Гарбуз: Ще кілька років – і в Луганську пустеля буде, уся молодь з області виїде, жодного заводу вже не запустимо G

– Красиві загальні слова, наведіть конкретний приклад.

– Та тисячі цих прикладів було! Увімкніть трансляцію з Ради і зрозумієте: у кулуарах на телекамери говорять одне, у зал виносять інше, голосують узагалі третє.

– Це реалії української політики, про які ви не могли не знати, тим більше, що свого часу очолювали районну адміністрацію в Луганській області та побудували серйозний бізнес.

– Не було і немає у мене серйозного бізнесу. Півтори тисячі гектарів землі, на яких я утримував кінний театр і школу, – ось і весь мій "бізнес". Хоча до Ради нормально почувався, не скаржився, ні з ким не воював, ні в кого нічого не забирав. І в мене ніколи нічого не віджимали.

Але два інфаркти із проміжком у тиждень у мене трапилися саме після обрання нардепом. Перший інфаркт був, коли їхав із Сєвєродонецька до Києва, на під'їзді до столиці почало спочатку палити всередині, потім рука заніміла. Відразу зметикував: інфаркт починається. Другий уже в лікарні наздогнав. Усі півтора року роботи в Раді у мене постійно був дуже гнітючий емоційний стан. Не знаю, як ще пояснити.

– Я допоможу пояснити і дещо нагадаю. Наприклад, ваша депутатська картка голосувала за ухвалення бюджету 2015 року, хоча вас самого в цей час не було в Україні.

– Так, мій прокол, здав свою картку в апарат Верховної Ради.

– Тим не менше, після повернення в Україну ви свого голосу за бюджет-2015 не відкликали.

– Не виправдовуюся, це моя дурість. От я і пішов із команди та з Ради взагалі, хоча міг, як інші, далі засідати. Я не зміг. Більше туди не хочу за жодної влади.

– Як ухвалюють рішення, голосувати чи ні за ключові законопроекти: телефонують кожному члену фракції, пишуть указівки в закритий чат, роздають конверти з кешем?

– Коли я зайшов у Раду, відразу запропонував колегам по фракції (незалежно від того, в який парламентський комітет вони увійшли) працювати у своєму напрямі, але на одну стратегічну мету. Мене з моїми ініціативами відразу ж осікли.

– Хто осік?

– Прізвища називати не буду, але я не раз намагався довести: якщо будемо так працювати, втратимо фракцію. Пізніше зрозумів, що у парламенті є три-чотири головні людини, які задають тон усьому, що відбувається в Раді.

– Які наслідки загрожують нардепу, який, усупереч волі фракції чи "смотрящого", проголосує так, як уважає за потрібне?

– Ну, по-різному... Не скажу за всіх депутатів, відповім за себе: я ні за які суми ніколи не голосував. Мене не зламали.

– Якщо ви справді проявили себе як нелояльний член фракції Блоку Петра Порошенка, чому президент у квітні 2016-го поставив вас на чолі Луганської області?

– Логічне запитання. Навіть не знаю, як відповісти. Так мало статися, інакше й бути не могло.

– Дивна відповідь.

– Наталіє, щоб зрозуміти, чому я став народним депутатом, пішов із парламенту й очолив область, треба повернутися до моєї біографії. 1992 рік...

– ...може, не будемо аж так заглиблюватися у вашу біографію? У мене заряду батарейок у диктофоні не вистачить.

– Повірте, це важливо, тому що у 1992-му я мав ті самі відчуття, що чотири роки тому, коли заходив у Раду.

Я пішов служити в армію ще в Радянському Союзі, у 1989-му, а повернувся у вільну Україну. У Луганській області вже з'явилися пацани в бордових піджаках, крутилися біля шахт. Почалася контрабанда, рейдерство, віджимання. У мене стан був... ну на межі зриву. Я тоді займався спортом, одні мої знайомі пішли в міліцію, інші, навпаки, наділи золоті ланцюги на шию. А я вирішив піти у ліс.

– Куди, вибачте?

– У ліс, справжній, тому що сумніви були. Сьогодні я в таких самих сумнівах.

– Здається, я остаточно втратила нитку розмови.

