ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

"Чому собака, кінь і щур живуть, а ти не дишеш": Курбас – унікальний прецедент в українській культурі

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Курбас був розстріляний "на честь 20-річчя Великої Жовтневої революції"
Курбас був розстріляний "на честь 20-річчя Великої Жовтневої революції"
Фото: ukrop.depo.ua
Юлія П'ЯТЕЦЬКА
Журналіст

130 років тому народився видатний український режисер, актор, публіцист, драматург, теоретик і реформатор сцени Лесь Курбас. 80 років тому в листопаді 1937-го він був розстріляний на Соловках серед 290 представників української інтелігенції. Видання "ГОРДОН" розповідає, як Курбас творив принципово новий театр, чому його категорично не прийняла українська інтелігенція і навіщо будь-яку згадку про нього старанно знищував не тільки сталінський режим, але і батьківщина режисера – Галичина.

Свій останній спектакль на волі – трагедію Шекспіра "Король Лір" – Курбас ставив у Московському єврейському театрі в Соломона Міхоелса.

"Найменшеньку мою повішено. Нема, нема життя!
Чому собака, кінь і щур живуть,
А ти не дишеш? Ти довіку вже
Не прийдеш, не воскреснеш, мила доню!".

До цього моменту він сам уже був Ліром – засліплений власним ідеалізмом, зраджений найближчими соратниками і учнями, вигнаний з української сцени, викинутий зі свого театру, позбавлений справи життя. Поставити не встиг. Арешт, тюрма, вирок, Соловки, урочище Сандармох. До кінця днів він так і не відрікся від ленінських принципів і більшовицьких амбіцій, просто всю цю зміну віх Курбас бачив інакше, ніж його кати. Для нього перебудова суспільства була пов'язана з прийдешнім розкріпаченням людства і царством справжньої свободи. Як справжній романтик він жодного разу не засумнівався у перевагах нового перед старим, революційного перед консервативним, прогресивного перед віджилим.

Він взагалі перебував у перманентному конфлікті нового зі старим – з самого початку Курбаса категорично не прийняла українська інтелігенція, яка плекала мрію про незалежність, національний культурний розквіт і спускалася з цією мрією в могили. "Ми тільки курбасовщіну розвели! Типове "чего изволите" під покровом революційності. Старе хороше вбили та й на цьому заговіли, а українського театру як не було, так і нема", – журився історик літератури, академік і публіцист Сергій Єфремов, який обіймав з червня по липень 1917-го пост генерального секретаря у справах національностей в Українській Народній Республіці.

Новітня ж радянська інтелігенція спершу згуртувалася навколо курбасівського театру, у якому майже весь репертуар був заточений під революційну етику і естетику, а потім мовчки відступила. Ну а новітня влада досить швидко збагнула, що промахнулася з українським реформатором, який найменше планував її обслуговувати за принципом "Чего изволите?".

Це був момент, коли наше убозтво оголилося у всій своїй наочності

Безумовно, Курбас в українській культурі – унікальний прецедент. Леся Степановича традиційно називають реформатором, але, по суті, він нічого не реформував і не відновлював, а створював принципово новий театр. Якщо, звичайно, розуміти театр як явище і важливу частину культури. До нього український театр існував у жорстких етнографічних межах селянського побуту і похмурого історизму, ще з тих часів, коли йому забороняли все, що можна заборонити, включно з перекладними текстами.

Остап Вишня одного разу зауважив: якби Садовський, який запросив Леся в Київ, знав, чим усе закінчиться, то, як Тарас Бульба, скочив би на коня і розрубав молодого артиста до самого сідла. Власне, те, чого не зробив Садовський з Курбасом, Курбас зробив з тим, що вважалося тоді українським театром. Інша річ, що вже у XXI столітті, на 26-му році незалежності, наш театр воліє йти за Садовським, а не за Курбасом. Теж, можна сказати, традиція.


Фото из учетной карточки заключенного Александра Степановича Курбаса, 1934 год
Фотографія з облікової картки ув'язненого Олександра Степановича Курбаса, 1934 рік. Фото: valeriybolotov.at.ua


"Це був момент, коли наше убозтво оголилося у всій своїй наочності", писав у 1912-му році театральний критик Чарнецький про виставу "Сонце Руїни" з історичної трагедії Василя Пачовського, де Лесь грав гетьмана Дорошенка. Щоправда, самому виконавцю рецензенти віддали належне: "Заслуга його тим більша, що роль Дорошенка важка і невдячна, а написана так важко, що мимоволі виникало відчуття: ще хвилина – і наш артист безсило впаде на сцені".

