-3 Київ
Хто така Аміна Окуєва?
Аміна Окуєва народилася в Одесі в 1983 році, пізніше жила у Грозному і Москві, на початку 2000-х повернулася в Україну.
“Із 1999 року, із другої чеченської війни, я брала участь у допомозі "Опору". Подробиць обговорювати не буду. "Опір" і скерував мене вчитися на хірурга [в Одесу]. Для наших бійців у горах Ічкерії багато поранень ставали смертельними, бо не вистачало гостро медиків, а звертатися до лікарні не можна. І я поїхала в Одесу, вступила в Одеський медичний університет. Навчалася шість років, потім вступила в інтернатуру за спеціалізацією "загальна хірургія". Але після інтернатури вже не практикувала як лікар. Революція почалася, війна", – розповіла Окуєва в інтерв'ю "Фактам" у 2015 році.
Під час Революції гідності надавала допомогу пораненим на Майдані. Восени 2014-го, незабаром після початку війни на Донбасі, пішла добровольцем на фронт разом із чоловіком Адамом Осмаєвим.
Читайте також: Аміна Окуєва: одеситка, чеченка, хірург, снайпер
Адам Осмаєв і Аміна Окуєва. Фото: EPA
Замах і вбивство
У 2017 році на подружжя було скоєно два замахи.
1 червня в Києві чоловік, який відрекомендувався журналістом французької газети Le Monde Алексом Вернером, відкрив вогонь по Осмаєву. Окуєва встигла дістати власну зброю і поранити нападника. Пізніше з'ясували, що стрілок – відомий у кримінальному середовищі Санкт-Петербурга Артур Денісултанов (Курмакаєв) на прізвисько Дінго, якого називали "особистим кілером [глави Чечні] Рамзана Кадирова" (наприкінці 2019 року Денісултанова видали бойовикам "ДНР" у межах обміну утримуваними особами).
Увечері 30 жовтня 2017-го автомобіль, у якому їхали Окуєва та Осмаєв, розстріляли з автомата на залізничному переїзді в селищі Глеваха Київської області. Осмаєва було поранено в ногу, Аміну Окуєву – у голову. Вона померла незабаром після нападу.
Адам Осмаєв заявляв, що вважає липневий і жовтневий інциденти пов'язаними між собою. Він також був упевнений, що за замахами стоїть Росія. "Це ланки одного ланцюга... Те, що на [тодішнього нардепа від Радикальної партії Ігоря] Мосійчука [вчиняли замах]... Тут діє якесь терористичне угруповання", – говорив він у коментарі шеф-редакторці LB.ua Соні Кошкіній.
Про ймовірну причетність до вбивства Окуєвої російських або чеченських сил також заявляли радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк, тодішній нардеп від "Народного фронту", нинішній заступник глави МВС Антон Геращенко й Олександр Турчинов, який на той момент обіймав посаду секретаря РНБО. Водночас в обвинувальному акті у справі про липневий замах на подружжя російський слід не було згадано.
Читайте також: Головне про вбивство Аміни Окуєвої
Співробітники правоохоронних органів на місці вбивства Окуєвої, 30 жовтня 2017 року. Фото: EPA
Версії та докази
Наступного дня після вбивства Геращенко заявляв, що в нападі на Осмаєва й Окуєву брало участь щонайменше двоє людей. “Одна чекала на повороті з Одеської траси і давала сигнал другій, яка засіла в кущах зі зброєю. Очевидно, що біда прийшла з території Російської Федерації", – розповідав екснардеп в ефірі телеканала "112 Україна".
За його словами, як головні версії вбивства розглядали дії російських спецслужб із метою дестабілізації ситуації в Україні, а також помсту з боку оточення Кадирова (у 2007-му Осмаєв був свідком у справі про підготовку замаху на Кадирова, у 2012-му його обвинувачували в підготовці замаху на Володимира Путіна, який обіймав тоді посаду прем'єр-міністра Росії).
У поліції говорили, що недалеко від місця злочину виявили автомат калібру 5,45 мм (пізніше стало відомо, що це автомат чеського виробництва; його марки правоохоронці не називали). Окрім того, на початку листопада Антон Геращенко заявив, що на автоматі виявили сліди ДНК, але речник поліції Київської області спростував слова нардепа.
Аж до січня 2020 року про якісь зрушення у справі про вбивство Окуєвої не повідомляли.
Затримання
12 січня міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков написав у Facebook, що Нацполіція "затримала групу кілерів, обгрунтовано підозрюваних у низці вбивств, зокрема в убивстві Аміни Окуєвої". За його словами, головною зачіпкою стала саме ДНК.
Наступного дня, 13 січня, керівник Нацполіції України Ігор Клименко заявив, що зразки ДНК на зброї, виявленій у 2017 році, дійсно були, але тоді слідство вирішило не оприлюднювати цієї інформації. "Слідство не вважало можливим надати і поширити цю інформацію, зокрема й управлінню комунікацій... Що стосується змиву ДНК, то дійсно, люди, які на це посилалися, інформацією не володіли", – підкреслив він.
Клименко уточнив, що учасників угруповання вперше затримали у вересні 2019 року за підозрою в убивстві директора української компанії німецького концерну Сaparol Павла Зможного (застрелено у вересні 2016-го) та начальника відділу реклами "Київського метрополітену" Павла Миленького (убито ножем у січні 2019-го). Суд незабаром відпустив затриманих із-під варти, проте поліція встигла взяти зразки ДНК, що дало змогу зв'язати щонайменше одного підозрюваного з убивством Окуєвої. Яку саме роль у злочині грала ця людина, правоохоронці наразі не встановили.
"Ми розуміємо, що не тільки той, хто безпосередньо вбивав, міг тримати цю зброю. Зараз тривають слідчі дії, які дадуть відповідь на запитання: чи брала участь людина, яку вчора затримали, тільки в організації та переданні зброї, чи в безпосередньому виконанні [вбивства]", – зазначив начальник поліції Київської області Андрій Нєбитов.
За його словами, підозрюваний – уродженець Дагестану, але давно живе в Україні і має українське громадянство. Його імені Нєбитов не назвав; за даними видання "Страна", ідеться про 55-річного Ігоря Редькіна (окрім нього, у вересні минулого року було затримано ще шістьох осіб; одного з них, як і Редькіна, суд відпустив із-під варти, одного заарештував, чотирьох відправив під домашній арешт).
У поліції вважають, що Аміну Окуєву, Павла Зможного і Павла Миленького вбили на замовлення. Хто міг замовити вбивство, правоохоронці поки не з'ясували.
"Слідство вивчає діяльність цієї злочинної організації не тільки в Україні, але й за кордоном, зокрема у країнах Євросоюзу. Сподіваюся, що з допомогою наших західних партнерів нам удасться більше просунутися й одержати інформацію, як передавали гроші, хто був замовником", – підсумував Нєбитов.