– Дослухайте і зрозумієте. Я прожив у лісі три роки: ні електрики, ні інших благ цивілізації не було. Жив відлюдником у землянці. Рідні приїжджали, мама плакала, ставала на коліна: "Синочку, усі діти як діти, а ти в мене збожеволів, повернися додому". А я не міг, мені потрібно було розібратися всередині себе, знайти себе.

У лісі, в ямі, з якої я потім собі землянку зробив, жила вовчиця. У мене з нею конфлікти почалися, зрештою я її вбив. Але у неї, виявляється, були вовченята. Я їх потім знайшов зі своїми собаками. Вовченята вже подихали з голоду. Природно, почав їх виходжувати, це був мій хрест за вбивство матері.

Вовченята віджили, зміцніли, я вирішив вибрати собі найсильнішого, а решту роздати. Кидав їм м'ясо, вони за нього билися, а я спостерігав. День у день спостерігав і вибрав найсильнішого. За якийсь час зрозумів: найсильніший не завжди найхоробріший. Тоді я вибрав найхоробрішого, і тільки за півтора місяця вибрав найрозумнішого. Ним виявилася маленька вовчиця, яка взагалі жодного разу не билася за перший шматок м'яса, тому що знала: ще шість шматків я точно дам.

– І мораль цієї історії в тому, що?..

– ...коли я став губернатором, зібрав чиновників і сказав: я довго жив у лісі, ні на кого не сподіваюся, окрім себе, заздалегідь пробачаю всім, хто мене зрадить, але ви маєте бути чесними перед собою. Розповів їм про випадок із вовчицею і додав: буду кидати фінансові та політичні кісточки і виберу найрозумнішого з вас.

– У лісі не було води, поруч тільки болото було, найближчий хутір – за сім кілометрів. Я три місяці рив колодязь і молився, звертався до Бога. Ставив собі мету, сам собі молитви придумував і рив, рив, рив колодязь. Одного разу прийшов, а там вода.

– Ви зараз про те, як замолоду виховували в собі завзятість і терпіння?

– Я про те, що якщо надумав – обов'язково дійду. Мені ця завзятість дала надалі сили робити те, що я робив. Розумію, що вода в колодязі з'явилася тому, що я десь перекрив підземний струмок. Це якщо тільки законами фізики оперувати. А якщо дивитися ширше – це виховання в собі духу й завзятості.

– Будьмо ближчими до наших реалій. Два роки тому, у квітні 2016-го, вас поставили на чолі Луганської області. Як було ухвалено це рішення?

– У моєму випадку було не так, як з усіма. Я надумав іти не тільки із депутатства, але взагалі з політики. Прийшов в апарат президента, сказав: "Усередині області серйозне напруження. Імовірність, що регіон вибухне зсередини і ми його втратимо, дуже висока". Мене почули.

– До вас Луганську область майже дев'ять місяців очолював Георгій Тука. Не пам'ятаю, щоб Адміністрація Президента була задоволена його роботою.

– Публічно це не лунало, але... Тука – абсолютно чужа людина для області, вів свою гру. Напевно, сам по собі Георгій Борисович непоганий хлопець, але разом із ним в обласну адміністрацію зайшла команда реальних шахраїв. Їх дуже багато було.

– Ви про когось конкретно говорите?

– Про групу донецьких хлопців, які працюють на одну впливову людину. Тука не розумів, із чого почати роботу в області, ось вони його й оточили: мовляв, організуємо процес, а ти, головне, ось цих людей в обладміністрацію заведи – і все запрацює. Вони чітко розписали, як, скажімо м'яко, взяти під контроль фінансові та політичні майданчики. Думаєте, тільки я про це знаю?

– Якщо багато хто знає, чому мовчать?

– Я родом із Луганщини, мене там усі знають. Коли був нардепом, бізнесмени і промисловці приходили: "Григоровичу, свавілля, ще трохи й область вибухне, ми самі вже готові на протести виходити". Я просто говорив в Адміністрації Президента: "Якщо Тука залишиться губернатором, ми втратимо Луганську область". Повторив це й особисто Петрові Порошенку.

– Що він вам відповів?

– "Я подумаю".

– Між "я подумаю" і вашим призначенням головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації скільки часу минуло?

– Місяць. Але Туку зняли з посади точно не через мене.

– У Facebook величезна кількість репостів і обурених коментарів набрала фотографія, де ви на полюванні з неповнолітнім сином позуєте на тлі вбитих тварин. Це підробка чи справжній знімок?