Наш артист безсило впав лише одного разу – в урочищі Сандармох Карельської АРСР, а весь відведений долею час несамовито працював і так само несамовито вірив у духопідйомну силу мистецтва, у те, що людина заслуговує кращої долі, ніж тяжкість і невдячність. "Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне – тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати".

Олександр-Зенон Курбас народився 25 лютого 1887 року в містечку Самбір в сім'ї артистів Ванди Адольфівни та Степана (Стефана) Пилиповича Курбаса (сценічний псевдонім Яновичі), був старшим із чотирьох дітей (Корнилій, Нестор і Надія не дожили до юнацьких років).

Треба сказати, розтиражовані офіційні біографії Леся Степановича помітно суперечать наявним фактам і тій інформації про його сім'ю, яку можна вважати достовірною. Мовляв, батько Леся був мандрівником, артистом, багато і важко працював, підірвав здоров'я, через що рано залишив сцену, опинившись на утриманні батька-священика, і помер у 46 років. Тому мати майбутнього режисера взяла з сина клятву, що він і думати забуде про акторство, поки не здобуде пристойної освіти. Про клятву, найімовірніше, ішлося, і син її дотримався, хоча більшу частину часу навчання у Відні та Львові присвячував сцені. В анкеті 1925 року на питання: "Де навчалися професії?" – Курбас вкаже: "Відень, драматична школа".


Отец режиссера Степан (Стефан) Филиппович был артистом театра "Руська бесіда" (сценический псевдоним – Янович), играл героев-любовников, рано оставил сцену, оказавшись на иждивении своего отца-священника, умер в 46 лет. Фото: valeriybolotov.at.ua
Батько режисера Степан (Стефан) Пилипович був артистом театру "Руська бесіда" (сценічний псевдонім – Янович), грав героїв-коханців, рано залишив сцену, опинившись на утриманні свого батька-священика, помер у 46 років. Фото: valeriybolotov.at.ua


На похороні батька Лесь ішов за труною не з близькими родичами, а серед тих небагатьох, хто проводжав Стефана Курбаса в останній шлях. Батько безпробудно пив, що в підсумку спровокувало низку психічних зривів, через що він і пішов з театру, де грав в основному героїв-коханців. Мати про своє особисте життя неохоче розповідала навіть невістці Валентині Чистяковій.

Радісного було мало: бідність, безпритульність, кочування, смерть дітей, пияцтво чоловіка, скандали, зради. Українську мову Ванда Адольфівна знала погано, тому частіше сиділа на касі і продавала квитки, ніж брала участь у постановках. Нічого дивного, що для єдиного сина вона бажала іншої долі.

Про матір Курбаса Ванду Адольфовну Тейхман відомо небагато і майже нічого про її батьків та походження (метрика так і не знайдена). Ванда вчилася у восьмому класі Коломийської гімназії, коли в місто приїхав на гастролі театр "Руська бесіда". Тоді й познайомилася з молодим артистом Стефаном Курбасом, кинула навчання, захопилася сценою, у 19 років народила первістка.

Леся хрестили майже через рік після народження (про дату народження та хрещення є документальні свідоцтва), випадок на той час небувалий, новонароджених у Галичині хрестили відразу ж. Дитяча смертність була дуже високою, і немовля, яке померло нехрещеним, вважали страшним гріхом батьків. Крім того, метрика хрещення була основним документом дитини, на підставі якого брали в школу і гімназію, тому просто так нею не нехтували. Для цього потрібні вагомі причини.

Чи не смішно бачити такого рангу драматичного артиста, як Курбас, у якого немає ніякого голосу, але який повинен – хочеш не хочеш... а співати?

Різниця між датами народження і хрещення могла бути зумовлена тим, що Ванда і Стефан жили, як зараз кажуть, у цивільному шлюбі, або, як тоді казали, "на віру". Для того щоб зареєструвати стосунки, неповнолітньому Стефану (повноліття чоловіків наставало у 24 роки) потрібен був дозвіл батька. Хрестити ж дитину, народжену поза шлюбом, означало офіційно визнати її незаконнонародженою. У таких метриках вказували тільки матір, а ім'я немовляті давав священик. Через рік Стефану виповнилося 24, додаткових дозволів уже не потрібно було, вони зробили документ синові і оформили шлюб. У метриці хрещення Леся Ванда Адольфівна чомусь вказала ім'я свого батька як Іван.

