював контррозвідувальне забезпечення всього величезного за чисельністю 9-го управління КДБ. Сюди входило вербування персоналу, залученого до обслуговування охоронюваних осіб: кухарів-офіціантів та іншого люду, зокрема військовослужбовців Кремлівського полку та прикріплених офіцерів, які були охоронцями тих, у кого мала бути особиста охорона. Не буде перебільшенням сказати, що практично всі офіцери з особистої охорони були агентами 2-го відділу 9-го управління КДБ СРСР. Це стосувалося й Коржакова, коли він був "прикріпленим" – охоронцем високопоставлених осіб радянської держави.
Із посади начальника 2-го відділу була пряма дорога на посаду першого заступника 9-го управління КДБ і, відповідно, до генеральського звання. Саме такий шлях пройшов Максенков. Однак Кондауров змушений був із 9-го управління КДБ піти, за його розповідями, через Раїсу Максимівну Горбачову, яка нібито заявила, що він вдається до "беріївських прийомів". 1990 року Кондаурова перевели на рівноцінну за званням полковницьку посаду заступника керівника ЦГЗ КДБ СРСР. На відміну від свого шефа Максенкова, Кондауров генералом тоді не став.
Євдокимов після служби в управлінні "В" пішов викладати у Вищу школу КДБ, звідки з посади старшого викладача Кондауров переманив його у ЦГЗ на посаду заступника начальника 1-го відділу ЦГЗ КДБ СРСР. Пам'ятаю, одного літнього дня 1991 року Євдокимов запросив у ресторан "Лазанія" начальника ЦГЗ КДБ СРСР генерала Олександра Карбаїнова, його першого заступника полковника Володимира Масленникова й автора цих спогадів. Ми непогано повечеряли... Але 1992 року Євдокимов із держбезпеки звільнився і, за спогадами Шестопалова, став "консультантом у якійсь чеченській конторі".
Контора ця була прикриттям Лазанського організованого злочинного угруповання (ОЗУ), яке очолював відомий чеченський кримінальний авторитет Хож Ахмед Нухаєв. Назва угруповання була співзвучна з рестораном "Лазанія", що належав йому, тим самим, у якому ми вечеряли влітку 1991 року. Євдокимов налагодив тісні зв'язки з лідерами цього угруповання якраз у період своєї служби у ЦГЗ КДБ СРСР. Він був "рішальником" у питаннях відносин Лазанського ОЗУ із правоохоронними органами.
У жовтні 1992 року на святкуванні дня народження Володимира Гусинського Шестопалов познайомився з Михайлом Ходорковським і на його запрошення перейшов у банк "Менатеп" (Міжбанківське об'єднання науково-технічного прогресу) на посаду начальника служби безпеки банку. Улітку 1993 року Шестопалов узяв у "Менатеп" на посаду начальника 4-го відділу служби безпеки Євдокимова. За рекомендацією Євдокимова того самого 1993 року на посаду заступника начальника СБ банку Шестопалов узяв Кондаурова, якому дали на той час у ЦГЗ КДБ СРСР звання генерал-майора.
ЗМІ неодноразово писали, що у СБ "Менатепу", а потім ЮКОСа працював співробітник, в обов'язки якого входили контакти із кримінальними структурами та правоохоронними органами для розв'язання питань, що стосувалися економічної безпеки "Менатепу" та ЮКОСа. Імені цієї людини ніколи ніхто не називав, оскільки відомості про неї були недоступні. Це і був Євдокимов, який мав тісний контакт із лідерами чеченської діаспори в Москві, зокрема з її кримінальними авторитетами, що забезпечувало "Менатепу" ефективний захист від бандитських "наїздів".
Ще одним "чеченським контактом" "Менатепу" був Владислав Сурков, який працював у Ходорковського в ті роки, він чеченець по батькові, раніше служив у спецпідрозділі ГРУ ЗС СРСР. Батько Суркова теж служив у ГРУ, тож це була сімейна традиція.
Владислав Сурков. Фото: kremlin.ru
Євдокимов мав широкі зв'язки й у середовищі керівних співробітників МВС РФ, і в ГУВС у Москві, які встановив у період роботи з управлінням МВС "В" 3-го Головного управління КДБ, що сприяло успішному захисту Євдокимовим інтересів банку "Менатеп", потім ЮКОСа, під час ускладнень, які виникали із правоохоронними органами.