– Не хочу брехати, ніколи не брешу: фото справжнє, зроблене минулого року в Луганській області на кордоні з Харківською. Полювання на вовка та кабана.

– Ви не знаєте, що з 2014 року полювання в зоні АТО заборонено?

– Припустився помилки.

– А позувати на тлі вбитих тварин навіщо?

– Та не позував я! І на полюванні не стріляв, нікого не вбивав! Тільки тепер розумію, що все було сплановано заздалегідь. Хтось спочатку сфотографував мене на мобільний, а згодом вирізав із кадру всіх зайвих, щоб тільки я з сином залишилися на знімку. Потім фото запустили у Facebook.

– З якою метою?

– Кампанія з моєї дискредитації. Фото почали розганяти соцмережами, коли дізналися, що у мене проблеми зі здоров'ям. Зверніть увагу, з полювання є фото тільки зі мною, хоча там було ще 40–50 осіб. Найприкріше і найсмішніше, що ніхто з них нічого не написав, не сказав, хоча знають обставини, за яких було зроблено знімок.

– Чому ці 40–50 осіб не стали на ваш захист і далі мовчать?

– Не знаю, буду телефонувати й запитувати. Отже, так мало трапитися. Я все одно буду своїх синів учити і полювати, і вогнище розпалювати, і жінок захищати.

– Навіщо комусь знадобилося влаштовувати проти вас інфокампанію?

– Не комусь, а моєму опонентові в Луганській області, це його продуманий хід. Він не приховує, що хоче у крісло губернатора Луганської області.

– Як звуть опонента?

– Не скажу, він належить до депутатської групи "Воля народу".

– Нардеп Сергій Шахов?

– (Мовчить).

– Тоді поговоримо про вашого заступника Юрія Клименка. Він був на цій посаді, коли область очолювали і Геннадій Москаль, і Георгій Тука. Дійсно такий цінний кадр?

– Не відкидаю, що підстава з полюванням – зокрема справа рук Клименка. Він там теж із сином був, але на фото скрізь себе відрізав. Не можу сказати, що Клименко бездарний, нормально виконує функції, у принципі, ефективний чиновник.

– 2 вересня 2015 року в Луганській області за дивних обставин убили керівника мобільної групи з боротьби із контрабандою Андрія Галущенка (позивний Ендрю). Незадовго до загибелі Галущенко розповідав про якогось "Юрія Юрійовича", який контролює область. Журналіст-розслідувач Олексій Бобровников упевнений, що мова йшла саме про Юрія Клименка.

– Чув, але я тоді не був губернатором, подробиць не знаю.

– Правда, що до всіх голів обласних адміністрацій приставлений "смотрящий" із Києва?

– У нас були "смотрящі" за вугіллям, але ми від них відбилися. У підсумку майже вдвічі збільшили видобуток вугілля в Лисичанську та Первомайську, а все тому, що зі "смотрящими" пішло і злодійство. Більше розповісти не можу.

– Наскільки в Луганській області і загалом на сході України висока ймовірність реваншу колишньої Партії регіонів та інших проросійських сил?

– Якщо в Києві нормально не розпишуть стратегічної дорожньої карти щодо економіки і політики, реванш дуже можливий. Невдоволення загалом у країні зросло, але на сході дуже багато людей зі зброєю. Людей утомлених і заляканих.

Навряд чи хвиля протесту піде з Луганської чи Донецької областей, але якщо почнуться серйозні мітинги проти чинної влади, думаю, Донбас підтримає. Відчуваю це за настроєм мешканців.

Знаєте, що ментально сталося? Зламали народ, ситуація зламала. Ось я з бабусями на контрольно-пропускних пунктах спілкуюся, вони кажуть: "А ми не ходили на "референдум", чому нас країна не захистила, коли бойовики в Луганську владу захопили?" або "Я все життя в Україні працювала, у мене хворі ноги, навіщо змушувати мене по пенсію ходити туди-сюди через пункти пропуску?"

Сьогодні 60–70% людей на непідконтрольній території вірять в Україну. Не у владу, а саме в Україну! А на підконтрольній території не вірять, тому що у нас суцільний популізм, починаючи від Ради і закінчуючи чиновниками на місцях.