Не знаю, чи проливають ці відомості яке-небудь додаткове світло на трагічну долю видатного українського режисера, але вважаю, що карамельні біографії, які йому завзято з деяких пір складають, – сумнівна пам'ять. Особливо зважаючи на те, що деякі факти і подробиці його життя стали відомі лише на початку 60-х, обставини смерті – набагато пізніше, а до цього будь-яку пам'ять про Курбаса старанно знищував не тільки сталінський совок, але і батьківщина режисера – Галичина, яка не пробачила йому співпраці з більшовиками. Незважаючи на тривалу дослідницьку роботу, сьогодні основний корпус текстів про Леся Курбаса становлять спогади – самі розумієте, те ще джерело.


Любовь Гаккебуш (Проня Прокоповна) и Иосиф Гирняк (Свирид Голохвастов) в спектакле театра "Березиль" "За двома зайцями" по пьесе Михаила Старицкого. Гирняк был одним из четырех артистов, выступивших в защиту Леся Курбаса, в 1933-м арестован, отбывал наказание в одном из лагерей Коми АССР, затем эмигрировал. Фото: esu.com.ua
Любов Гаккебуш (Проня Прокопівна) та Йосип Гірняк (Свирид Голохвастов) у виставі театру "Березіль" "За двома зайцями" за п'єсою Михайла Старицького. Гірняк був одним із чотирьох артистів, які виступили на захист Леся Курбаса, у 1933-му заарештований відбував покарання в одному з таборів Комі АРСР, потім емігрував. Фото: esu.com.ua


У 1907-му Лесь закінчив гімназію в Тернополі, потім поїхав вчитися до Відня, де став вільним слухачем філософського факультету тамтешнього університету. У Відні тоді існувало кілька українських товариств, які серед іншого давали урочисті вечори і показували аматорські вистави. Плюс місцеві театри і драматична школа.

У 1908-му помер батько, і Лесь перевівся у Львівський університет, де взяв курси німецької та української філології, польської поезії та спецкурс "пісні Нібелунгів".

У 1909-му його ім'я вперше з'являється в пресі як постановника п'єси Євгенія Чирікова "Євреї" у Драматичній комісії Українського студентського союзу. П'єса Чирікова була тоді досить популярна, у Росії відбувалися погроми, "Євреїв" ставили в Берліні по-російськи, у Відні – по-німецьки, вистава Українського студентського союзу спершу називалася "Жиди", одну з головних ролей у ній грала Марія Заньковецька.

Про цю постановку збереглася детальна рецензія, автор якої висловлював сумніви щодо доречності порушеної теми. "В нас отсі всі питаня не мають актуальності, і ми з жидівською інтелігенцією в товариськім житю майже не сходимся, ані не торкається нас питання християнсько-жидівського подружя. Ані справа погромів безпосередньо нас не обходить. Через те, мабуть, на нашій публіці штука ("спектакль". – "ГОРДОН") не робить такого вражіня, а пересічна публіка, мабуть, і не дуже розбирається в тих питанях. В російській і слово "жид" має образливе значінє, а не образливим терміном є слово "єврей". І то значінє дуже остре і для всіх зрозуміле".

Курбасу запропонували переробити вже готовий спектакль, і протягом кількох днів він випустив свій варіант під назвою "Євреї", де зіграв ще й роль Нахмана.

Перше, що вразило майбутнього реформатора в Києві, – практично російськомовне місто

1 липня 1910 року Лесь узяв участь у демонстрації студентів, які домагалися відкриття у Львові українського університету, під час якої вбили голову Драматичної комісії Адама Коцка. Серед затриманих 127 студентів був і Курбас, чиї університетські слухання на цьому завершилися.

У 1912-му він трохи попрацював у гуцульському театрі Гната Хоткевича, де неграмотні селяни заучували ролі з голосу та грали самих себе у п'єсах самого Хоткевича. Потім виникла "Руська бесіда" із трупою з 60 осіб і досить різноманітним для того часу репертуаром: окрім "Наталки Полтавки" та "Не ходи, Грицю, та й на вечорниці", траплялися несподівані постановки на зразок п'єси "Чорна Пантера і Білий ведмідь", написаної під впливом Генріка Ібсена.

