+1 Київ
Ми постаралися створити домашній затишок у класах та приміщеннях, де діти перечікуватимуть загрозу, щоб їм не було так страшно, максимально знизити рівень стресу від самої ситуації
– Два роки тому, здавалося, пандемія змінила все у системі освіти України. Тепер новий виклик – повномасштабна війна Що змінюється цього навчального року?
– Після шести місяців війни у країні початок нового навчального року приніс мені радість, тому що діти все ж таки дістали можливість прийти в колектив. Вони будуть у тому середовищі, яке їм необхідне для розвитку, спілкуватимуться з однолітками, вчителями, займатимуться творчістю та спортом. Слава богу, на нашій території є можливість відкрити школи і розпочати навчальний рік. На жаль, не в усіх регіонах країни можуть собі це дозволити.
Ми пройшли акредитацію військової державної адміністрації Київської області. Є надійне укриття на випадок повітряної тривоги. Там усе готове для гарантування безпеки учнів. Ми постаралися створити домашній затишок у класах та приміщеннях, де діти перечікуватимуть загрозу, щоб їм не було так страшно, максимально знизити рівень стресу від самої ситуації. В укритті є туалети, питна вода, снеки, душ, світло, дзеркала, телевізор та проектор. У нас гарна система вентиляції, тому якщо тривога триватиме більше ніж дві години, у дітей буде можливість розім'ятися, ми зможемо провести аеробіку або зумбу, щоб учням не доводилося довго сидіти на одному місці.
– У вас два дитсадки і початкова школа, як вони працюватимуть?
– Ми приймаємо всіх дітей. Дитсадки та школа працюватимуть офлайн. Але оскільки нам надійшло багато запитів від батьків, які вивезли своїх дітей, організували й онлайн-заняття. Багато наших дітей пішло до шкіл за кордоном. Але більшість батьків не хоче втрачати українську освіту. Ми – таки ліцензований навчальний заклад. Якщо їхні діти навчатимуться онлайн, вони отримають свідоцтво держзразка про освіту в Україні, що дасть змогу перейти до середньої школи. Багато сімей, гадаю, мають плани повернення в Україну.
– Скільки учнів у вас залишилося?
– Із первісного складу приблизно 25%. Але класи доповнилися новими дітьми із Харківської, Херсонської, Донецької та Запорізької областей. Отже, у нас завантаження – 40%. Ми приймаємо дітей віком від трьох до 10 років. Молодші йдуть у садок, у старших – початкова школа. Садок працював і влітку, а школа відкрилася 5 вересня. Набрали перший клас– його заповнено на дві третини. Другий клас займатиметься онлайн. Повернувся повністю четвертий клас та половина третього класу. У мене є оптимізм, бо багато батьків пишуть про плани повертатися. Вони ще придивляються, вичікують. Сподіваємося, стане спокійніше і в жовтні нас стане набагато більше.
– Ваші учні у Європі чи на заході України?
– Більшість сімей виїхало до ЄС. Є чим похвалитися: наші першокласники за результатами тестування у Відні одразу пройшли до третього класу. Небагато дітей на заході України. Дві наші учениці пішли до школи в Ужгороді.
У докарантинні часи я говорила, що на адаптацію дитини потрібно від двох до шести тижнів, зараз – понад вісім тижнів у садочку. Це і наслідки карантину, і воєнної загрози.
– У якому форматі плануєте навчання?
– Буде змішана форма навчання. Діти, які залишилися в Україні і можуть фізично відвідувати дитсадок та початкову школу, займатимуться у звичайному режимі. Діти перебувають під опікою повний день.
Ми вирішили не проводити уроки у бомбосховищі під час повітряної тривоги. Ми придбали проектор і вирішили в цей час показувати розвивальні відео, освітнє кіно для школярів, а для малюків – пізнавальні мультфільми англійською та українською мовами. Крім того, ми вирішили, щоб не підвищувати рівня тривожності у дітей, вмикати під час тривоги не виття сирени, а класичну музику.