– В області послабився вплив екс-глави фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, якого зараз судять у Старобільському суді за підозрою у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України та створенні терористичної організації "ЛНР"?

– На підконтрольній Україні території Луганської області Єфремов точно втратив вплив. Як ідуть справи на непідконтрольній території – не знаю.

– Хто посів його місце?

– Поки що ніхто, хоча Ахметов намагається здобути контроль над областю. Думаю, мене дискредитують, зокрема, тому, що донецькі, за погодженням із Києвом, хочуть зайти в Луганську область, яку сприймають як придаток до Донецької області. Вибачте, але ми самостійна галузь України, нам донецькі "смотрящі" не потрібні.

– Хто зараз в області "кришує" копанки – місця нелегального видобування вугілля?

– Ніхто, більшість копанок залишилася на окупованій території.

– Який, по-вашому, зараз масштаб контрабанди в Луганській області?

– Контрабанда є, але дрібна, побутова. І точно не в таких масштабах, як пишуть українські ЗМІ. У нас немає такого транспортного сполучення, як у тій самій Донецькій області.

У Луганській області один перехід на непідконтрольну територію і той – піший. Другий перехід – контрольно-пропускний пункт "Золоте" – досі не відкритий із провини тієї сторони. Тож транспортного сполучення із так званою "ЛНР" у нас немає, тільки один піший перехід, через який бабусі товар у сумках носять.

У будь-якому разі контрабанду та перевезення в АТО контролює СБУ. З огляду на розповіді місцевих жителів, на непідконтрольній території є продукція з усієї України.

– Чому ви виступили різко проти товарної блокади з окупованими районами, яку у 2016-му почали добровольці і ветерани АТО?

– Я і зараз виступаю проти блокади. Коли у нас в області залізницю заблокували, я чітко розумів, чим це закінчиться: втратою надходжень до бюджету і безробіттям.

Наприклад, Алчевський металургійний комбінат – один із наймодернізованіших у Європі. Був. Так, він розташований на окупованій території, але це 12 тис. робочих місць, люди у гривнях отримували зарплату, розуміли, що Україна їх не покинула.

Що дала блокада? Ми втратили 12 тис. людей, які вірили в Україну. Комбінат стоїть. Місце порожнім не буває, нашу продукцію на світовому ринку вже хтось замістив. Зате через блокаду Луганська область утратила бюджет. Минулий рік був найболючішим: 40% надходжень до бюджету ми не отримали. Найголовніше: 12 тис. людей утратили надію. А що дістали натомість? Нічого.

– Як область збирала гроші до бюджету з непідконтрольних територій?

– Підприємства були зареєстровані на підконтрольній території і продукцію возили в Україну.

– Чому бойовики дозволяли функціонувати підприємствам, які відраховують гроші в український бюджет?

– Я впевнений, що Кремль був більш ніж зацікавлений у блокаді. Чому ми на це повелися – досі не розумію.

– Може, тому, що торгівля з окупованими територіями під час війни не піддається жодній логіці?

– Люди працювали, отримували зарплату, метал в Україні продавався, гроші реально надходили. Обласний бюджет втратив 200 млн грн, державний – 500 млн грн. Тобто Україна втратила через блокаду 700 млн грн! І це тільки у 2017 році.

Журналісти мене постійно запитують: "Ви розумієте, що ці гроші йдуть на снаряди для бойовиків?" А я хочу запитати: чому у мене в Луганській області стоїть завод "Азот", а Україна закуповує добрива у Росії? У мене шість тисяч людей на "Азоті" залишилися фактично без грошей!

– Кабмін вже схвалив заборону на ввезення мінеральних добрив із Росії.

– Дай бог, хотів би в це вірити, сам не раз звертався до уряду з такою пропозицією.

Що стосується блокади, уважаю, що Кремль зіграв на патріотичних почуттях українців. Насправді це був серйозний переділ ринку. Не знаю, між якими вежами Кремля з одного боку і нашими в Києві з іншого був переділ, але Алчевський металургійний комбінат тепер розграбований. Було ще шість-сім підприємств, зареєстрованих на підконтрольній території, але працювали вони в окупованих районах. Сьогодні цього немає, луганський бюджет іде в мінус, Росія вкотре нас переграла.

– Коли і як закінчиться війна на сході України?

– Рано чи пізно точно закінчиться. Моє завдання – зайти в Луганськ з українським прапором. І я це зроблю.