Курбас грав там усе, що давали: і фарсові ролі, й у водевілях, і співав, і танцював. "Чи не смішно бачити такого рангу драматичного артиста, як п. Курбас, у якого немає ніякого голосу, але який повинен – хочеш не хочеш... а співати?". Гетьман Дорошенко виявився останньою його роботою в "Руській бесіді". Почалася Перша світова, театр прифронтової смуги в Тернополі, до якого прилучився Курбас, ставив українську класику граного-переграного репертуару, а потім Михайло Садовський запросив Леся в Київ.


Свадебное фото Леся Курбаса и Валентины Чистяковой (в центре в нижнем ряду) с артистами Молодого театра, Киев, 1919 год. Фото: valeriybolotov.at.ua
Весільне фото Леся Курбаса та Валентини Чистякової (у центрі в нижньому ряду) з артистами Молодого театру, Київ, 1919 рік. Фото: valeriybolotov.at.ua


Перше, що вразило майбутнього реформатора в Києві, – практично російськомовне місто. Курбас знав кілька мов, цілком стерпно читав і писав по-російськи, але робота в театрі вимагала більшого, зокрема регулярного спілкування з місцевою інтелігенцією, і тоді він як слід зайнявся мовою. Власне, із російською культурою Лесь Степанович почав знайомитись у Києві.

У першому стаціонарному українському театрі Садовського вперше по-українськи поставили "Ревізора" Гоголя та "Тепленьке місце" Островського, також ішов "Камінний господар" Лесі Українки, п'єси Михайла Старицького, Степана Васильченка, Володимира Винниченка, опери, оперети, але основної репертуарної лінії не було, зате все більше з'являлося бенефісніх штучок і всіляких капусників. Сучасної, особливо європейської, драматургії Садовський уникав, із трупи стали йти актори, Курбас, який мріяв про власний театр, уже через два місяці після приїзду до Києва почав створювати свій колектив, на базі якого й був заснований Молодий театр, що проіснував із 1917-го по 1919-ий.

Із майбутньою дружиною Валентиною Чистяковою Лесь Курбас познайомився у 1918 році. Валентина народилась у сім'ї соліста Великого театру, яка після революції втекла з більшовицької Москви у Київ. 18-річна Чистякова (Курбас був старший на 13 років) займалась у балетній студії на Прорізній, де тоді ж давав вистави Молодий театр. Протягом усіх років замовчування імені Курбаса Валентина Миколаївна зберігала пам'ять про чоловіка, збирала відомості про нього, у 90-і випустила спогади.


Лесь Степанович с мамой Вандой Адольфовной (в центре) и артистами театра "Березиль", крайние слева – супруга Курбаса Валентина Чистякова и Иосиф Гирняк (в очках), 1932 год. Уже через полгода начнется разгром театра и травля режиссера, почти вся труппа поддержит обвинения в адрес своего руководителя, Наталья Ужвий выступит с обличительной речью, Курбас, а чуть позже Гирняк будут арестованы, Чистякова, поддержавшая мужа и тяжело переживавшая трагедию "Березоля", останется в коллективе. Фото: valeriybolotov.at.ua
Лесь Степанович із мамою Вандою Адольфівною (в центрі) й артистами театру "Березіль", крайні зліва – дружина Курбаса Валентина Чистякова та Йосип Гірняк (в окулярах), 1932 рік. Уже через півроку розпочнеться розгром театру та цькування режисера, майже вся трупа підтримає звинувачення на адресу свого керівника, Наталія Ужвій виступить із викривальною промовою, Курбаса, а трохи пізніше Гірняка заарештують, Чистякова, яка підтримала чоловіка та важко переживала трагедію "Березолю", залишиться в колективі. Фото: valeriybolotov.at.ua


Молодий орендував будинок Театру Бергоньє (поруч із цим місцем, на Прорізній, 8, у 2002-му встановили пам'ятник Курбасу), давав по одній виставі на тиждень і за два неповні роки випустив 19 постановок. Щось до публіки так і не дійшло – наприклад, музична драма "Ромео і Джульєтта" і "Тарас Бульба". Можна тільки уявити цю інтенсивність роботи на тлі громадянської війни та революції – у місті, де днями влада неодноразово переходила з рук у руки, не тільки створювали нові театри, але й випускали газету "Театральні вісті", де вперше опублікували Курбаса, вимагаючи скликати Всеукраїнську театральну нараду.