Євдокимов сприяв у влаштуванні на роботу у СБ банку "Менатеп" свого колеги по управлінню "В" КДБ СРСР Олексія Пічугіна, і після передчасної смерті Євдокимова Пічугін обійняв у ЮКОСі його посаду. Надамо слово Кондаурову:
"По роботі я з ним не перетинався. Я Олексія Пічугіна зустрів у ЮКОСі, ми з ним практично одночасно прийшли в ЮКОС. Я був заступником начальника служби безпеки у Шестопалова (Шестопалов був начальником служби безпеки). А Олексій Пічугін прийшов рядовим співробітником. Його, власне, запросив на роботу мій давній товариш по Комітету державної безпеки [Євдокимов]. Зараз його, на жаль, немає серед живих. І він його запросив як колишнього співробітника військової контррозвідки. Йому рекомендували Олексія Пічугіна у КДБ із найпозитивнішими характеристиками. Коли Олексій Пічугін прийшов, він [Євдокимов] мене з ним познайомив, мені він дуже сподобався: відкритий, гарний хлопець. Видно було, що людина він енергійна, що буде непоганим співробітником й успішно справлятиметься з тими функціями, які покладають на службу безпеки".
У жодному зі своїх інтерв'ю Кондауров так і не назвав на ім'я Євдокимова.
Опинившись за допомогою Євдокимова в "Менатепі", Кондауров активно почав опановувати новий для себе шлях політичного лобіста. Однією з позитивних рис його характеру була самовіддана працездатність, іншою – відданість своїм керівникам. Завдяки цим рисам Кондауров доволі швидко здобув повагу й авторитет серед керівництва ЮКОСа і, виконуючи їхні доручення, щойно став депутатом Думи, розпочав налагоджувати контакти в Держдумі в інтересах своїх роботодавців.
І все-таки аналітичне управління, створене в ЮКОСі під генерала Кондаурова, за своїм інтелектуальними та іншими можливостями не могло ставити перед собою завдання зміни державного устрою Росії. Свідченням цього є доля керівника ЮКОСа Михайла Ходорковського, якого своєю аналітикою Кондауров (сам залишився на волі) прилаштував на 10 років у в'язницю. Носіями проєктів зміни державного устрою в Росії стали зовсім інші люди, які, втім, були колишніми колегами Кондаурова з 5-го управління КДБ СРСР.
Коржаков проти групи "Мост"
Треба визнати, що група змовників, очолювана Питоврановим, не ставила за мету особисте збагачення. Усі учасники змови і без того були успішними й забезпеченими. Їх вабила вища в їхньому уявленні мета – підпорядкування країни спецслужбам. (Мета решти ляльководів зі спецслужб була такою самою.) Для досягнення цієї мети угруповання акумулювали величезні грошові кошти, переважно вкрадені у країни, що стрімко біднішала, зароблені на наркоторгівлі, незаконному обігу алмазів і продажу зброї в конфліктні регіони планети, а після розпочатої перебудови ще й на звичайному бізнесі. Отримані кошти використовували для створення таємних, підконтрольних членам групи Питовранова структур, які мали сприяти досягненню поставленої мети.
Завдяки зв'язкам у владних структурах керована Бобковим організація "Мост" стрімко набирала сили. Служба безпеки "Мост-банка", фактичним керівником якої був Бобков, спочатку була найчисельнішою і збирала інформацію щодо широкого кола питань поточного російського життя — від розкладу політичних сил у країні до складання досьє на відомих політиків, бізнесменів, банкірів і різні державні та комерційні структури. Аналітиків Олександра Коржакова у жодному разі не можна було порівнювати з їхніми колишніми колегами з КДБ, які працювали у службі безпеки "Мост-банка" не за ідею, а за високу зарплату, і не в рублях, а в доларах. Рівень їхнього грошового утримання в багато разів перевершував офіційну платню самого Коржакова.