– Знову красиві слова без конкретики.

– Ось вам конкретика: ще кілька років і в Луганську пустеля буде, уся молодь з області виїде, жодного заводу вже не запустимо, економіку та промисловість регіону не піднімемо.

Не вірю, що зміни в країну прийдуть зверху. Не вірю, навіть якщо країну очолить абсолютно нова, прогресивна, реформаторська команда. Змінити країну без сильних горизонтальних зв'язків на місцях не вдасться, інакше фундамент держави знову залишиться олігархічним. Реформаторів рано чи пізно перекуплять, у парламент навіть за новим виборчим законом знову зайде багато шісток олігархів. Черговий Майдан за нинішніх умов доб'є Україну.

– Я так розумію, у вас готовий свій план.

– Треба йти шляхом еволюції, а не революції, зайнятися освітою суспільства. Літніх людей, які становлять основний електорат, ми не перебудуємо, треба зосередитися на молоді. Я пробую створити в Луганській області громадянське суспільство. Треба вимивати совок із голів, а цього совка найбільше саме на сході України. І я цим вимиванням активно займаюся.

– Як, якщо не контролюєте жоден телеканал чи ЗМІ з великою аудиторією?

– Створив два проекти: "Луганщина у нас одна" та "Змінимо Україну разом".

"Луганщина у нас одна" – це проект, націлений на об'єднання жителів Луганської області з обох боків Сіверського Дінця. Проводимо інформаційну роботу серед старшокласників на окупованій території, щоб вони вступали до українських вишів, організовуємо відпочинок та оздоровлення дітей.

Виділяємо гроші з обласного бюджету на соціальну та медичну допомогу, відновлюємо українське мовлення. Основне завдання – змінити свідомість людей, відійти від політичної дизентерії, коли кожна політсила обсирає одна одну, і сісти на політичну дієту.

– На що, вибачте, сісти?

– Політичну дієту: замість партій зосередитися на об'єднанні асоціацій аграріїв, бізнесменів, підприємців, діячів культури, освіти, охорони здоров'я. Кожна асоціація своїми каналами буде протягувати нитки, щоб заново зшити Луганщину. Я вірю в народну дипломатію.

Другий проект, "Змінимо Україну разом", гуманітарний. Головний наголос на освіту дітей. Минулого року 50 учителів із Луганської області і 50 із Львівської і Тернопільської обмінялися на два тижні робочими місцями. Адже 80% жителів східних областей не те що в Західній Україні, навіть у Києві не були. На першу поїздку людей доводилося вмовляти. Наприклад, коли я запитав сільського вчителя з Луганської області: "Готові поїхати на Західну Україну попрацювати?" – він відповів: "Та ви що, там бандерівці!" Зате другий обмін проходив із конкурсним відбором – стільки було охочих з обох сторін.

– Де взяли гроші на фінансування проектів?

– Обласний бюджет виділив мільйон гривень. Ще планую створити в області "Університет майбутнього", щоб українські діти на окупованих територіях їхали поступати до вишів не у Воронеж чи Ростов-на-Дону, а їхали до нас учитися. В "Університеті майбутнього" викладатимуть професори з усього світу. У мене є підтримка Міносвіти України, шукаю інвесторів, уже тривають переговори з Канадою і Китаєм.

Жорстко воюю за побудову в області онкологічного центру. У нас 50 тис. жителів хворі на рак, 20 тисяч – у критичному стані. Люди помирають, бо їм вчасно не можуть поставити діагноз, немає спеціалізованих клінік в області. Сподіваюся на підтримку уряду, вже знайшов кредит у Німеччині, тепер потрібні держгарантії від України.

Будь-яка війна закінчується. Якщо не почнемо впроваджувати проукраїнську гуманітарну політику у прифронтових областях та на окупованих територіях, отже, путінська пропаганда там зміцниться. До того ж зміцниться не відкрито: агенти Кремля одягнуть вишиванки і будуть доводити, що під час окупації пішли в партизани.

До місцевих органів самоврядування вже зайшли люди з українським прапором, але з російською філософією. Завдання Путіна зараз під виглядом своєї "гуманітарної" програми переманити луганську і донецьку молодь. Не можна цього допустити. Я не допущу, буду працювати над цим так само завзято, як колись у лісі рив колодязь.