У цей період він уже одержимий ідеєю українського європейського театру, його володарі дум – Гордон Крег і Макс Рейнгардт. Із приходом радянської влади в 1919-му Молодий націоналізували, він остаточно визначився з курсом і почав себе позиціонувати як "театр пошуку". У 1922 році в Києві був створений "Березіль", який у 1926-му переведуть до тодішньої столиці – Харкова. Із цим театром пов'язаний і справжній розквіт Леся Курбаса, і його загибель.

Чи не перейшов до Харкова вже й розумовий центр України?

Переведення театру до столиці було зумовлене насамперед тим, що влада бачила в Курбасі надійного виконавця та пропагандиста радянського мистецтва. До того ж у Києві "Березіль" не збирав зали, публіка ходила мляво та неохоче, про що зловтішно писав у щоденниках той же Єфремов. "У театрі стрів кількох харківців. Не розуміють, чому в Києві "Березіль" і спеціально п'єса Куліша не мають успіху. "У нас в Харкові театр тріщить, а тут у вас порожньо і холодно... Чи не перейшов до Харкова вже й розумовий центр України?". – "А може, навпаки, – делікатно одповів я. – Київ більш розбирається в таких промовах і оцінює їх, як вони варті".


Свидетельство о смерти вдова режиссера получила лишь в 1961-м, там сообщалось, что Курбас Александр Степанович скончался в возрасте 55 лет от кровоизлияния в мозг. Фото: valeriybolotov.at.ua
Свідоцтво про смерть удова режисера одержала лише в 1961-му, там повідомляли, що Курбас Олександр Степанович помер у віці 55 років від крововиливу в мозок. Фото: valeriybolotov.at.ua


Сергій Єфремов помре у в'язниці в 1939-му, до цього часу ненависна йому курбасівщина буде вибита з української сцени "до ноги". Поки ж державний театр "Березіль" із трупою з 400 осіб, шістьма акторськими студіями, режисерською лабораторією та різноманітним сучасним репертуаром – від Шекспіра до Винниченка – тріщить від глядачів.

Мрії Курбаса про європейський театр починають збуватися, він активно експериментує з формами та методами, зокрема "психологічно-технічними", у нього грають найкращі артисти: Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Наталія Ужвій, Йосип Гірняк – працюють видатні художники Анатолій Петрицький і Вадим Меллер, постановки за п'єсами його головного співавтора Миколи Куліша – "Народний Малахій", "Маклена Граса" і "Мина Мазайло" – лунають на весь Союз.

"Березіль" стає справжнім осередком культури, збираючи навколо себе цвіт української інтелігенції, серед вдячних глядачів – Павло Тичина, Остап Вишня, Михайль Семенко, Юрій Яновський, Юрій Смолич, Микола Бажан. Через кілька років, коли Курбаса назавжди викинуть із професії рішенням Наркомосу ("Зняти з роботи художнього керівника та директора театру "Березіль"), ніхто з них не подасть навіть боязкого голосу на захист.


Капитан НКВД Михаил Матвеев в течение недели расстрелял в урочище Сандармох 1111 заключенных Соловецкого лагеря особого назначения, среди которых был и Лесь Курбас. В 1937-м был арестован "за превышение служебных полномочий", затем выпущен. Кавалер ордена Красной Звезды и ордена Ленина. Скончался в 1971 году в Ленинграде на 80-м году жизни. Фото: politiko.ua
Капітан НКВС Михайло Матвєєв протягом тижня розстріляв в урочищі Сандармох 1111 в'язнів Соловецького табору особливого призначення, серед яких був і Лесь Курбас. У 1937-му був заарештований "за перевищення службових повноважень", потім випущений. Кавалер ордена Червоної Зірки та ордена Леніна. Помер у 1971 році в Ленінграді на 80-му році життя. Фото: politiko.ua


Окремий розділ в історії "Березолю" – доля одного з найкращих артистів театру Йосипа Гірняка, який не тільки заступився за Курбаса, але й розділив долю вчителя. Від смерті Гірняка врятувало те, що Лесь Степанович так і не визнав своєї вини, не відрікся від переконань, не дав жодних свідчень, не підписав жодного паперу, здатного вплинути на чиєсь життя. Гірняк відсидить, після чого під час Другої світової перебереться на Захід, потім у Штати, де випустить англомовну книгу "Народження та загибель сучасного українського театру". Публікація супроводжувалася міжнародним резонансом, який напевно посприяв реабілітації режисера в СРСР у 1956 році.