Олександр Коржаков. Фото: Mark Nakoykher / wikipedia.org
Окрім того, у силової структури Бобкова були свої ЗМІ. Зате Коржаков мав значні бюджетні кошти, яких не було в Бобкова. Але головне – Коржаков мав повноваження керівника офіційної державної спецслужби, а тому вирішив показати Бобкову, хто у країні господар. Колишній бойовий плавець (диверсант-підводник) Віктор Портнов, який перебував на службі в Центрі спеціального призначення, створеному Коржаковим у складі СБП, свідчить:
"Напевно, усі добре пам'ятають банківську "заваруху" кінця 1994 року, у якій фігурував "Мост-банк". Тоді ще Володимир Гусинський заявив, що на посаду президента вони можуть посадити того, кого захочуть. На що Олександр Коржаков відповів: "Не вам обирати президента". Одне слово, перед нашим підрозділом стояло завдання спровокувати Гусинського на активні дії та дізнатися, на чию підтримку він розраховував у владних структурах, перш ніж робити такі заяви".
Із легкої руки журналістів історія цього зіткнення дістала назву "Операція "Пикою у сніг". Уранці 2 грудня 1994 року в центрі Москви підлеглі генерала Коржакова поклали обличчями вниз у мокрий і брудний сніг охоронців "Моста", протримавши їх у такому положенні приблизно дві години і спровокувавши перестрілку з підрозділом Московського управління держбезпеки та спеціальним загоном міліції, які прибули за викликом Гусинського до нього на допомогу. Недалекий Коржаков вважав, що здобув того дня перемогу. Насправді він підписав собі вирок: почався відлік часу, який залишився до його відставки, що відбулася 24 червня 1996 року, між першим і другим турами президентських виборів. Разом із Коржаковим у відставку відправили двох його соратників: Олега Сосковця й Михайло Барсукова.
Створення ЗАТ "Медиа-Мост"
Президентські вибори 1996 року наочно продемонстрували можливості телебачення в боротьбі за владу. На початку виборчої кампанії рейтинг Єльцина був 3%. Завдяки найпотужнішому телевізійному "розкручуванню" він здобув у першому турі голосування відносну, а у другому – абсолютну більшість – 53% голосів виборців. Результат був неймовірним і повчальним. Тим, хто давно прагнув перехопити владу в Єльцина, стало очевидно, як саме потрібно діяти, щоб перемогти. Дотримуючись вказівок Бобкова, його агент і офіційний керівник "Моста" Гусинський у прискореному темпі почав створення інформаційної структури, яка мала забезпечити прихід до влади ставленика Питовранова – Бобкова.
У січні 1997 року Гусинський за вказівкою свого куратора покинув посаду президента "Мост-банка" й генерального директора групи "Мост" і очолив створений ним холдинг ЗАТ "Медиа-Мост", у який увійшли всі активи групи "Мост" Бобкова – Гусинського. Новостворена структура мала у своєму складі ЗАТ "НТВ-Холдинг", ВАТ "Телекомпания НТВ" (загальноросійський телеканал, який почав мовлення ще 1993 року), ВАТ "ТНТ-Телесеть" (почало мовлення 1998 року), ВАТ "НТВ-Плюс" – система супутникового телебачення, почала мовлення 1996 року. Окрім того, в ЗАТ "Медиа-Мост" входила радіостанція ЗАТ "Эхо Москвы", ЗАТ "НТВ-International" – міжнародна версія телеканала НТВ, яка відрізнялася від оригінальної версії каналу і була запущена в січні 1997 року; видавничий дім "Семь дней", куди входили журнали "Итоги", "Караван истории", "7 дней", газета "Сегодня" і таке, інше, і таке інше, і таке інше...
Але, успішно відбудовуючи та відбудувавши свою імперію для боротьби за президентство в майбутній виборчій кампанії 2000 року, Гусинський і його служба безпеки на чолі з Бобковим проґавили появу на політичній арені столиці непоказного, порівняно молодого офіцера КДБ/ФСБ, який завжди мав неохайну зачіску і піджак, що не відповідав його фігурі. Звали цю людину Володимир Путін, але більшості громадян Росії це ім'я тоді ні про що не говорило.
Попередню частину опубліковано 22 квітня. Наступна вийде 6 травня.
Усі опубліковані частини книги Володимира Попова "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" можна прочитати ТУТ.