– Думаєте, це гарна ідея? Виходить, ви вдаєте, що нічого серйозного не відбувається.
– Ми не приховуватимемо, що надійшло попередження про загрозу з повітря – це серйозно. Просто ми хочемо зменшити напругу, м'яко подаємо інформацію про це. Діти поінформовані про те, що відбувається у країні. Звук сирени сам собою дуже тривожний. Його багато разів чули.
Ми провели з усіма вихованцями заняття, тренування, пояснили, що як відбувається. Ми пояснили, що коли вмикається певна музика, є небезпека, тому ми переходимо в укриття, що не можна пустувати в цей час, треба слухатися вчителя, заперечень не приймають, і обов'язково прямувати за ним у захищене місце. Кожен клас має в укритті свою кімнату. Але якщо будуть якісь спільні заходи, то всі діти зберуться у великій кімнаті.
Романенко: У разі тривоги діти не залишаться голодними. Фото: rozoomka.com
– Як усе, що відбувається, вплинуло на дітей?
– Якщо в докарантинні часи я говорила, що на адаптацію дитини потрібно від двох до шести тижнів, то зараз – понад вісім тижнів у садочку. Це і наслідки карантину, і те, що через воєнну загрозу дитина не довіряє зовнішньому світу. Усе на підсвідомості, діти перебувають у полі матері до восьми років, зчитують всю інформацію. А оскільки мама налякана, їй довелося пережити жахіття, обстріли, переїзди, це все залишає свій відбиток. І навіть якщо мама намагається вдавати, що все гаразд, дитина відчуває, що мама схвильована, боїться і переживає ті самі почуття. Але я хочу сказати, що у дитячому колективі вони відтаюють, відновлюються. Спільна активність, ігри, танці, пісні у садку – терапія для дітей. І це зовсім не погано, що діти зараз ходять до школи та садка.
– А ви можете сказати, як змінилася поведінка дітей? Вони теж пережили стрес?
– Не всі діти пережили стрес, це залежало від вибору та можливостей батьків. Є сім'ї, де дітей вважають за краще оберігати по максимуму. А є діти, за поведінкою яких можна визначити перенесений стрес, наприклад, спочатку вони мовчазні і закриті для спілкування, носять із собою як талісман якусь річ, не обов'язково іграшку. Але дитячий колектив робить дива, всі адаптуються і вирівнюються в соціумі, ми дуже намагаємося повернути їм радість і щастя.
Батьки щасливі, що школа знову працює. Треба сказати, що вони втомилися під час пандемії
– Міністерство освіти видало якісь рекомендації на новий навчальний рік у зв'язку із війною?
– У правовій сфері змінилося ось що: школам дали більше можливостей та повноважень визначати, коли починати і закінчувати навчальний рік. Ми з педколективом вирішуємо, що і як краще робити. Ми перейшли на власний темп роботи – у нас місяць діти займаються, потім тиждень відпочивають. У такому режимі не перевантажується нервова система, діти менше хворіють і краще засвоюють матеріал. Це раніше канікули були одночасно по всій країні, зараз кожен навчальний заклад має право вирішувати коли відпочивати, коли працювати. Мені подобається ця ініціатива.
Крім того, ми переходимо на зразок європейської освіти: раніше відпочивали три місяці влітку. Тепер ситуація змінилася, червень – діти ще у школі. Це правильне рішення – учням буде простіше засвоїти програму і закріпити знання.
– Програма підготовки зміниться?
– Ми намагаємося експериментувати і вдосконалюватися. Додали уроки етики, вчимо, як поводитися в суспільстві, користуватися столовими приборами тощо. У нас у програмі шахи – це сприяє розвитку логічного мислення. Оскільки це початкова школа, головне – не відбити бажання, навчити вчитися та допомогти полюбити це заняття. Діти мають розуміти, що сьогодні навчання – їхній фронт, їхня робота і вони дуже допомагають тим, що розвиваються.
– А як батьки поставилися до того, що треба знову водити дітей до школи?
– Батьки щасливі, що школа знову працює. Треба сказати, що вони втомилися під час пандемії. Онлайн-навчання потребувало постійної участі батьків і не давало тих результатів, що реальне навчання у школі. Не кожна дитина може висидіти перед комп'ютером, а маленька особливо. Онлайн-заняття радше підходять старшокласникам і студентам, коли вже є свідомість, коли вони усвідомлюють, що і навіщо роблять. А малечі шкідливо сидіти стільки за комп'ютером. Під час живого спілкування набагато ефективніше дитина засвоює матеріал.
Батьків, з якими я спілкуюся, все влаштувало. Кожному з них ми показали заходи безпеки, яких вжили, провели в укриття, пояснили, який протокол дій на випадок повітряної тривоги. Ми чесно показали і розповіли, що максимально ми можемо зробити для безпеки дітей. А вони... вже кожен ухвалював рішення.
У нас діти перебувають до 19.30. Ми віддаємо їх із підготовленими уроками. Мамі і татові не потрібно перевіряти вдома завдання, не потрібно додатково займатися. Все, що необхідно, дитина отримала в школі, а у батьків є можливість будувати стосунки з дитиною, розважатися, спілкуватися, проводити час у своє задоволення.
Як мама зараз скажу: батьки можуть бути прикладом для наслідування, порадником, але ніколи не зможуть бути вчителем. Тому у школі "Розумка" ми взяли на себе місію навчати дітей, а батькам треба лише спілкуватися і дарувати тепло своїм дітям.
– Якщо у вас діти перебувають цілий день, отже їх потрібно годувати. Як ви це робитимете під час тривоги?
– Учні у нас їдять п'ять разів. Ми готуємо самі, у нас власний харчоблок, де готують повноцінну їжу. Продовольчий кошик цього року суттєво подорожчав із цілком зрозумілих причин. Але ми намагатимемося, як і раніше, щоб діти одержували повноцінну здорову їжу. У нас майже немає цукру в раціоні, мало солі, багато овочів та фруктів.
У разі тривоги діти не залишаться голодними. Ми передбачили можливість забезпечити їм здорові перекуси, снеки, воду в укритті. Якщо тривога триватиме понад дві години, ми маємо можливість принести їжу в бомбосховища і нагодувати всіх своїх вихованців.
Школа для нас – це віддушина, яка відволікає від повсякденного жаху
– Міністр освіти Сергій Шкарлет говорив, що з лютого країну покинуло 22 тис. учителів. Ваші працівники поїхали?
– За дев'ять років роботи у нас склався колектив, і всі наші вчителі лишилися, не поїхали. Треба сказати, випробування, які випали на нашу долю, дуже згуртували. Ми й раніше були близькими, а тепер почуваємося однією великою родиною. У багатьох чоловіки служать, є й ті, хто втратив рідних та близьких, ми намагаємось підтримувати одне одного.
Школа для нас – це віддушина, яка відволікає від повсякденного страху. У нас велика взаємопідтримка. Ось ми дружно стали і вимили садок і школу після перерви, вимили й упорядкували укриття, не наймали нікого стороннього, незважаючи на посаду – директор, завуч, учитель, вихователь, охоронець – все самі зробили. Сподіваємося відсвяткувати десятиліття нашої школи наступного року вже під мирним небом.
Працювати дуже важливо для нас зараз. Я особисто цим живу і навіть забуваю якийсь час про ситуацію в країні. У нас у всіх був такий стрес через вторгнення. Але ми завжди були на зв'язку з батьками учнів. І, знаєте, стільки теплоти я, мабуть, ніколи не отримувала. Відразу після вторгнення батьки телефонували, і кожен запропонував допомогу. Улітку батьки теж постійно телефонували, питали, де я. І коли я казала: "В Україні", вони щиро раділи, що школу відкриють. І от ми працюємо.