Моя сторінка закінчена. Я йду зі сцени

Усе закрутилося після раптової дискусії у пресі про шкоду та користь реформаторства Леся Курбаса, яка досить швидко закінчилася тим, що "Березіль" був визнаний "шкідницькою організацією". Одразу ж відбулася колегія Наркомосу УРСР, де Лесю Степановичу вже прямо вказали на його політичні помилки, ворожість поглядів і чужу естетику. Лише четверо осіб із трупи виступили на захист: Йосип Гірняк, Борис Балабан, Роман Черкашин та Іван Мар'яненко. Сам Курбас, який марно відбивався від звинувачень, покидаючи засідання, сказав: "Моя сторінка закінчена. Я йду зі сцени...". Посаду художнього керівника "Березолю" обійняв Мар'ян Крушельницький.

Того самого вечора Курбас виїхав до Москви. Соломон Міхоелс покликав його до себе ставити "Ліра", дружина Валентина Чистякова збиралася приїхати зустрічати разом Новий 1934 рік. Але 25 грудня Курбаса заарештували, потім перевели в Харківську тюрму. Про долю чоловіка Чистякова, яка робила регулярні запити в різні інстанції, дізналась уже після XX з'їзду, у 1957-му, з офіційного листа.


Урочище Сандармох Карельской АССР, где с 27 октября по 4 ноября 1937-го "в честь 20-летия Великой Октябрьской революции" было расстреляно 290 представителей украинской интеллигенции, в том числе Лесь Курбас и его друг, единомышленник, любимый автор "Березоля" Николай Кулиш. Фото: bereg-rda.gov.ua
Урочище Сандармох Карельської АРСР, де з 27 жовтня по 4 листопада 1937-го "на честь 20-річчя Великої Жовтневої революції" були розстріляні 290 представників української інтелігенції, зокрема Лесь Курбас і його друг, однодумець, улюблений автор "Березолю" Микола Куліш. Фото: bereg-rda.gov.ua


"Ухвалою Військового трибуналу Північного військового округу від 31 січня 1957 року справу стосовно вашого чоловіка – Олександра Степановича Курбаса, подальшим провадженням у кримінальному порядку припинено за відсутністю складу злочину". Потім прийшла довідка з Харківського обласного суду: "Справу за обвинуваченням Олександра Степановича Курбаса переглянула Президія Харківського обласного суду 19 квітня 1957 року. Постанову Судової трійки при Колегії ДПУ СРСР від 9 квітня 1934 року щодо Курбаса А. С. анульовано та діловодством припинено".

Ще тліла остання надія, що він живий, але в 1961 році Чистякова одержала "Свідоцтво про смерть від 16 травня 1961 року", де повідомляли, що Олександр Курбас помер 15 листопада 1942 року у віці 55 років від крововиливу в мозок.

Обставини його загибелі з'ясували порівняно недавно. Лесь Степанович Курбас був засуджений 9 квітня 1934 року на п'ять років виправних таборів – термін невеликий і нестрашний, час сталінських кривавих жнив ще не настав. Спершу потрапив на будівництво Біломорканалу, потім на Ведвежу гору, потім у Соловецький табір особливого призначення, де не тільки працював як ув'язнений, але і створив свій театр. 9 жовтня 1937-го засуджений Особливою трійкою до найвищої міри покарання "на честь 20-річчя Великої Жовтневої революції". Вирок виконали 3 листопада в урочищі Сандармох капітаном НКВС Михайлом Матвєєвим.

Матвєєв розстріляв тоді протягом тижня 1111 в'язнів Соловецького табору, зокрема 290 представників української інтелігенції, серед яких: Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Микола Вороний, Валер'ян Поліщук, Мирослав Ірчан, Михайло Яловий, Олекса Слісаренко, Антін Крушельницький, Микола Зеров, Микола Куліш.

"Чому собака, кінь і щур живуть, а ти не дишеш..".

Теги: театр
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації